Тема 13. Природа і сутність свідомості

План

1. Філософські вчення про дух, душу, свідомість.
2. Структура свідомості, самосвідомість та рефлексія.
3. Свідомість та мозок. Проблема ідеального.
4. Суспільна свідомість та іі основні форми.

Література

1. Булыгин А.В. К истокам социального. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. – 104 с.

2. Гнатюк Л.В. Сознание как энергетическая система: Введение в философию настоящего. – Сумы: Университетская книга, 1999. – 400 с.

3. Природа общественного и индивидуального сознания: Межвуз. сб. научн. трудов. – Иваново, 1989. – 124 с.

Основні поняття:

Душа— внутрішній світ людини, стан її сутнісних сил.

Знання— адекватне відображення буття у світі у формі уявлень, понять, суджень, гіпотез, теорій.

Ідеальне— буття у світі, відображене в психіці або свідомості. Це суб'єктивний образ об'єктивного світу.

Ідеологія— система діяльності по освоєнню світу в інтересах пануючих сил даного суспільства.

Інформація— повідомлення про характер взаємодіючих об'єктів буття у світі.

Норма— зразок поводження, матриця регламенту взаємозв'язку і взаємодії в системі «природа-суспільство-людина».

Суспільна психологія— безпосереднє відбиття буття у свідомості людей на рівні емоцій і почуттів.

Суспільна свідомість— цілісне утворення, яке має внутрішню структуру та включає рівні теоретичної й повсякденної свідомості, ідеології та суспільної психології, а також форми політичної, правової, естетичної, моральної, релігійної, наукової і філософської свідомості.

Свідомість— вища форма психічної активності людини як соціальної істоти; відображення  реальності у формі образа й проектування (творчість) на цій основі нової реальності.

Сутнісна сила людини — сукупність інтелекту, почуттів людини та її волі.

Творчість— свідома діяльність людини, що проектує й створює щось якісно  нове відповідно до потреб людини й з урахуванням об'єктивних законів розвитку світу.

Ціннісний орієнтир— регулюючий мотив діяльності людини, що забезпечує певну спрямованість людини на світ свого буття.

1. Філософські вчення про дух, душу, свідомість. Людина не в змозі бути в світі, існувати інакше, ніж через посередництво свідомості. Свідомість – універсальний “замісник” всього, з чим людина має справу, тобто  світ даний їй не сам по собі, а завдяки свідомості. Нам добре відомо, що все, що ми знаємо про світ, дано нам через свідомість. Перед нами завжди постає не самий предмет, а предмет в мінливих модусах свідомості, суб’єктивний спосіб буття явища. Ще до того, як ми приступаємо до пізнання світу, він вже певним чином зрозумілий нам - розкладений, класифікований, оцінений, витлумачений.

В історії філософії дуже широко використовували поняття “дух” та “душа”. Так, в давній Греції  поняття “дух” (нус, пневма, логос) мислились як  найбільш тонкий субстрат з певними ознаками предметності. Згадаємо, у Арістотеля дух, розум (нус) стає найважливішим поняттям – він  є першодвигуном космосу та його формоутворюючим началом; душу він розглядав як активне цільове начало (“форма”, “ентелехія”)  живого тіла, невід’ємне від нього. Зазначимо, що на ранніх стадіях розвитку філософії не було строгого розрізнення свідомості та матеріальних явищ. Вперше така відмінність була  визначена софістами та Сократом, а вже з Платона починається традиція розглядати світ об’єктивних ідей (ідеальний світ), відокремлених від світу речей, як субстанцію, тобто першооснову цього світу.

На відміну від античних космологічних  знеособлених  тлумачень духу,  біблейсько-християнська традиція представляла Дух, перш за все, як   абсолют та особисту волю, тобто як Бога,  який створив із нічого світ та людину. В теїстичних концепціях Середньовіччя душу описували по-різному. Вважали, що душу створено духом, а сам дух - вічний та нестворений. Душа кожної людини – суто індивідуальне явище. Між душею та духом існує зв’язок, який проявляється в духовності або бездуховності.

Були розроблені різні моделі зв’язку душі і духу в тілі людини. Розум розглядався як атрибут Бога, в людині залишалася лише крихітна іскра божественного розуму. Так, за Августином, всі знання закладені в душі, котра живе та рухається всередині Бога. Душа є носієм наших думок та відчуттів. Вважалось, що душевність людини забезпечується такими формами як тілесна чуттєвість, емоційність, воля та інтелект, а духовність супроводжується розвитком совісті, інтуїції та здібністю містично перебувати в тих чи інших сферах духовного буття.

У філософії Нового часу отримують розвиток раціоналістичні розуміння духу, перш за все, як розуму (так званий мислячий дух Декарта і Спінози).  Інтелектуальну сторону духу особливо активно розробляли представники німецької класичної філософії. Так, Шеллінг представляв всю природу лише як момент духу, а Гегель побудував філософію світового духу, який виражав себе через систему розвитку логічних категорій. Він розглянув проблеми свідомості (суб’єктивного духу) через призму історизму, активності, співвідношення чуттєвого та логічного, індивідуального та соціального.

