Належність доказів.
Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у справі сприяє правило (принцип) про належність доказів, закріплене в ст. 28 ЦПК. Належними будуть докази, які мають значення для справи, тобто мають властивість підтвердити взаємопов'язані з ним істотні обставини і які у відповідності з нормою матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин.
Вони входять до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуються значущістю фактів для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормам матеріального права.Правило належності доказів спрямоване на виділення істотних обставин у справі, у зв'язку з чим суд приймає до розгляду лише ті докази, які можуть підтвердити дані обставини. Це зобов'язує суд спрямовувати процес подання, збирання і дослідження доказів для введення в орбіту доказування фактичних даних, які складають його предмет. Питання належності доказів вирішується судом при порушенні справи, в стадіях підготовки і судового розгляду. При прийнятті позовної заяви суддя перевіряє, чи викладені в ній обставини, що обґрунтовують вимоги позивача, і зазначені докази, що підтверджують позов (пп. 4, 5 ст. 137 ЦПК). При підготовці справи до розгляду пропонує сторонам при необхідності подати додаткові докази (пп. 1, 2 ст. 143 ЦПК). При розгляді цивільної справи головуючий судового засідання спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи з судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи, а також забезпечує належний виховний рівень судового процесу (ч. 2 ст. 162 ЦПК). Обставини справи виділяються в судовому засіданні в межах зазначеного позивачем чи зміненого ним предмета позову, тобто ті, які пов'язані з вимогою позивача і запереченням відповідача, що є у справі.
Вирішення суддею питань про виклик свідків, витребування письмових і речових доказів, проведення експертизи відбувається на підставі виконання вимоги належності підтверджуючих ними фактів у справі (пп. 6-10 ст. 143 ЦПК) і закладених в самій правовій природі засобів доказування. Свідком може бути особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 41 ЦПК). Письмовими доказами визнаються такі, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи (ст. 46 ЦПК)
Речовими доказами визнаються ті, що свідчать своїми властивостями про обставини, які мають значення для справи (ст. 57 ЦПК). Дотримання судом першої інстанції правил належності доказів входить до змісту перевірки законності і обґрунтованості судового рішення в касаційному порядку.