11.3. Охорона вод
Водна політика співтовариств направлена на забезпечення сталого розвитку та високої якості вод[552]. Сьогодні рамки дій ЄС щодо політики в сфері водного господарства встановлює Директива Європейського Парламенту і Ради 2000/60/ЄС.
Захисні заходи щодо внутрішніх поверхневих вод, проміжних вод, прибережних вод, а також підземних вод:1) попереджають подальше погіршення, поліпшують стан водних екосистем і заболочених територій;
2) пропагують розумне використання води, засноване на довгостроковому захисті існуючих водних ресурсів;
3) націлені на вдосконалений захист і поліпшення водного середовища шляхом, зокрема, вживання заходів для поступового зменшення викидів і поширення речовин, боротьба із забрудненням якими вимагає першочергових заходів, і негайного або поступового припинення викидів і поширення небезпечних речовин;
4) забезпечують прогресивне зменшення забруднення підземних вод і попереджають їх подальше забруднення, а також
5) сприяють пом'якшенню наслідків паводків і посух[553].
Держави - члени визначають окремі річкові басейни в межах їх державної території і приписують їх до конкретних районів річкових басейнів. Там, де необхідно формуються окремі райони річкових басейнів. Держави-члени забезпечують відповідні адміністративні міри для виконання вимог Рамкової директиви в межах кожного району річкових басейнів, які перебувають на території. Річковий басейн, що охоплює території більше однієї держави-члена, має бути приписаний до міжнародного району річкових басейнів.
Річковий басейн означає територію суши, з якої за допомогою ровів, річок, і можливо, озер всі поверхневі потоки йдуть у море або устя, естуарій або дельту однієї річки. Район річкового басейну означає територію на суші або морі, яку становлять один або кілька річкових басейнів разом з їх підземними й прибережними водами, і яку визначено як основну одиницю для керування річковими басейнами.
Співтовариство встановлює заходи для попередження погіршення як поверхневих, так і підземних вод з метою досягнення їх гарного стану, тобто такого стану, що відповідає цілям охорони навколишнього середовища, при якому концентрації забруднювачів не перевищують стандартів якості охорони середовища, установлених у Директиві. Зазначена мета має бути досягнута до 2015 р.
Щодо поверхневих вод держави-члени мають захищати, збільшувати і відновлювати всі масиви цих вод, всі об'єкти підземних вод, забезпечувати баланс між видобутком підземних вод і їх поповненням з метою досягнення гарного стану ґрунтових вод. Для поступового зменшення забруднення підземних вод держави-члени мають вживати необхідних заходів, спрямованих на усунення стійких і значних тенденцій зростання концентрації будь якого забруднювача, що є відходом діяльності людини.
Держави-члени мають також забезпечувати контроль стоків відповідно до комбінованого підходу який передбачає контроль викидів, здійснюваний на базі найкращих існуючих методик; або максимально припустимих значень викидів. Контроль включає, по необхідності, передову практику по охороні навколишнього середовища.
Держави - члени мають тісно співробітничати з|із| країнами-сусідами ЄС щодо транскордонних водозбірних басейнів з метою удосконалення на практиці транскордонної співпраці|співробітництва| в області управління водозбірними басейнами і моніторингу водних об’єктів.
Директива Ради 76/160/ЄЕС стосовно якості води, що використовується для купання[554], встановлює вимоги щодо якості води, що використовується для купання, за виключенням води, призначеної для використання у лікувальних цілях та води, яка використовується у плавальних басейнах. Головна мета цієї директиви - охорона навколишнього середовища та здоров’я населення, зменшення забруднення води, що використовується для купання, та її охорони від подальшого погіршення. Нагляд за водою, що використовується для купання, є необхідним для досягнення у рамках функціонування спільного ринку цілей Співтовариства стосовно поліпшення умов життя, гармонійного розвитку економічної діяльності в Співтоваристві та постійного і збалансованого економічного росту.
Вода, що використовується для купання, розуміється як прісноводні водойми з проточною або стоячою водою, або їх частини, а також морська вода, у якій купання офіційно дозволено компетентними органами кожної з країн - членів ЄС, або купання не заборонено та традиційно практикується великою кількістю людей.
