Поняття та характерні ознаки переговорів.

Альтернативні механізми врегулювання спорів становлять систему взаємопов’язаних дій сторін та інших осіб із розгляду наявного спору, спрямованих на його позасудове врегулювання або вирішення із застосуванням примирних чи інших не заборонених законом процедур, що здійснюються, як правило, на підставі сумлінного волевиявлення сторін.

Одним із найбільш доступних та ефективних способів альтернативного вирішення конфліктів є переговори. Переговори історично та хронологічно в разі виникнення конфлікту є першим способом його вирішення, що виконує неабияку роль у правовому обігу

Переговори (або негоціація) — це спосіб вирішення спорів шляхом обговорення конфлікту сторонами з метою його врегулювання або досягнення взаємовигідного (взаємоприйнятного) для них вирішення конфлікту.

Метою переговорів є прийняття спільних рішень, які сторони вважають найкращими в розв’язанні конфлікту, причому кожен опонент переговорного процесу сам вирішує, погоджуватись чи ні на ту чи іншу пропозицію. Так, сторони, які ведуть переговори, безпосередньо контролюють як процедуру переговорного процесу, так і його суть.

Крім способу вирішення спорів, що вже виникли, переговори відіграють важливу роль у запобіганні виникненню конфліктних ситуацій. На реалізацію саме превентивної функції спрямована така форма переговорів, як консультації. Суть цього способу полягає в тому, що одна особа при вчиненні дій, які торкаються прав та інтересів іншої особи, сповіщає її про це з метою отримати схвалення і запобігти можливої негативної реакції. У результаті контрагенти взаємно обізнані про можливість виникнення ситуації в майбутньому і заздалегідь можуть врегулювати всі розбіжності.

У наш час успішне проведення переговорів є необхідністю. Успіх у проведенні перемовин є ключовим завданням для усіх компаній, для міжнародних перемовин між державами та навіть на особистому рівні кожного громадянина нашої країни.

Інтерес до переговорів, як альтернативного способу вирішення спорів, зріс у зв’язку із тим, що невміння домовлятися породжує конфлікти, які призводять до непродуктивності.

Переговори – це інструмент, що використовувався для врегулювання конфліктів ще задовго до появи правових процедур. Однак те, як проводяться переговори, – їх технологія, тривалий час залишалося без уваги. Тільки в другій половині XX сторіччя переговори перетворилися на об’єкт широкого наукового аналізу, що обумовлено, насамперед, тією роллю, яку почали виконувати переговори в сучасному світі.

Підставою проведення переговорів для врегулювання спору є добровільне волевиявлення учасників спору. Організація та проведення переговорів можливі на різних стадіях вирішення спору. Переговори можуть відбуваються на стадії досудового врегулювання спору без подачі заяви у суд. Також переговори, як засіб врегулювання спору, можуть застосовуватися і в самому суді при вирішенні спору. При досягненні згоди під час переговорів у суді може бути укладено мирову угоду чи позивач може відмовитися від позову. Переговори наявні навіть на стадії виконання рішення суду. Сторони виконавчого провадження можуть дійти компромісу чи укласти мирову угоду

Аналіз наукової літератури дає можливість виокремити декілька підходів до розуміння переговорів як соціального та правового явища:

1. Переговори – це процес (процедура) взаємного обговорення двома або більше учасниками претензій, потреб або інтересів з метою їх усунення або задоволення у випадку наявності конфлікту.

2. Переговори – це спосіб (метод) управління конфліктом, який дає змогу на добровільній і рівноправній основі усунути наявні протиріччя при максимальному задоволенні власних інтересів кожної зі сторін, прийняти рішення на взаємовигідній основі. Переговори надають сторонам можливість самим знайти варіант вирішення спору.

Переговори – безпосереднє врегулювання сторонами суперечок, яке не передбачає участі третьої особи в досягненні взаємовигідної угоди.

Бондаренко-Зелінська Н. Л. визначає переговори, або негоціацію, (negotiation) як спосіб вирішення спору безпосередньо сторонами спірних правовідносин (представниками сторін) без участі будь-яких посередників.

Для більш детального розуміння суті переговорів варто проаналізувати основні характеризуючі ознаки переговорів. До своєрідних ознак переговорів слід віднести:

1. Наявність цивільного спору чи порушення умов зобов’язання.

2. Добровільність та особисто прийняте рішення брати участь у переговорах для вирішення спірних питань.

3. Наявність змішаних інтересів у сторін спору (частково інтереси збігаються а частково розходяться).

4. Діяльність двох і більше суб’єктів, сконцентрованих на єдиній меті – домовитись про спірне питання.

5. Взаємозалежність учасників переговорів (неможливість вирішити спір без когось із учасників переговорів).

6. Право обрання сторонами тактики та варіантів ведення домовленостей.

7. Можливість врегулювання широкого кола суспільних відносин.

8. Складна процедура переговорів, що охоплює підготовку і проведення переговорів, прийняття рішення та його реалізацію.

9. Взаєморозуміння, що характеризується обговоренням будь-якої проблеми.

