ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Уретрит

При запальних процесах у вагіні нерідко виникає запалення уретри, що може мати як гострий, так і хронічний перебіг. Збудниками його є та сама патогенна мікрофлора, що викликає кольпіт (трихомонади, хламідії, грибки, іноді — гонококи).

Діагностика базується на скаргах хворої та даних огляду: наявність гіперемії та набряку в ділянці зовнішнього вічка уретри.

Іноді уретрит набуває хронічного перебігу. Частіше це трапляється в жінок із хронічними запальними процесами придатків матки, хронічними кольпітами, ендоцервіцитами. Хронічний уретрит має подібні до гострого симптоми, проте вони виражені значно слабше, періоди загострення зміню­ються ремісіями. Необхідно обов’язково проводити цистоскопію.

У жінок у постменопаузі нерідко виникає сенільний уретрит, який су­проводжує сенільний кольпіт. В основі цих захворювань лежить дефіцит естрогенів, у результаті якого виникають атрофічні зміни у слизовій обо­лонці уретри та вагіни. Вони мають надзвичайно стійкий перебіг, хворих турбує часте сечовипускання, воно стає болючим, іноді відмічається не­тримання сечі. Деколи при огляді знаходять вивернену слизову оболонку уретри, яку можуть помилково прийняти за поліп.

Лікування має бути етіопатогенетичним. Враховуючи поєднану пато­логію, призначають ті ж антибактеріальні препарати, що й для лікування кольпіту. Крім того, проводять місцеву терапію, що включає в себе теплі сидячі ванни з відварів трав; при хронічних процесах вдаються до інсталя­цій уретри 1% розчином протарголу, 0,02% коларголу, шипшинової чи об- ліпихової олії.

У випадку наявності сенільних уретритів доцільно використовувати ес­трогени. Ix можна додавати у вигляді масляних розчинів до мазевих основ чи емульсій і вводити у вагіну та одночасно змащувати зовнішній отвір уретри.

Цистит

Запалення сечового міхура трапляється при запальних процесах гені­талій досить часто. Сечовий міхур може втягуватись у запальний процес при гострих аднекситах, особливо при формуванні тубооваріальних пух­лин. Гострі цистити при запальних захворюваннях геніталій перебігають, як правило, в легкій формі. Хворі скаржаться на часті поклики до сечови­пускання, різь та біль при ньому, особливо наприкінці акту сечовипускан­ня. Іноді виникає гематурія. В аналізах сечі знаходять мікрогематурію, піу- рію, протеїнурію, бактеріурію. При хронічних запальних процесах жіно­чих статевих органів кожне захворювання може супроводжуватися цисти­том, він набуває хронічного перебігу. Нерідко відмічається загострення циститу під час менструацій.

Діагностика базується на клінічних даних. Можна проводити цисто­скопію (за умови відсутності загострення), при якій знаходять набряк та гіперемію стінок сечового міхура, що має дифузний характер. Вогнищева гіперемія буває на боці запального процесу (тубооваріальної пухлини) як симптом втягнення в процес стінки сечового міхура.

Лікування циститу як супутнього захворювання полягає у призначенні тих самих антибактеріальних препаратів, що використовуються для лікуван­ня основного процесу. Ефективними є нітрофуранові препарати, фторхіно- лони (норбактин, офлоксацин, ципрофлоксацин). Призначають також уро- лесан, цистенал, особливо за наявності дизуричних явищ. Якщо в процесі лікування продовжують турбувати дизуричні явища, гематурія, необхідна кон­сультація уролога. При хронічних циститах, крім уросептиків, призначають інстиляції в сечовий міхур 0,02% розчину коларголу або 1% розчину про­тарголу, фізметоди (УВЧ, іонофорез, фонофорез, парафінові аплікації над лобком). Тривалість терапії контролює уролог. У постменопаузі до лікуван­ня слід додавати естрогени — вводити у вагіну естрогель, а також проводити загальну гормонотерапію (естріол, мікрофолін).

Цисталгія

У результаті гіпофункції яєчників, гемодинамічних розладів, що вини­кають при запальних процесах, різноманітних нейроендокринних порушен­нях, у жінок може виникати цисталгія — захворювання, що не має в своїй основі морфологічних змін.

Симптоматика захворювання подібна до циститу, проте немає змін у аналізах сечі. Не знаходять змін у сечовому міхурі при цистоскопії. Часті­ше ця патологія зустрічається в жінок у постменопаузі.