Країни - члени ЄС повинні встановити для всіх регіонів для купання або для кожного окремого регіону для купання значення параметрів, вказаних у Директиві, які застосовуватимуться до якості води, що використовується для купання. Країни - члени Співтовариства можуть в будь-який час встановлювати для води, що використовується для купання, жорсткіші ніж визначені Директивою значення.
Від вимог цієї Директиви можна відступати за виняткових погодних чи географічних умов; якщо вода, що використовується для купання, зазнає природного збагачення певними речовинами, що призводить до відхилення від значень, вказаних у Додатку. Ці винятки, ні в якому разі не можуть призводити до порушення основних вимог охорони здоров’я населення. У 2006р. була прийнята Директива 2006/7 про якість вод для купання, яка має поступово замінити директиву 76/160/ЕЄС.
На рівні Співтовариства була визнана нагальна потреба вжиття комплексних та одночасних заходів для охорони водного середовища від забруднення, спричиненого окремими стійкими, токсичними та такими, що накопичуються живими організмами, речовинами. Вирішенню цієї проблеми присвячена Директива Ради 76/464/ЄЕС від 4 травня 1976 року стосовно забруднення, спричиненого окремими небезпечними речовинами, що скидаються у водне середовище Співтовариства[555]. Директива застосовується до поверхневих вод суходолу, територіальних вод, внутрішніх морських прибережних вод, підземних вод.
Країни - члени ЄС повинні вжити необхідних заходів для усунення забруднення вод небезпечними речовинами, що належать до певних класів та груп речовин (органогалогенні сполуки, речовини, які мають канцерогенні властивості, ртуть та її сполуки та.
ін), а також для зменшення забруднення вод небезпечними речовинами, що належать до певних класів та груп речовин, а саме окремих речовин, що справляють згубний вплив на водне середовище, який, проте, може бути локалізований у певній зоні та який залежить від характеристик і місцезнаходження вод, у які ці речовини скидаються: металів (цинк, свинець, ртуть та їхні сполуки), біоцидів, речовин, які негативно впливають на смак та/або запах продуктів для споживання людьми, які добуваються з водного середовища.На всі скиди у води, які можуть містити будь-яку з таких речовин, необхідно попередньо отримати дозвіл компетентного органу відповідної країни - члена ЄС. Дозволом повинні встановлюватися граничні значення для скидів будь-якої такої речовини у води, та, якщо це є необхідним для скидів будь-якої такої речовини у каналізацію. Дозволи при цьому можуть надаватися лише на обмежений період.
Граничні значення, що встановлюються для промислових стічних вод, повинні визначатися відповідно до галузі виробництва та типу продукції. Граничні значення, що встановлюються для певних речовин, повинні визначатися головним чином на основі їх токсичності, стійкості, біо -акумулятивності та з урахуванням найкращих існуючих технічних засобів.
Як вважає проф. О. Дубовик, не існує заходів Європейського співтовариства, що призначені конкретно для захисту морських вод, хоча рід директив мають опосередкований вплив на охорону моря [556]. Наприклад, рішенням Ради 86/85/ЄЕС від 6 березня 1986 року[557] створюється інформаційна система для надання компетентним органам в країнах - членах Співтовариства можливості доступу до даних, які є необхідними для контролю та зменшення забруднення, спричиненого виливами вуглеводнів та інших шкідливих речовин у море або у великі водойми суходолу.
З урахуванням того, що морське середовище, а також його фауна і флора має життєве значення для всіх націй, а екологічна рівновага і законне використання моря значно ускладнилося з його забрудненням і узгоджені дії на національному, регіональному і глобальному рівнях є важливими для попередження і зменшення забруднення моря була прийнята Конвенція по запобіганню забруднення моря з джерел, розташованих на суші [558]. Сторони - учасниці зобов'язалися вживати усі можливі заходи для запобігання забруднення моря, яке означає привнесення людиною в морське середовище (включаючи естуарії) прямо чи опосередковано речовин чи енергії, що призводить до згубних ефектів, таких як небезпека для життя людей, завдання збитків живим ресурсам і морській екосистемі, завдання моральної шкоди чи створення перешкод для законних видів використання моря.