В ірраціоналістичній філософії  дух протистоїть розуму: дух – це або воля  (Ф. Ніцше, А. Шопенгауер), або  інтуїція (А. Бергсон,  М. Лосський) .

Загалом в європейській філософії виділяють три сторони свідомості: предметну, тобто свідомість, що спрямована на світ оточуючих нас речей, предметів, подій; самосвідомість - спрямовану на саму себе, весь час усвідомлюючи саму себе як щось інше, ніж зовнішній світ; і свідомість як потік безпосередніх переживань (часто називається  душею).

В предметній свідомості та самосвідомості ми маємо справу з ідеями, поняттями, з моделями оточуючого світу, з уявленнями про самого себе. Тут цікавою є ідея інтенціональністі. Це така властивість, завдяки якій наша свідомість спрямована на об’єкти та процеси в світі. Інтенціональними є наші сприйняття та думки, а також такі прояви свідомості як намір та надія, любов та ненависть.

Що ж до душі, то вона займається зовсім іншими справами. Душевне життя – це особлива сфера прояву свідомості. Про світ душі не можна сказати, ні де вона знаходиться, ні як довго вона існує в своїх проявах, бо вона всюди і ніде, завжди і ніколи. Відкрив цей рівень свідомості як потік переживань  французький філософ  А. Бергсон. Основна його ідея – це ідея тривалості - психологічного суб’єктивного часу, котрий суттєво відрізняється від статичного часу науки. Головна риса цього часу – неподільність і цілісність. В ньому неможливо виділити окремі моменти, він передбачає постійне взаємопроникнення минулого і теперішнього, постійну творчість нових форм, розвиток та становлення. Свідомість, за А. Бергсоном, це не сукупність станів, а процес, в якому не можна виділити нічого сталого.

Важливим моментом в розумінні  проблеми свідомості є наявність принаймні трьох основних своєрідних позицій з цього питання: свідомість є космічне утворення; свідомість – це властивість живих організмів; свідомість –атрибут людини.

Перша позиція представлена релігійними течіями. Свідомість – це надлюдське божественне явище,  яке визначається і як живе тіло космосу, і як   ефір (особливо тонка енергія), і як інформаційне поле космосу (робляться спроби обґрунтувати взаємодію розуму людини з “космічним розумом” через метод “трансцендентальної медитації”).Наприклад, деякі сучасні дослідники  переконують нас, що з теорії відносності А. Ейнштейна та квантової теорії випливає зв’язок Всесвіту та свідомості людини з потойбічною реальністю. Так, в теорії М. ТалботаВсесвіт – це гігантський розум, а мислення – це результат взаємодії полів, які організують матерію.

Друга позиція представлена в соціобіології, котра вивчає біологічні механізми соціальної  організації, які притаманні людині та тварині. Для соціобіологів свідомість – це біологічні реакції збереження, які властиві людині та тварині.

Третя позиція розглядає свідомість як атрибут людини: вона невід’ємна від діяльності людини, виникає в процесі  праці, розвивається та збагачується під впливом розвитку культури та практики. Свідомість розвивається як знання, як  здатність людини виділяти себе з оточуючого світу  та протиставляти себе йому, як людська здатність ідеального відтворення  дійсності, вища  функція мозку  відображати дійсність у вигляді образів та моделей світу.

2. Структура свідомості, самосвідомість та рефлексія. Свідомість як вища форма психічного відображення дійсності структурно організована, представляє собою цілісну систему, яка складається із різних елементів. В структурі свідомості, перш за все, слід виділити такі елементи, як знання та переживання. Йдеться, насамперед, про відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення.  Розглянемо ці елементи свідомості.

Відчуття – це найбільш елементарна форма чуттєвості. Сприйняття – це цілісний та структурований образ, складений з декількох відчуттів. Уявлення – це образ раніше сприйнятого або створеного уявою  явища. За твердженням фахівців, інформаційна здатність органів відчуттів  ранжується так: зір, дотик, слух, смак, нюх. Але видів відчуттів більше, ніж органів чуття, бо деякі відчуття виникають в результаті взаємодії різних органів чуття.  Окрім відомих видів відчуттів (зір, дотик та інші),  виділяють ще вібраційні, температурні, больові, органічні (відчуття процесів, які відбуваються в тілі людини). Сприйняття передбачає синтетичну діяльність мозку.

В структуру свідомості входить і мислення, яке, в свою чергу, здійснюється на рівні розсудку та розуму. За І. Кантом, розсудок - це  здатність мислити в певній незалежності від чуттєвих вражень. На рівні розсудку мислення свідомо  відволікається  від  розвитку, взаємозв’язку понять і розглядає їх як щось стале, незмінне.

