Особливості торгового права ЄС

Торгове право Європейського Союзу – це галузь права ЄС, яка забезпечує правовими засобами відносини між торговцями-резидентами ЄС та нерезидентами ЄС. Воно забезпечує правовими засобами одну з найважливіших серед “політик” ЄС - спільну торговельну політику відносно третіх країн.

Спільна торговельна політика має основою також митний союз між державами-членами. Створений не тільки заради формування та зміцнення єдиного внутрішнього ринку ЄС, а й задля сприяння розвиткові торгівлі між державами-членами ЄС і третіми країнами, він включає дві визначальні складові: а) усунення митних бар’єрів між державами-членами, зокрема, заборону мита на експорт і імпорт та митних зборів у торгівлі між ними, а також інших подібних заходів; б) ведення спільної уніфікованої політики у торгівлі стосовно третіх країн, в тому числі застосування спільного митного тарифу щодо імпорту з цих країн. Нарешті, заборона кількісних обмежень та будь-яких еквівалентних заходів у торгівлі між державами-членами є основою для єдиних підходів в ЄС щодо запровадження таких обмежень і заходів у торгівлі з третіми країнами.

Торгове право ЄС має предметом відносини, що виникають у торгівлі з третіми країнами, між:

- державами-членами ЄС у їх взаємних відносинах;

- державами-членами та інституціями ЄС;

- третіми країнами та державами-членами ЄС;

- третіми країнами та інституціями ЄС;

- міжнародними організаціями та державами-членами ЄС;

- міжнародними організаціями та інституціями ЄС;

- державами-членами ЄС та приватними особами (резидентами ЄС або нерезидентами ЄС );

- інституціями ЄС та приватними особами (резидентами ЄС або нерезидентами ЄС);

Ці відносини мають публічно-правовий характер, бо їх суб’єктами (або одним з суб’єктів) виступають владні структури. Отже – і методом регулювання таких відносин є публічно-правовий метод.

Торговельні відносини на приватно-правовому рівні, тобто, між приватними особами-резидентами ЄС з одного боку та приватними особами-нерезидентами ЄС – з другого регулюються міжнародним приватним правом. Але торгове право ЄС втручається у ці відносини і регулює їх, хоча і у похідному порядку. Отже, у предметі торгового права ЄС можна розрізняти приватні договірні торговельні правовідносини між резидентами та нерезидентами ЄС (умовно сюди можна віднести й прямі договірні торговельні правовідносини між державами-членами ЄС та іншими державами) та правовідносини, що виникають у зв’язку з договірними.

Суб’єктами як торгового права ЄС в цілому, так і суб’єктами торговельних правовідносин зокрема виступають як публічні, так і приватні особи. Суб’єктний склад торговельних правовідносин розрізняється за ознакою резидентства ЄС. При цьому, виходячи з єдності митної території ЄС, резидентом ЄС слід вважати, як правило, особу, що має, для юридичної особи, місцезнаходженням органу управління або, для фізичної особи, - місцем реєстрації як підприємця або місцем постійного проживання митну територію будь-якої держави-члена ЄС.

Сферою торгового права ЄС є торговельні операції з товарами, тобто, йдеться про зовнішню торгівлю у вузькому значенні, яка не охоплює торгівлю послугами та об’ектами інтелектуальної власності (хоча Рада ЄС, в принципі, вправі поширити на ці питання дію вищезгаданої Статті 133, і це в окремих випадках має місце). У цю сферу не включаються і деякі інші зовнішньоекономічні операції, зокрема, такі, що випливають з інвестування, технічної допомоги, транскордонного руху капіталів і платежів, цінних паперів, транскордонної неспроможності (банкрутства), фінансові та страхові операції тощо. Торгове право ЄС регулює питання транскордонної економічної конкуренції на ринку товарів (хоча не регулює питань конкурентного права ЄС, які пов’язані з іноземним елементом, наприклад, з дочірніми підприємствами, що знаходяться за межами ЄС, але розглядаються як учасники конкурентних відносин на внутрішньому ринку ЄС). Зазначені відносини входять у «змішану» компетенцію ЄС і регулюються законодавством держав-членів ЄС, а в тій мірі, у якій вони входять до компетенції ЄС, – відповідними галузями права ЄС: конкурентним законодавством, законодавством про компанії, фінансові послуги, інтелектуальну власність тощо. Торгове право ЄС регулює ці питання тоді, коли вони пов’язані з експортно-імпортними операціями (наприклад, операції з товарами, що порушують права інтелектуальної власності[450]).