10. Взаємоприйняте рішення (спільне рішення сторін спору)

Переговори є прямим контактом сторін спору, спрямованим на напрацювання, винайдення варіанта врегулювання спору. Переговори є дискретною процедурою; їх успіх багато в чому обумовлений тією обставиною, що ніхто, крім самих сторін, не може чинити на них вплив. У зв’язку з цим процедура переговорів визначається самими сторонами, а не державою. Законодавець, проте, може розглядати вичерпання переговорних механізмів як обов’язкову попередню умову звернення до суду (претензійний порядок).

Переговори без участі посередника або за участю нейтрального посередника — це недорогий і досить швидкий спосіб вирішення складного конфлікту. Як правило, переговори відбуваються тоді, коли альтернативи обговорюваної угоди є невигідними для обох контрагентів.

На рівні міжнародного права була зроблена спроба врегулювати переговори за допомогою норм «м’якого права». Так, у Резолюції № 53/101 від 8 грудня 1998р. «Принципи і установки для ведення міжнародних переговорів» Генеральна Асамблея ООН закріпила такі установки:

а) переговори повинні вестися сумлінно;

b) державам слід належним чином враховувати важливе значення належного залучення в процес міжнародних переговорів держав, життєві інтереси яких безпосередньо зачіпаються обговорюваними питаннями;

с) мета і предмет всіх переговорів повинні бути повністю сумісні з принципами і нормами міжнародного права, включаючи положення Статуту;

d) державам слід дотримуватися взаємно узгоджених рамок для ведення переговорів;

е) державам слід вживати заходи до підтримання конструктивної атмосфери на переговорах і утримуватися від будь-яких кроків, які могли б привести до зриву переговорів і перешкодити їх проведенню;

f) державам слід сприяти проведенню і завершення переговорів, концентруючи увагу протягом всього переговорного процесу на головні завдання таких переговорів;

g) державам слід робити все можливе для продовження роботи щодо досягнення взаємоприйнятного і справедливого рішення в разі, якщо переговори заходять у глухий кут.

Закріплення принципів ведення переговорів у якості норм «м’якого права» можна оцінити позитивно. Дійсно, таке закріплення в законодавстві сприятиме формуванню мирної культури вирішення спорів. Однак переговори є виключно особистою ініціативою фізичних та юридичних осіб; і, якщо й потребують правового регулювання, то тільки в дуже обмеженому обсязі. Зокрема процедура та стадії ведення переговорів є справою сторін, що вступають у них, тому детальної регламентації на рівні законодавства не потребують.

Як інструмент врегулювання конфліктів переговори виконують такі функції:

1) спільного вирішення проблем. Така функція є основною. Її реалізація залежить від рівня заінтересованості учасників переговорів у пошуку компромісного рішення для залагодження конфлікту. Реалізація такої функції шляхом переговорів необов’язково означає її остаточне вирішення. До прикладу: сторони, усвідомлюючи небезпеку, яка виникає при односторонніх спробах вирішення конфліктів, вступають у переговори. Але на цьому етапі вони не бачать можливих варіантів вирішення спору шляхом переговорів і розуміють, що вони не готові до спільних дій і рішень або вважають їх невигідними або передчасними. У такій ситуації метою переговорів може стати «заморожування» подальшого розвитку конфліктних відносин;

2) інформаційна, яка полягає в тому, щоб отримати інформацію про інтереси, позиції, підходи до вирішення проблеми протилежної сторони, а також надати таку інформацію про себе. Значимість цієї функції переговорів визначається тим, що неможливо прийти до взаємоприйнятного рішення, не розуміючи суті проблеми, яка зумовила цивільний спір, не встановивши істинні цілі, не з’ясувавши точок зору один одного.

3) комунікативна функція пов’язана з налагодженням і підтримкою зв’язків і відносин конфліктуючих сторін.

4) Важливою функцією переговорів є також регулятивна. Йдеться про регулювання та координацію дій учасників конфлікту. Вона реалізується, насамперед, у тих випадках, коли сторони досягли певних домовленостей, і переговори ведуться з питання про виконання рішень.

5) суть пропагандистської функції переговорів полягає в тому, що їх учасники прагнуть вплинути на громадську думку з метою виправдання власних дій, пред’явлення претензій опонентам, залучення на свою сторону союзників і т. д.1.

6) відволікання уваги. Сутність цієї функції полягає в тому, що одна зі сторін прагне виграти час для аналізу ситуації і нарощування власного потенціалу. Найбільш ефективним засобом для цього є проведення презентацій. Залежно від переслідуваних мети і теми, презентація може проводитися в одній або декількох формах (усне повідомлення, усне повідомлення в формі виступу перед аудиторією, вербальна форма надання матеріалу, презентація з використанням традиційних засобів, презентація з використанням демонстраційних матеріалів, що проектуються, презентація з використанням демонстраційних відеоматеріалів);

Поширення інформації, залежно від обраного стилю ведення переговорів, може стосуватись контрагента з переговорів і певним чином шкодити його репутації, або ж навпаки — позитивно впливати на можливе залагодження конфлікту.