Законодавчі акти

Законодавчі повноваження інститутів Співтовариства визначено ст.189 (ЄС):

"З метою виконання своїх обов'язків Рада та Комісія відповідно до положень цього Договору можуть ухвалювати регламенти, директиви і рішення, надавати рекомендації і робити висновки".

Згідно ДЄС до ст.189 (ЄС) було внесено зміни для врахування повноважень Парламенту щодо спільних рішень. Заходи, що мають назву "актів", передбачають:

"Регламент має загальний характер, обов'язкову силу і застосовується безпосередньо у всіх країнах ЄС.

Директива має обов'язкову силу для країни ЄС, якій вона адресована, проте національні інстанції вільні обирати форми і засоби її виконання. Рішення має обов'язкову силу щодо тих, кого воно стосується. Рекомендації та висновки обов'язкової сили не мають".

Отже існує розподіл між обов'язковими і необов'язковими актами. Лише три перших акта вважаються обов'язковими.

Регламент має переважно загальний характер. Будучи скоріше нормативним, ніж індивідуальним актом, він не потребує подальшої імплементації для набуття чинності.

Директива є обов'язковою "щодо результату, якого необхідно досягти", проте вона надає країнам свободу дій щодо форм і методів її впровадження.

1 Summit Declaration, 1972 Bull. ЄЄС 10-72, 23.

48

Рішення є індивідуальним актом, адресованим конкретній особі або кільком особам. Як "зобов'язуючий" акт воно має силу закона і не потребує заходів щодо імплементації. Рішення можуть адресуватись державам або фізичним особам.

Регламенти, директиви і рішення мають відповідати певним процесуальним вимогам: бути мотивованими і містити посилання на всі пропозиції або висновки, що можуть бути сформульованими відповідно до положень цього Договору (ст.190 (ЄС)).

Будь-який акт, що не відповідає цим процесуальним вимогам, підлягає скасуванню (ст.173, 177). Законодавство ЄС повинно також відповідати принципу субсидіарності, сформульованому в ст.36 (ЄС).

Рекомендації та висновки, не маючи обов'язкової сили, є неправочинними, хоча і цілком авторитетними документами1.

Нова ст. 191 (ЄС) передбачає:

1. Регламенти, директиви і рішення, прийняті за процедурою відповідно до ст.189Ь, підписуються головами Європейського парламенту і Ради та публікуються в Офіційному бюлетені Співтовариства. Вони набувають чинності з дня підписання або на двадцятий день після публікації.
2. Регламенти Ради і Комісії, а також їхні директиви, адресовані до усіх країн — членів ЄС, повинні бути опублікованими в Офіційному бюлетені Співтовариства. Вони набувають чинності з дня підписання або на двадцятий день після публікації.
3. Про інші директиви та рішення слід повідомляти тих, кому вони адресовані. Вони набувають чинності після такого повідомлення.

Отже переважна більшість законоположень ЄС потребує опублікування в Офіційному бюлетені.

Різниця між цими актами не є такою чіткою, як у ст.189 (ЄС). У справах 16 — 17/62 зазначалося, що дійсну природу акта визначає не його форма, а зміст і мета2. Отож, назва не є чимось вирішальним і у справах 41—44/703. Регламентом названо "низку рішень". Правові акти виявилися наслідком

1 Справа 322/88, Grimaldi [1989] ECR 4407.

Справи 16 — 17/63, Confederation National des Producteurs dc Fruits [1962] ECR 471.

3 Справи 41 - 44/70, International Fruit Co. NV (№ 1) [1971] ECR 411.

49

поєднання положень регламенту і рішення1. Насправді ж основна відмінність існує між регламентом, що є нормативним документом, який застосовується до абстрактної категорії осіб, і рішенням, що регламентує дії конкретно визначених осіб.