Особливість розуму пов’язана зі здатністю об’єднання протилежностей та виявлення корінних причин  явища. На рівні розуму знання носять найбільш глибинний та узагальнений характер. За І. Кантом, розум - це здатність до самого високого узагальнення, синтезу знання; це здатність виробляти поняття та давати принципи. Розумовадіяльність людини обумовлена її  інтелектом, тобто здатністю: отримувати,зберігати, перетворювати та видавати інформацію; виробляти нові знання; приймати раціональнообґрунтовані рішення; формулювати цілі та контролювати діяльність по їх досягненню.

Вищою ступінню розуму є мудрість. За Демокритом, “від мудрості  отримують наступні три результати: дар добре мислити, добре говорити та добре діяти”.

В  структурі свідомості величезну роль відіграють  пам’ять, емоції, воля, віра, сумнів, ідеал.

Пам’ять – це здібність людини відносно швидко відтворювати раніше вироблену інформацію. В психології відрізняють короткострокову та довгострокову пам’ять, об’єм першої в сотні тисяч разів менший, ніж другої. Існують особливі прийоми розвитку пам’яті, які ґрунтуються на повторенні інформації та її узагальненні. В процесі згадування людина має справу з уявленнями.  Виділяють репродуктивну  уяву, яка  відтворюється відповідно з раніше відомим, та продуктивну (творчу)  уяву, яка приводить до створення нових, оригінальних образів. Продуктивна здатність уяви за своєю природою є творчою. Ми, люди, вже тому творчі істоти, що приводимо в дію продуктивну здатність уяви. Фантазія, мрія – це теж форми  уявлень.

Безпосереднє переживання значимості явищ та ситуацій виступають як емоції. Існують позитивні емоції:  задоволення, радість,  захоплення, любов -  та негативні: острах,  жах, страх, ненависть, горе тощо. Емоційний світ людини  (або душа) дуже складний,  детально його вивчає психологія.  У філософії найбільш змістовно цей світ емоцій вивчає ірраціоналістична філософія. Взагалі на емоції людини впливає увесь досвід  її життя. Відомо немало випадків, коли коротка звістка, часто висловлена одним словом, викликала смерть людини.

Серед різноманітних форм свідомості людини важливе значення має воля як свідома саморегуляція суб’єктом своєї діяльності, яка проявляється як цілеспрямованість, рішучість, самовладання. За І. Кантом та Й. Фіхте, воля є джерелом здійснення моральних принципів, основою практичної діяльності людини. За А. Шопенгауером та Ф. Ніцше, воля є ірраціональний імпульс буття, його саморозгортання; у них воля практично виноситься за межі свідомості.

В світі ціннісних орієнтацій людини велике значення відіграє віра як можливість надчуттєвого досвіду. І. Кант підкреслював, що віра не зводиться до діяльності розуму, про неї не можна дати звіт виключно на мові понять. Віра – це той міст, який пов’язує людину зі світом. Це обов’язкова характеристика особистості, вона потребує віри в себе, віри, яка переходить  у впевненість в своїх можливостях. Віра, як ціннісний феномен, має свої градації, але вищою її ступінню є ідеал як максимально цілісний образ бажаного майбутнього. Зрозуміло, що зміст ідеалу залежить від життєвого досвіду суб’єкту, його освіченості, рівня культури.

В розвитку структури  свідомості значну роль відіграє самосвідомість – це пізнання та оцінка людиною самої себе. Самосвідомість - поняття більш широке, ніж поняття самопізнання, тому що, окрім   пізнання самого себе, воно передбачає також емоційно-ціннісне та діяльно-регулятивне відношення до самого себе. Самосвідомість людини в ранньому дитинстві  обмежена усвідомленням  меж свого тіла, потім наступає  усвідомлення себе як діючої особи, відбувається усвідомлення своїх психічних властивостей, а далі  - усвідомлення і своїх моральних якостей.

Самосвідомість людини тісно пов’язана з феноменом рефлексії – роздумами особистості про саму себе, коли вона вглядається в  потаємні глибини свого внутрішнього життя. Рефлексія за своїм рівнем може бути різною – від елементарної самосвідомості до глибоких роздумів над сенсом свого буття та його моральним змістом. Пізнаючи себе,  людина вже ніколи не залишається такою ж, якою була раніше.

Розвиток свідомості відбувається на базі позасвідомого. Так, робота людської пам’яті, багатьох операцій мислення здійснюється автоматично. Людина може думати про щось  проти своєї  волі. Свідомість може бути присутньою у позасвідомих формах духовної активності. При цьому свідомість в багатьох випадках може взяти під контроль  спонтанні дії  та впливати на них (наприклад, подолати жах). Жодна  довільна дія людини не буває на усіх етапах свого здійснення однаково ясно усвідомленою. Позасвідоме проявляється в імпульсивних діях, коли людина не віддає собі звіту в своїх  вчинках .

Сфера надсвідомого  відноситься до процесу духовної творчості. Якщо позасвідоме (підсвідоме) зовсім позбавлене свідомих елементів, то надсвідоме базується на свідомому.