8.6. Регулювання кількісних обмежень

Регулювання кількісних обмежень імпорту до ЄС здійснюється в рамках спільної політики квотування та ліцензування. Кількісні обмеження є одним з дієвих захисних заходів нетарифного регулювання експорту з ЄС (наприклад, при критичному дефіциті певних товарів на ринку ЄС) або імпорту до ЄС (заходи проти імпорту, що завдає шкоди, і “зростаючого” імпорту та заходи проти торговельних бар’єрів), а тому заслуговують окремої уваги.

Як правило, квоти мають розподілятися між заявниками одразу ж після відкриття, хоча можливий їх розподіл поступово декількома траншами. За загальним правилом, якщо встановлено квоту для певних товарів, їх експорт або випуск у вільний обіг при імпорті обумовлюється наявністю імпортної або експортної ліцензії, що надається імпортеру чи експортеру адміністративним органом, призначеним державою-членом ЄС. Про відкриття квот публікується в Офіційному віснику ЄС із зазначенням методу розподілу квот, умов до ліцензійних заявок і часу Їх подання та переліку національних органів, куди заявки надсилаються. Усі імпортери та експортери Співтовариства, незалежно від місця їх заснування у Співтоваристві, можуть подати до компетентного органу будь-якої держави-члена ЄС за їх вибором одну заявку на кожну квоту (або транш) мовою держави-члена. Ліцензії видаються, як мінімум, на суттєві обсяги, які є економічно обгрунтованими. Видача ліцензії може обумовлюватися гарантією або іншим забезпеченням. Як правило, ліцензія діє на всій території Співтовариства незалежно від місця імпорту чи експорту, але у певних випадках дія ліцензії може обмежуватися певним регіоном тої чи іншої держави-члена ЄС. Як правило, період дії ліцензії становить 4 місяці. Як правило, ліцензії або офіційні виписки з них мають іменний характер і не можуть передаватись іншим особам.

Адміністрування квотами здійснюється такими методами (або їх комбінацією):

а) метод, базований на традиційних торговельних потоках;

б) метод, базований на черговості, відповідно до якої подавалися заявки (принцип “хто перший прийшов, першим й обслуговується”);

в) метод, за яким квоти розподіляються пропорційно кількості товарів, зазначеній у заявках.

Перший метод полягає в тому, що при розподілі одна частина квоти резервується для традиційних імпортерів чи експортерів, а друга відкладається для інших імпортерів чи експортерів. Як традиційні розглядаються ті імпортери чи експортери, які в змозі продемонструвати, що протягом минулого (“довідкового”) періоду вони імпортували до Співтовариства або експортували з нього такі товари, які на разі підпадали би під квоту, про яку йдеться. Для цього вони мають додати до заявки завірену копію оригіналу допуску у вільний обіг або експортну декларацію, виписану на їх ім’я або на ім’я оператора, правонаступником якого став імпортер чи експортер в результаті організаційного поглинання, або інші еквівалентні докази.

Комісія на основі узагальнення інформації від держав-членів про подані заявки встановлює наступні кількісні критерії, згідно з якими задовольняються заявки традиційних імпортерів чи експортерів:

а) якщо сукупний обсяг заявок є рівним або меншим за розмір частини квоти, зарезервованої для традиційних імпортерів чи експортерів, заявки задовольняються повністю;

б) якщо сукупний обсяг заявок перевищує розмір, зарезервований для традиційних імпортерів чи експортерів, заявки останніх задовольняються на пропорційній основі у відповідності до частки кожного заявника у загальному обсязі імпорту чи експорту за “довідковий” період;

в) коли використання цього кількісного критерію може потягти за собою те, що розподілені обсяги є більшими за заявлені, надлишкова кількість має бути знов розподіленою.

Частина квоти, відкладена для «нетрадиційних» імпортерів чи експортерів, розподіляється за методом черговості.

При застосуванні методу черговості Комісія має визначити кількість, на яку оператори (імпортери чи експортери) мають право, доки квоту не буде вичерпано. Встановлюючи таку кількість, однакову для усіх операторів, слід надавати економічно значущий для потреб операторів обсяг, враховуючи характер товару. Коли користувачі ліцензій можуть доказати, що вони дійсно імпортували чи експортували усю кількість, на яку отримали ліцензію, вони вправі подати нову ліцензійну заявку. Процедура може бути повтореною знов, доки квоту не буде вичерпано. Задля рівності усіх заявників Комісія вказує дати та час, коли буде відкрито доступ до квоти, у об’яві про відкриття квоти або про відкриття доступу до нерозподіленого залишку.

При застосуванні методу розподілу квоти пропорційно заявленим кількостям держави-члени ЄС інформують Комісію щодо кількості заявників та сукупного обсягу заявок. Комісія, у свою чергу, визначає обсяг квоти, згідно з якою уповноважені органи держав-членів ЄС у встановлені терміни починають видавати ліцензії. Якщо сукупний обсяг заявок є рівним або меншим за розмір квоти, заявки задовольняються повністю. Якщо ж сукупний обсяг заявок перевищує обсяг квоти, вони задовольняються пропорційно кількостям, на які було подано заявки.

Питання, пов’язані з квотуванням та ліцензуванням, розглядаються Комісією та спеціальним комітетом у складі представників держав-членів ЄС та Комісії. Комітет розглядає надані Комісією проекти рішень про ті чи інші заходи. Комітет формулює свою позицію та передає до Комісії. Якщо остання не погоджується з позицією комітету, вона відкладає свое остаточне рішення на строк до одного місяця та інформує про це Раду, яка, у свою чергу, вправі у цей термін винести своє остаточне рішення.

Уповноважені органи держав-членів ЄС мають щомісяця інформувати Комісію щодо кількості квотованих товарів, які було імпортовано чи експортовано минулого місяця.

«Імплементаційним» Регламентом Комісії 738/94[482] встановлено перелік компетентних органів держав-членів ЄС, докладний опис вимог до заявки, правила відкликання заявки, форми ліцензії та виписки з неї, заходи у разі надання неправдивої інформації, порушення умов видачі ліцензії.

Вищезазначені правила не застосовуються щодо текстильних товарів та щодо окремих товарів, коли кількісні обмеження встановлено або спеціальними положеннями законодавства ЄС, або у договірному порядку з окремими країнами.