ДОПОМІЖНІ РЕПРОДУКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Питання про застосування допоміжних репродуктивних технологій ви­рішується кваліфікованим компетентним фахівцем на прохання подружньої пари після відповідного обстеження. Воно включає: визначення групи крові, резус-фактора, ВІЛ, реакції Вассермана, антигена HBs, бактеріоскопію піхво­вого мазка, діагностику гонореї, токсоплазмозу, трихомоніазу, уреаплазмозу, гарднерельозу, мікоплазмозу, проведення тестів функціональної діагностики для характеристики менструального циклу, ультразвукове дослідження мат­ки та придатків, гістеросальпінгографію, за показаннями лапароскопію, дво­разове дослідження сперми чоловіка (донора) та інші необхідні обстеження.

Загалом усі сучасні методики допоміжних репродуктивних технологій ґрунтуються на базисній біотехнології запліднення in vitro. Поширеною є інсемінація спермою чоловіка (донора) — інструментальне введення спер­ми у внутрішні статеві органи жінки.

Показаннями до застосування методу для жінки є:

• аномалії репродуктивного апарату (старі розриви промежини, які є причиною витікання сперми назовні відразу після статевого акту, анкілозні пошкодження кульшових суглобів, різні деформації кісток таза, внаслідок чого не може відбутися статевий акт, анатомічні по­рушення піхви чи матки через вроджені аномалії чи набуті стенози);

• важкі форми вагінізму;

• імунологічні та шийкові фактори;

• безплідність нез’ясованої етіології.

Для чоловіка:

• сексуальні дисфункції різної етіології;

• великі розміри гідроцеле або пахово-калиткової грижі, що унеможлив­лює статевий акт;

• ретроградна еякуляція;

• виражена гіпоспадія, деякі форми олігоастеноспермії, азооспермія, аспермія.

Для подружжя:

• несприятливий медико-генетичний прогноз стосовно потомства.

Наявність запальних, пухлинних та гіперпластичних процесів матки та придатків, соматичні та психічні захворювання, непрохідність маткових труб, вік жінки більше 40 років є протипоказаннями до застосування інсе- мінації спермою чоловіка (донора).

Інсемінацію проводять протягом одного менструального циклу в пері- овуляторний період. Для жінок з нормальною менструальною функцією і повноцінною овуляцією достатньо однієї інсемінацїї. Однак через труд­нощі з точним встановленням часу овуляції роблять 2-3 процедури. У цьо­му випадку завдяки тривалій функціональній здатності сперматозоїдів (72 год) імовірність запліднення зростає.

Залежно від методики введення сперми, розрізняють піхвовий, церві- кальний, матковий та перитонеальний способи інсемінації. Вважають, що високоефективною є внутрішньоматкова інсемінація. Вона передбачає вве­дення спеціально обробленої сперми катетером безпосередньо в порожни­ну матки.

Методика інсемінації передбачає наявність у пацієнтки функціональ­но повноцінних маткових труб та повноцінної овуляції. Процедурі має пе­редувати якісна діагностика стану репродуктивної сфери, нормалізація менструального циклу і медикаментозна стимуляція овуляції та підготовка ендометрія до сприйняття заплідненої яйцеклітини. Для цього застосову­ють гормональний, клінічний та ультразвуковий моніторинг. Визначають концентрацію в сироватці крові гонадотропних гормонів, прогестерону, естрадіолу. Доступними та достатньо інформативними є тести функціональ­ної діагностики та дані меноциклограми.

Програму екстракорпорального запліднення з переносом ембріона в матку (in vitro fertilization — IVF) рекомендують у тих випадках, коли кон­сервативні методи є неефективними. Абсолютними показаннями до засто­сування цього методу лікування є трубна безплідність при втраті функції чи відсутності маткових труб. Відносними — попередні пластичні операції на трубах (вік жінки — менше ЗО років, інтервал часу після операції — не більше одного року), безрезультатний сальпінголізис (оваріолізис) у жінок віком понад 35 років, деякі форми ендометріозу та синдрому полікістозних яєчників, безплідність незрозумілого генезу, імунологічна безплідність у жінок з постійно високим титром антиспермальних антитіл протягом од­ного року, деякі форми чоловічої безплідності.

Методика проведення екстракорпорального запліднення з переносом ембріона в матку матері включає декілька етапів:

• відбір і підготовка пацієнтів до програми;

• стимуляція суперовуляції;

• моніторинг росту та дозрівання фолікулів з наступною їх пункцією та аспірацією;

• підготовка сперміїв;

• запліднення in vitro, культивування (кріоконсервація);

• трасплантація ембріона в матку;

• контроль розвитку вагітності.

Перенесення ембріона в матку здійснюється на 3-4-у добу з моменту запліднення, що повинно відповідати стадії 8 чи 16 клітин. Для цього вико­ристовується спеціальний катетер, за допомогою якого ембріон з невели­кою кількістю культурального середовища через канал шийки матки про­водять до ділянки дна матки.

Найновіше досягнення сучасної репродуктології — інтрацитоплазма- тична ін’єкція єдиного сперматозоїда (intracytoplasmatic injection sperm ICSI). Ця програма дає змогу отримати вагітність у тих випадках чоловічої безплідності, які раніше вважалися безнадійними. У виділену яйцеклітину вводять сперматозоїд. Отриманий у такий спосіб ембріон переносять у по­рожнину матки.

У програму сурогатного материнства включають жінок, які через па­тологію репродуктивної сфери не можуть виносити дитину (матка відсут­ня внаслідок оперативних втручань чи не може бути плодовмістилищем). Генетично рідний ембріон переносять у порожнину матки жінки, яка дала згоду виносити дитину.