ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ БАЗЕЛЯ І

Комітет з банківського нагляду створено у 1974 році при Банку

міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements, BIS).

До комітету з банківського нагляду спочатку входили представ-

ники всього 10 країн – Сполучених Штатів Америки, Канади, Японії, Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Фе- деративної Республіки Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів, Бель- гії та Швейцарії. Згодом до них приєдналися Люксембург, Швеція та Іспанія. Як бачимо, всі ці країни були і залишаються промислово роз- винутими, а тому раніше від інших відчули на собі вплив світової гло- балізації.

Першим вагомим кроком на шляху до міжнародної гармонізації банківського регулювання стало прийняте у 1988 році Міжнародне на- ближення розрахунку капіталу та стандартів капіталу (International Convergence of Capital Measurement and Capital Standards), відоме також як Угода про капітал (Capital Accord), або просто Базельська угода (Basle Accord). Пізніше цей документ отримав ще одну назву – Базель I.

Базель I у редакції 1988 року містив три основні постулати:

• капітал банку складається з основного та додаткового;

• банки повинні утримувати капітал для покриття кредитного ризи- ку.

• у будь-який момент часу співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ри- зику, не повинно бути меншим 8 %.

Прийняття Угоди про капітал стало переломним етапом для розвитку банківського нагляду у світі. З її появою органи банківсько- го регулювання отримали перший стандарт міжнародного рівня, на який можна було рівнятися. Слід зазначити, що Угода про капітал із самого початку була спрямована на так звані “міжнародно активні ба- нки” і була обов’язковою лише для країн – членів Базельського комітету. Однак відносна простота й доступність її методик і підходів спричини- лися до того, що до 2004 року Базель I тією чи іншою мірою було запро- ваджено майже у 130 країнах світу, в тому числі в Україні, причому

щодо всіх банків – об’єктів нагляду незалежно від їх “міжнародної активності”.

У комітеті країни представлені центральними банками або інши- ми органами, які відповідно до національного законодавства несуть офіційну відповідальність за нагляд. Комітет із питань банківського нагляду підзвітний Комітету керуючих центральними банками, який щомісяця проводить засідання у банку міжнародних розрахунків у м. Базелі. Тут же на постійній основі діє секретаріат комітету. У сво- їй діяльності він керується двома кардинальними принципами:

• жодна банківська система не повинна залишатися поза системою банківського нагляду;

• нагляд повинен бути надійним.

На початку своєї діяльності комітет концентрував зусилля на роз- робці методів удосконалення системи “раннього реагування” на про- блеми, які виникають у роботі банків. Згодом центр уваги перемістився на міжнародне співробітництво, передусім, на усунення недоліків у на- ціональних системах нагляду, формування розуміння наглядовими ор- ганами в усіх країнах світу важливості банківського нагляду і якості. Поставлені завдання вирішувалися шляхом одночасного застосування трьох основних методів:

• обмін інформацією щодо національних заходів нагляду;

• вдосконалення техніки ефективного нагляду за міжнародними бан-

ківськими операціями;

• розробка мінімальних стандартів достатності власного капіталу банку.

З урахуванням викладеного Базельський комітет сформулював

25 принципів ефективного нагляду за банківською діяльністю. До них належать:

• попередні умови ефективного банківського нагляду (принцип 1);

• ліцензування і структура нагляду (принципи 2-5);

• пруденційні правила і вимоги (принципи 6-15);

• методи поточного банківського нагляду (принципи 16-20);

• вимоги, що ставляться до інформації (принцип 21);

• офіційні повноваження наглядових органів (принцип 22);

• транскордонні банківські операції (принципи 23-25).