Право на проживання
З принципу вільного пересування витікає право працівників залишатися на території д ержави-члена ЄС. Директива № 68/360[53] уточнює способи реалізації цього права.
Її ст. 4 покладає на держави-члени ЄС обов’язок визнання права перебування грома ян Співтовариства та членів їхніх ро ин за виконання д вох умов: по-перше, це пересування з метою пошуку або виконання роботи за професією в іншій д ержаві-члені ЄС; по-друге, це наявність дійсних національних або закордонних паспортів, навіть якщо ці документи не уповноважують їх власника до виїзду з території країни видачі.[54] Таким чином, остатньо скористатися правом Співтовариства на працевлаштування в іншій д ержаві-члені ЄС, щоб набути право на постійне проживання в країні місця роботи.[55]Працівник, який мігрує, отримує в ержаві, в якій працює, Дозвіл на постійне проживання громадянина держави-члена ЄС, що д окументально підтверджує його право залишатися в цій країні.[56] В ньому зазначено: “Власник цього дозволу має право в’їз ду і виконання роботи як працевлаштована особа”.
Проте Суд Європейського Союзу визначив “дозвіл на перебування” як окумент, який має суто екларативний характер[57]. Це означає, що право перебування мають громадяни Співтовариства безпосере ньо на пі ставі положень Договору або вторинного права. Видача Дозволу на постійне проживання є лише визнанням цього права владою д ержави, яка приймає.
Хоча Суд Європейського Союзу в справі Royer та пізніших справах чітко стверджує, що право перебування існує незалежно від видачі дозволу на перебування, все ж Директива Ради № 68/360 визначає права мігрантів, відповідно до легальності їхніх дозволів.
“Дозвіл на проживання” повинен бути ійсним на території держави-члена ЄС, яка його видала, на період щонайменше 5 років і повинен автоматично поновлюватися .
Працівники, яких прийняли на роботу на період, довший, ніж 3 місяці, але не довший 1 року, отримують тимчасовий дозвіл на перебування, строк дії якого обмежений перед баченим періодом роботи. З метою отримання такого д озволу, особа має пре ставити окумент про в’ їз , а також сертифікат із зазначенням періоду роботи.
На відміну від Дозволу на постійне проживання, тимчасовий озвіл на перебування не про овжується автоматично. У момент припинення його дії працівник зобов’язаний заново подати документи, вказані у ст. 4
Директиви № 68/360. Тимчасовий дозвіл на перебування також ви ається сезонним робітникам, яких беруть на роботу на період, д овший, ніж 3 місяці.
Існує три випадки, в яких від держав-членів ЄС вимагається визнання права працівників на проживання на їхній території без видачі д озволів на перебування.
До першої категорії належать працівники, які виконують передбачену роботу не довше, ніж 3 місяці. Представлення окумента про в’ їз разом із сертифікатом ві робото авця, який підтверджує передбачений строк прийняття на роботу, є достатньою під ставою д ля права перебування в д аній д ержаві.
По ібне рішення пере бачене ля прикор онних працівників, тобто працівників, які працюють в о ній ержаві- члені ЄС, а проживають в іншій, о якої вони, як правило, повертаються раз на д ень або принаймні раз на тиждень.[58]
Останньою категорією працівників є сезонні робітники. Достатньо того, щоб такі робітники мали тру ову уго у на періо не овший, ніж 3 місяці, засві чену компетентними органами держави-члена ЄС, на території якої має місце виконувана робота.
В усіх трьох названих випадках д ержава-член ЄС може вимагати від працівника повід омлення про свою присутність на її території.