РОЗДІЛ X КИЇВ СТОЛИЦЕЮ АНТСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Кожна держава має свою столицю, цей вужчий центр, в якому зосереджується політично-державне життя. Немає сумніву, що такий вужчий центр, столиця, існував і в антів. Постає тільки питання, де саме була ця антська столиця? Народній переказ, записаний у Початковому літописі, спрямовує нас на Київські гори, тобто на пагорби правого берега Дніпра.
Тут, на тих пагорбах, за згаданим переказом, три брати — Кий, Щек і Хорив мали побудувати город і назвати його в честь найстаршого брата, Кия — Києвом. Безумовно, цей переказ у своїй основі це тільки леґенда. Але з другої сторони, цей народній переказ спирається на певні реальні історичні основи. Він передусім переносить початки Києва в далеке минуле, що, зрештою, відповідає історичній правді. Треба ⅛,aτπ на увазі, що сліди людського життя на території сучасного Києва сягають палеоліту. В пізньому неоліті процвітала тут трипільська культура. Це є доказом, що тут жили трипільці, отже тут правдоподібно існувала оселя. Протокиївське поселення уже з часів неоліту могло стати певним центром торговельного й культурного життя, до чого причинився Дніпро зі своїми притоками. З бігом часу на території Києва витворилося більше осель, а щонайменше три, побудовано городище, тобто замок Кия. Кожна з тих осель жила, можливо, своїм власним життям і мала свою організацію. Ці оселі збереглися десь до VIII-IX століття, себто до порогу доби Київської Руси. Але й після об’єднання їх в одну цілість, в город Київ, і визнання його столицею державної організації над Дніпром, пам’ять про ці три оселі збереглась у народній традиції, хоча й набрала характеру легенди. Маючи на увазі вже не три оселі, а одну цілість, тобто город Київ, переказ об’єднав ці три оселі не аж у історичних часах, а далеко скоріше — від самого початку їхнього постання. Що більше, народній переказ об’єднав їх родинним зв’язком і приписав утворення цілости, тобто побудування Києва, трьом братам. Імена цих братів засвоїла собі народня традиція, з однієї сторони, в пов’язанні назв Кий і Київ, а з другої — з назв київських урочищ — Щековиці й Хоревиці. Таким то способом оформився най- правдоподібніше народній переказ про початки Києва.Важливе значення має також другий, наведений у переказі, мотив. Переказ говорить не тільки про давнє минуле, але й пов’язує це давнє минуле зі сучасністю, тобто з періодом Київської Руси. Володарем Києва після його побудування став за згодою братів Кий, а коли він помер, володіли ним його нащадки. Як довго володіла династія Кия Києвом, переказ не каже. Але з його змісту й з його духа випливає досить виразно, що могла володіти довший час і вимерла перед приходом хозарів. Згідно з переказом, хозари мали навіть зайняти Київ після вимертя династії Кия і кияни були примушені платити їм данину. Могло це статися в другій половині VII, або в першій половині Vlll століття. Фактично хозари зайняли були тільки русько-українських сіверян і московських вятичів. Вони були примушені платити хозарам данину по вивірці-білці від диму, (хати), а не Київ. Але це справи не змінює, бо хозари жили на території України, прибувши сюди десь у половині Vll століття. В цьому столітті наступив занепад антської держави, тобто розпався союз антських племен. З вищеподаного можна припускати, що часи панування династії напівлеґен- дарного, а напівісторичного Кия припадають, згідно з народньою традицією, на добу політично-державного союзу антів. Політично- державна організація антського союзу, як сказано вище, могла існувати десь від Il-Ill до початків Vll століття. У антів були королі чи князі з дідичною владою. Все те може промовляти за тим, що в племінно- народній традиції збереглася пам’ять про державу антів і про пануючу в ній династію, яку пов’язано з напівлеґендарним, а напівісторичним засновником города Києва. Дальшим, нехай і гіпотетичним, висновком із цієї племінно-народньої традиції — переказу може бути той, що відомий нам з ’’Історії ґотів” Йордана король Боз міг бути одним із династії Кия та що столицею політично-державного союзу, а фактично — держави антів міг бути прото-київський город чи ранньоісторичний Київ.