У випадку сільськогосподарських товарів регулювання в ЄС носить спеціальний характер, - коли йдеться про акти, які регулюють заснування спільної організації ринків у галузі рибальства та аграрних ринків[451], а також відносно виданих у порідку, передбаченому ст.308 ДЗЄС, спеціальних правил щодо переробленої сільськогосподарської продукції.

Торгове право ЄС регулює відносини тільки у сфері товарного обігу. Воно не поширюється на невеликі партії товарів некомерційного характеру, тобто на ті, що мають нерегулярний характер, містять лише товари, призначені для особистого або сімейного використання одержувачами, характер і кількість яких не вказують на те, що вони надсилаються з комерційною метою (Директива Ради 78/1035)[452].

На відміну від торгового права митне право як окрема правова галузь права ЄС регулює відносини, пов’язані як з товарним, так і з нетоварним обігом. З іншого боку, митне право ЄС регулює вузьке коло відносин, що виникають у зв’язку з перетином товарами або іншими предметами митного кордону ЄС. Воно оперує спеціальними правовими інструментами контролю, як, наприклад, митний режим. Щодо торгових правовідносин, то митне право ЄС виступає лише одним з інструментів контролю за додержанням норм торгового права ЄС.

Особливостями джерел торгового права ЄС є вид нормативних актів «вторинного права» ЄС, якими таке регулювання здійснюється – ним є, як правило, регламент, тобто акт прямої дії, що не «гармонізує» як це притаманно директиві, норми національних законодавств держав-членів, а уніфікує як обов’язкові певні правила, що починають діяти незалежно від національних законодавств. Такий характер регулювання обумовлюється практично виключною компетенцією ЄС у сфері зовнішньої торгівлі товарами, про що йшлося вище. Ще однією особливістю джерел торгового права ЄС є специфічні міжнародні угоди ЄС: угоди Світової організації торгівлі (СОТ), угода про Європейський економічний простір (ЄЕП) з Норвегією, Ісландією та Ліхтенштейном, угоди про асоціацію з «заморськими» країнами та територіями (наприклад, угода з Тунісом), угоди з країнами-«сусідами» (майбутні угоди, наприклад, з Грузією), угоди про асоціацію (наприклад, з Туреччиною), угоди «про стабілізацію і асоціацію» (наприклад, з Македонією). Так, угоди СОТ, прийняті на момент створення СОТ, було повним пакетом визнано зобов’язуючими щодо Європейського Співтовариства[453], отже, при запровадженні антидемпінгових, антисубсидійних заходів, нетарифних бар’єрів, інших захисних заходів щодо імпорту та інших інструментів, передбачених угодами СОТ, інституції та країни ЄС повинні додержувати норм і принципів, які у них закріплено.

Структурно торгове право ЄС як законодавча галузь поділяється на дві основні підгалузі регулювання: експортну та імпортну.

Засади і принципи торгового права ЄС – це віддзеркалення засад і принципів міжнародного торгового права, що їх узагальнено та закріплено у документах СОТ. Основними засадами торгового права ЄС є засади лібералізації та обмеження протекціонізму з боку держав та економічних угруповань (в т.ч. власне ЄС). Правові принципи, якими мають керуватися інститути ЄС та країни-члени ЄС у торгівлі товарами, це принципи свободи торгівлі, взаємних поступок, недискримінації та свободи транзиту. Перший принцип спрямований на пожвавлення торгівлі та прискорення економічних процесів у країнах-членах ЄС, а отже, - на підвищення ефективності економічних відносин між приватними суб’єктами-резидентами ЄС та країн, що не є членами ЄС. Принцип недискримінації вимагає запровадження заходів, згідно з якими товар нерезидента користується режимом не гіршим, ніж товар резидента (національний режим) або нерезидента третьої країни (режим найбільшого сприяння).

8.2.