ДОПОМІЖНІ РЕПРОДУКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
Питання про застосування допоміжних репродуктивних технологій вирішується кваліфікованим компетентним фахівцем на прохання подружньої пари після відповідного обстеження. Воно включає: визначення групи крові, резус-фактора, ВІЛ, реакції Вассермана, антигена HBs, бактеріоскопію піхвового мазка, діагностику гонореї, токсоплазмозу, трихомоніазу, уреаплазмозу, гарднерельозу, мікоплазмозу, проведення тестів функціональної діагностики для характеристики менструального циклу, ультразвукове дослідження матки та придатків, гістеросальпінгографію, за показаннями лапароскопію, дворазове дослідження сперми чоловіка (донора) та інші необхідні обстеження.
При виявленні відхилень у репродуктивній функції подружжя і за наявності показань до застосування допоміжних репродуктивних технологій проводять відповідне лікування.Загалом усі сучасні методики допоміжних репродуктивних технологій ґрунтуються на базисній біотехнології запліднення in vitro. Поширеною є інсемінація спермою чоловіка (донора) — інструментальне введення сперми у внутрішні статеві органи жінки.
Показаннями до застосування методу для жінки є:
• аномалії репродуктивного апарату (старі розриви промежини, які є причиною витікання сперми назовні відразу після статевого акту, анкілозні пошкодження кульшових суглобів, різні деформації кісток таза, внаслідок чого не може відбутися статевий акт, анатомічні порушення піхви чи матки через вроджені аномалії чи набуті стенози);
• важкі форми вагінізму;
• імунологічні та шийкові фактори;
• безплідність нез’ясованої етіології.
Для чоловіка:
• сексуальні дисфункції різної етіології;
• великі розміри гідроцеле або пахово-калиткової грижі, що унеможливлює статевий акт;
• ретроградна еякуляція;
• виражена гіпоспадія, деякі форми олігоастеноспермії, азооспермія, аспермія.
Для подружжя:
• несприятливий медико-генетичний прогноз стосовно потомства.
Наявність запальних, пухлинних та гіперпластичних процесів матки та придатків, соматичні та психічні захворювання, непрохідність маткових труб, вік жінки більше 40 років є протипоказаннями до застосування інсе- мінації спермою чоловіка (донора).
Інсемінацію проводять протягом одного менструального циклу в пері- овуляторний період. Для жінок з нормальною менструальною функцією і повноцінною овуляцією достатньо однієї інсемінацїї. Однак через труднощі з точним встановленням часу овуляції роблять 2-3 процедури. У цьому випадку завдяки тривалій функціональній здатності сперматозоїдів (72 год) імовірність запліднення зростає.
Залежно від методики введення сперми, розрізняють піхвовий, церві- кальний, матковий та перитонеальний способи інсемінації. Вважають, що високоефективною є внутрішньоматкова інсемінація. Вона передбачає введення спеціально обробленої сперми катетером безпосередньо в порожнину матки.
Методика інсемінації передбачає наявність у пацієнтки функціонально повноцінних маткових труб та повноцінної овуляції. Процедурі має передувати якісна діагностика стану репродуктивної сфери, нормалізація менструального циклу і медикаментозна стимуляція овуляції та підготовка ендометрія до сприйняття заплідненої яйцеклітини. Для цього застосовують гормональний, клінічний та ультразвуковий моніторинг. Визначають концентрацію в сироватці крові гонадотропних гормонів, прогестерону, естрадіолу. Доступними та достатньо інформативними є тести функціональної діагностики та дані меноциклограми.
Програму екстракорпорального запліднення з переносом ембріона в матку (in vitro fertilization — IVF) рекомендують у тих випадках, коли консервативні методи є неефективними. Абсолютними показаннями до застосування цього методу лікування є трубна безплідність при втраті функції чи відсутності маткових труб. Відносними — попередні пластичні операції на трубах (вік жінки — менше ЗО років, інтервал часу після операції — не більше одного року), безрезультатний сальпінголізис (оваріолізис) у жінок віком понад 35 років, деякі форми ендометріозу та синдрому полікістозних яєчників, безплідність незрозумілого генезу, імунологічна безплідність у жінок з постійно високим титром антиспермальних антитіл протягом одного року, деякі форми чоловічої безплідності.
Методика проведення екстракорпорального запліднення з переносом ембріона в матку матері включає декілька етапів:
• відбір і підготовка пацієнтів до програми;
• стимуляція суперовуляції;
• моніторинг росту та дозрівання фолікулів з наступною їх пункцією та аспірацією;
• підготовка сперміїв;
• запліднення in vitro, культивування (кріоконсервація);
• трасплантація ембріона в матку;
• контроль розвитку вагітності.
Перенесення ембріона в матку здійснюється на 3-4-у добу з моменту запліднення, що повинно відповідати стадії 8 чи 16 клітин. Для цього використовується спеціальний катетер, за допомогою якого ембріон з невеликою кількістю культурального середовища через канал шийки матки проводять до ділянки дна матки.
Найновіше досягнення сучасної репродуктології — інтрацитоплазма- тична ін’єкція єдиного сперматозоїда (intracytoplasmatic injection sperm ICSI). Ця програма дає змогу отримати вагітність у тих випадках чоловічої безплідності, які раніше вважалися безнадійними. У виділену яйцеклітину вводять сперматозоїд. Отриманий у такий спосіб ембріон переносять у порожнину матки.
У програму сурогатного материнства включають жінок, які через патологію репродуктивної сфери не можуть виносити дитину (матка відсутня внаслідок оперативних втручань чи не може бути плодовмістилищем). Генетично рідний ембріон переносять у порожнину матки жінки, яка дала згоду виносити дитину.