Тут до речі буде додати ще одну важливу обставину, а саме, що ми, властиво, не знаємо точно, як виглядав цей переказ у племінно-народній традиції. Ми довідуємося про нього не безпосередньо, а з літопису, після його літературного оформлення, тобто редакції і достосування його до погляду літописця про початки Київської Держави. А його погляд про початки Київської Руси вимагав, щоб на київському престолі засіла варязька династія. Але літописець не міг впровадити варязької династії на київський княжий престіл відразу, й то з двох причин. По-перше, Рюрик, князь із варязької династії, осів у Новгороді над Ільменським озером і до Києва взагалі не прибув, а по-друге, в Києві панували русько-українські князі, Аскольд і Дир, яких не можна було поминути, бо в Києві були їхні могили. Літописець скомпонував свою власну концепцію про цю справу. Згідно з цією його концепцією, Аскольд і Дир — це не русько-українські князі, а варяги з дружини Рюрика. Вони постановили вступити на службу до царгородського імператора. Одержавши на це згоду від Рюрика, вони попливли на південь і прибули до Києва. Побачивши на горах місто, вони питали Киян, чиє це місто. Кияни мали оповісти їм згаданий вище переказ.Аскольд і Дир не попливли вже до Царгороду, а залишилися в Києві, звільнили киян від плачення хозарам данини й стали князювати. Але вони, згідно з концепцією літописця, не були справжніми князями, отже треба було їх усунути, щоб промостити шлях справжнім варязьким князям. З’являється новий варяг, Олег, і то не сам, а з малолітнім сином Рюрика, Ігорем, убиває Аскольда й Дира й проголошує Ігоря князем Києва, отже князем Київської Руси. Тому, що Ігор був ще дитиною, бо Олег приніс його на руках, він сам перебрав владу на час його малолітности. Ось у такій то комбінації літописця зберігся згаданий переказ до наших часів. Без сумніву, в цій комбінації не все записано, що переказала народна традиція й як переказала. Підтвердження цього народнього переказу, цієї народньої традиції дає нам до певної міри археологія, тобто археологічні розкопки й виявлені пам’ятки.
За археологічними даними ранньо- історичний Київ, хоч не був об’єднаний, а складався з трьох чи більше осель, вже в перших століттях нашої ери мав вигляд і всі ознаки великого городу. Територія Києва була густо заселена. В городі розвивалися різні ремесла: ковальське, керамічне, ливарське, скловарне, ювелірне, кістяні виробництва, обрібка дерева й інші. Як доказ цього виявлено численні майстерні й знайдені, головно в могильниках, бронзові, срібні, золоті, залізні, керамічні й інші вироби. То був звичайно поховальний інвентар, що його клали в могили біля покійників. В городі розвивалося торговельне життя. Кияни мали торговельні зв’язки з римськими провінціями й причорноморськими містами-колоніями. Доказом цього є виявлені численні скарби римських монет з Il — V століття та окремі знахідки цих монет. Ці скарби й окремі знахідки виявлено в усіх частинах, в усіх районах території Києва. Але, крім монет, зустрічаються також імпортовані предмети.В часи культури пам’яток полів поховань також і ранньоісторичний Київ не залишився позаду. В Києві виявлено пам’ятки культури полів поховань і то як зарубинецько-корчуватівського, так і пізнішого черняхівсько-маслів- ського типів. Кількість принагідних знахідок на території Києва, тобто пам’яток культури полів поховань, значна. Згідно з Каргером, скарби, принагідні знахідки й поховання можна зльокалізувати в основному в п’ятьох районах Києва. В горішньому, нагірному Києві, в районі Львівських воріт, тобто в північному розі мібта Ярослава, знайдено скарби, які є найдавніші й найбагатші в своєму складі. Трохи дальше на схід, на Андріївській горі, в межах пізнішого городища Vlll-X століття, виявлено некрополь типу полів поховань. Поховальні комплекси, розташовані на Андріївській горі, відносяться як до раннього (зарубинецько-корчуватівського), так і до пізнішого (черняхівсько-маслівського) типів культури полів поховань. Ряд скарбів і окремі монети виявлено в північному розі Києва на Подолі, біля гирла Почайни. Ці знахідки відносяться доШ— IV століття.
