Право надання транскордонних послуг

Право на ання транскор онних послуг обре ілюструє справа van Binsbergen1. Приводом справи було уповноваження голланд ського юриста, що проживає у Голланд ії, діяти від імені пана ван Бінсбергена у голлан ському су і соціального страхування.

В більш пізніх рішеннях Суд ЄС пішов ще далі й поширив "принцип Dassonville”, що стосується вільного пересування товарів в рамках вільного надання послуг. Згідно до рішення Суду, норми внутрішнього права, які стосуються всіх суб'єктів, що надають послуги, без огляду на їх національність, норми, які утруднюють надання послуг між країнами-членами ЄС, суперечать прву Співтовариства. Така позиція Суду ЄС була пред ставлена у рішенні у справі Saeger.[104] Справа стосувалася німецького законод авства, яке застерігало діяльність, пов'язану з отриманням прав промислової власності, ля німецьких патентних повірених. Dennemeyer amp; Co, патентне агентство, зареєстроване згідно з англійським законодавством, вело діяльність з Великобританії у ряді країн, серед них і у Німеччині. Saeger - патентний повірений Монако, позивався проти Dennemeyer amp; Co у національному суді, за виконання моніторингу патенту і послуг, без ліцензій, які вимагаються німецьким законод авством. Після розгляду справи суд засвідчив, що колишня стаття 59 (зараз 49) Договору вимагає ліквідації кожного обмеження, якщо воно вірогідно унеможливить або створить тру нощі в іяльності особи, що на ає послуги і проживає в іншій державі-члені ЄС.

Суд ЄС також прийняв цікаве рішення у справі Shindler,[105] що належить до періоду, що передував впровадженню Великобританією власної лотереї. Шиндлер був німецьким агентом лотереї, який висилав запрошення і анкети участі в лотереї жителям Великої Британії. Поштова влада вилучала більшу частину конвертів, бо британське законод авство робило неможливим для операторів лотереї з інших країн-членів ЄС рекламу їх діяльності і продаж білетів в Великобританії. Шиндлер був обвинувачений в порушенні британського лотерейного законодавства. В цій справі Суд ЄС виніс такий вердикт, що хоча лотереї заборонені в Великобританії і підлягають особливому контролю в інших країнах-членах ЄС, однак вони можуть вважатися послугами, і, тим самим, від носитися до сфери застосування статті 49 Договору. Суд ЄС стверд ив, що він не повинен оцінювати законодавства тих країн- членів ЄС, в яких така діяльність проводиться легально. Суд таким чином залишив країнам-членам ЄС оцінку того, чи необхідним було обмеження або навіть заборона діяльності лотерей за умови, що обмеження були не искримінаційні і базувалися несуспільних інтересах.[106]