Клінічний перебіг характеризується кризами та ремісіями, тривалим перебігом. Основні скарги — почастішання сечовипускання, імперативні поклики та біль при акті сечовипускання. Можливий біль у ділянці проме­жини, уретри.

Діагноз базується на даних анамнезу, особливостях клінічного пере­бігу, аналізах сечі, цистоскопії. Необхідне ретельне обстеження для вста­новлення причини цисталгії.

Лікування проводить уролог. Воно повинно бути етіопатогенетичним, включати лікування гінекологічних захворювань, що призводять до пору­шення гемодинаміки в малому тазі. Проводять загальнозміцнюючу тера­пію, призначають седативні препарати, анальгетики, пресакральні новокаї­нові блокади.

З урахуванням віку хворої, СЛІД проводити гормонотерапію — у репро­дуктивному віці призначають циклічну гормонотерапію за загальноприйня­тими схемами, у літньому віці — естрогени, зокрема естріол по 1-2 таб. на день протягом 3 тижнів. Можна призначати клімен у безперервному режимі.

Досить ефективним методом є голкорефлексотерапія, яка здійснює зне­болювальний ефект та зменшує дизуричні явища.

Можна призначати терапію синусоїдними модульованими струмами за допомогою вагінального електрода (2-3 курси з перервами у 2-3 місяці).

Нетримання сечі

Нетримання сечі — мимовільне виділення сечі без покликів до сечо­випускання. Воно буває справжнім та несправжнім. При справжньому не­триманні сечі немає порушення анатомічної цілісності сечових шляхів. При несправжньому — сеча мимовільно виділяється назовні внаслідок вродже­них або набутих дефектів сечовода, сечового міхура або сечівника.

Причиною цього розладу можуть бути перенесені пологові травми, опу­щення та випадіння жіночих статевих органів, ендокринні порушення, врод­жена недостатність мускулатури сечового міхура.

Розрізняють повне та часткове нетримання сечі.

Нетримання сечі призводить до цілого ряду незручностей як фізично­го, так і психологічного характеру: виникає мацерація шкіри, неприємний запах, затруднения при здійсненні статевого акту. Через ці обставини жінці доводиться залишати або змінювати роботу. Це впливає на психіку жінки, викликаючи у неї депресивний стан.

Розрізняють три ступені нетримання сечі:

• І ступінь — мимовільне виділення сечі відбувається при відносно важкому фізичному навантаженні (підняття тягарів, біг, сильний ка­шель).

• II ступінь — нетримання сечі виникає при незначному фізичному навантаженні (ходіння, сміх), акт сечовипускання частково збережений.

• III ступінь — сеча виділяється у стані спокою, при зміні положення тіла, уві сні. Акт сечовипускання відсутній.

Обстеження розпочинають з ретельного гінекологічного та урологіч­ного дослідження. Про наявність нетримання сечі жінка, зазвичай, повідом­ляє лікарю сама. Проте за допомогою деяких прийомів можна виявити по­чаткові прояви захворювання. Для цього під час огляду на гінекологічному кріслі жінці слід запропонувати покашляти чи натужитись. Якщо при цьому з’являються краплі сечі, можна діагностувати порушення функції сечовипус­кання. Відкритий і розгорнутий зовнішній отвір сечовипускного каналу може свідчити про наявність нефункціонуючої уретри.

При І та II ступенях проводять консервативне лікування, що полягає в застосуванні електростимуляції м’язів діафрагми тазу та уретри синусовими модульованими струмами (за допомогою апарата «Ампліпульс»), вібрацій­ного масажу попереково-крижової ділянки.

Електропроцедури проводять одночасно з лікувальною фізкультурою за спеціально розробленою методикою. Гладку мускулатуру сечового міху­ра і проксимальної частини уретри стимулюють а-адреноміметиками. Для лікувального контролю за справжнім нетриманням сечі використовують вагінальні песарії та діафрагми. Вони забезпечують підтримку основи се­чового міхура і запобігають підвищеній рухомості його шийки та уретри при раптовому підвищенні внутрішньочеревного тиску.

У випадку II та III ступенів важкості проводять різноманітні хірургічні втручання — пластику сфінктера, зміцнення фасціальних тканин, транспо­зицію дна сечового міхура, колагеновий імплантант уретри тощо. Операції проводять урологи.

У менопаузі при нетриманні сечі призначають гормонотерапію — ок- тестрол 0,001, фолікулін по 10000 ОД в/м’язово. За наявності протипока­зань до застосування естрогенів призначають андрогени.