Декілька принагідних знахідок римських монет виявлено на горі Киселівка. Скарб і декілька принагідних знахідок виявлено на Печерському й на шляхах до нього.Чимала кількість римських монет, за даними в Каргера, й то як у характері окремих знахідок, так у формі великих скарбів, а також знахідки різних виробів римського походження (фібули, перстень, світильник, камея) свідчать про безсумнівні зв’язки цих осель із периферіями римського світу, а зокрема з містами-колоніями північного Причорномор’я. Скарби римських монет не переходять V сторіччя.
За антського періоду Київ живе життям культури пам’яток полів поховань черняхівсько-маслівського типу. На території Києва знаходяться ті самі гладкі й пальчаті фібули, антропоморфні й зооморфні фібули, браслети з розширеними кінцями, лунниці, пряжки, гребені з високою орнаментованою спинкою, бляшки й інші речі антського виробництва. Гладкі й пальчаті фібули в Vll-Vlll столітті починають розвиватися у складні композиції антропоморфних фігур, птахів і тварин, через що втрачають подібність до прототипу, але генетичний зв’язок існує. Вже вище було сказано на підставі знайдених скарбів та принагідних знахідок пам'яток матеріальної культури, що існував генетичний зв’язок між культурою антів і, з другої сторони — культурою Київської Руси. Центр культури знаходився від найдавніших часів на території сучасного Києва, де було сконцентроване й політичне життя. В ранньоісторичному Києві було побудоване городище.
Отже, коли ж центр антської культури знаходився на території сучасного Києва, коли в Києві розгорнулася на ширшу скалю різноманітна промисловість, ремісниче виробництво не тільки для потреб місцевого населення, але й для ширшого обміну, купівлі — продажу, коли, врешті, Київ провадив широку торгівлю не тільки зі своїми сусідами, але також із містами-колоніями північного Причорномор’я, а там і з римськими провінціями на південному Заході й в загалі зі Сходом, Півднем і Заходом, то ясно, що в оселях, з яких виник згодом уже історичний Київ, зосереджувалося й політично-державне життя.
За цією концепцією промовляють географічне й топографічне положення та річкова система. Ці оселі були розташовані на пагорбах правого берега Дніпра, десь приблизно по середині його бігу, на межі лісостепу й початкової зони лісової смуги, що давало певну охорону від зовнішніх нападів зі сторони кочовиків. Дніпро зі своїми притоками творив комунікаційну річкову систему. Крім того, коло Києва проходив сухопутній шлях, який прямував зі Сходу на Захід, а до того ще й інші шляхи в напрямі Сходу, Заходу й Півдня, що існували від найдавніших часів. Про ті шляхи маємо виразні натяки в Геродота, що підтверджують також археологічні знахідки. Тут, коло Києва, існувало також місце перевозу через ріку. Це все вказує на те, що політично-державним осередком було Середнє Подніпров’я, а столицею антського політично-державного об’єднання, союзу антських племен, був за всякими правдоподібностями ранньоісторичний Київ. Зовсім можливе, а навіть правдоподібне, що назва Київ існувала вже й за антських часів. Київська територія забезпечувалася від ворожих нападів досить високими земляними валами та ровами. Зрештою, вже саме топографічне положення ранньоісторичного Києва на правому березі Дніпра, в умовах менш доступної для номадизму лісостепової полоси, було значною мірою забезпеченням від кочовиків зі Сходу. До речі буде також підкреслити геополітичне положення — між уральською і каспійською брамою на сході, кавказькою брамою з південного сходу й чорноморсько- середземноморським півднем і Балканами та в кінці зі землями, особливо південно-східніх, римських провінцій. Все те, разом узявши, предестинувало територію ранньоісторичного Києва до особливої ролі на сході Европи.