Права людини

Як відомо, перші договори ЄС регулювали проблеми торгівлі й економіки. Турбота про права людини виникла дещо пізніше. Попередня концепція ЄС була обмеженішою, ніж сучасна, і, можливо, існував розподіл сфер інтересів між Співтовариством і Радою Європи, яка була відповідальною за розв'язання проблеми прав людини.  Проте з часом стало

Див.

85

очевидним, що правова система без положень про права людини може спричинити конституційні ускладнення для деяких країн ЄС.

У 60-ті роки аргументи на користь того, що право ЄС має відповідати основним правам людини згідно положень Основного закону (Grundgesetz), часто висувались сторонами німецького походження на процесах у Німеччині та у Європейському суді. Спочатку Європейський суд не реагував адекватно1, однак незабаром стало очевидним, що така позиція є переконливою, і Європейський суд був зобов'язаний вжити відповідних заходів. Рішенням суду було проголошено концепцію ЄС щодо прав людини та ухвалено доктрину, відповідно до якої Європейський суд має скасовувати будь-яке положення права ЄС, що суперечить правам людини.

Нову доктрину суд проголосив у справі Stauder2, що стосувалася програми забезпечення дешевим маслом отримувачів соціальної допомоги. Позивач із Німеччини отримував допомогу як жертва війни, проте він вважав порушенням прав людини вимогу пред'являти купон, де зазначалися його прізвище й адреса.

Таким чином, він вимагав, щоб рішення Співтовариства, на підставі якого висувалося це зобов'язання, вважалося недійсним. Спочатку цей позов розглядався у німецьких судах, потім був відісланий до Європейського суду.

Європейський суд визнав, що при відповідному тлумаченні постанова ЄС не вимагає наводити прізвище отримувача на купоні. Далі він визначив, що "запропоноване тлумачення вказаного положення не містить нічого, що здатне порушити основні права людини, які охороняються судом і містяться у загальних принципах права ЄС".

Наступною була справа Internationale Handelsgesell-schaft3, яка стосувалася спільної сільськогосподарської політики. Щоб контролювати ринок певної сільськогосподарської

1              Див. справу 1/58, Stork [1959] ECR 17 at 26, а також справи 36 - 38,

40/59, Geitling [1960] ECR 423 at 438.

2              Справа 26/69, Stauder [1969] ECR 419.

3              Справа 11/70, Internationale Handelsgesellschaft [1970] 1125 at 1134.

Див. також справу 25/70, Koster [1970] ECR 1161, § 22 Рішення.

86

продукції, було запроваджено систему, згідно якої право експортувати товар надається лише після отримання експертної ліцензії. По тому необхідно було зробити грошовий внесок, який міг бути перерахований у казну в разі нездійснення експортної операції у визначений ліцензією термін. Позивачі у цій справі заявляли, що система є незаконною, оскільки суперечить основним правам людини. Посилання було зроблене на принцип пропорційності, що є елементом конституційного права Німеччини, згідно якого державна влада може накладати на громадянина тільки зобов'язання, необхідні для досягнення суспільної мети. Адміністративний суд Німеччини, де розпочалося слухання справи, доводив, що цей захід ЄС не є чинним через порушення німецької конституції.

Європейський суд спочатку стверджував, що норми або поняття національного права не можна застосовувати, оцінюючи законність заходів ЄС, і що для цього припустимими є лише критерії Співтовариства. Тому навіть порушення конституційних норм будь-якої країни Є С щодо фундаментальних прав людини не може ставити під сумнів законність постанови ЄС. Після цього, однак, суд дещо пом'якшив позицію, вказавши1: "Необхідно перевірити, чи справді нехтується будь-яка аналогічна гарантія, закріплена у праві ЄС. Фактично повага до фундаментальних прав є складовою частиною загальних принципів права, які захищає Європейський суд. Охорона цих прав згідно спільних конституційних традицій країн-членів має забезпечуватися в рамках структури і цілей ЄС.

Потім суд детально перевірив систему депозитів і визнав, що через неї не було порушене жодне фундаментальне право.

Необхідно зазначити, що цитоване вище зауваження розвиває постанову у справі Стаудер у важливому аспекті: в ній стверджується, що джерелом юридичної сили концепції прав людини, запровадженої Європейським судом, є виключно право ЄС, проте вона "надихається" національними конституційними традиціями.

1 Справа 11/70, ECR 1125 at 1134.

87

Наступним кроком стала справа Nold1, яка стосувалася рішення Комісії, відповідно до договору ЄОВС, про неможливість купівлі оптовиками рурського вугілля безпосередньо у торговому агентстві за умови, якщо вони не погоджуються придбати певну мінімальну його кількість. Нолд, оптовик з Руру, не міг виконати цієї вимоги, і тому був змушений діяти через посередника. Він заявляв, що рішення порушувало його основні права, оскільки позбавляло його права набувати власність і вільно здійснювати економічну діяльність. Отже він розпочав судову справу в Європейському суді за ст.ЗЗ (ЄОВС) з метою скасування рішення.

Суд погодився визнати ці права як принципи права ЄС, проте вирішив, що їх не можна вважати абсолютними і безумовними: вони підлягають обмеженням, що "виправдані загальними цілями ЄС", а тому "суто комерційні інтереси перебувають поза межами їхньої дії", а отже, у цьому випадку жодних порушень немає. На засіданні Європейський суд зробив таку заяву2: "Основні права є складовою частиною загальних принципів права ЄС, дотримання яких він забезпечує. Гарантуючи ці права, суд зобов'язаний керуватися спільними для країн ЄС конституційними традиціями і тому не може заохочувати заходи, несумісні з фундаментальними правами, що визнаються і захищаються конституціями цих держав.

Відповідно, міжнародні договори щодо захисту прав людини, над якими країни-члени спільно працювали і які вони підписали, можуть слугувати орієнтирами, яких необхідно дотримуватися в рамках права ЄС".

Така заява виходить за рамки формулювань у справі 11/70 у двох аспектах: по-перше, стає очевидним, що будь-який захід Співтовариства, що суперечить основним правам, гарантованим конституціями країн ЄС, має бути скасований; по-друге, з'являється нове джерело запозичення для цих прав — міжнародні угоди.

На сьогодні найдетальніше проблема прав людини обговорювалася Європейським судом при розгляді справи Наиег1, яка стосувалася регламентів ЄС щодо тимчасової заборони

1              Справа 4/73, Nold [1974] ECR 491.

2              Справа 4/73, ECR 491 at 507.

3              Справа 44/79, Паиег [1979] ECR 3727.

88

закладати нові виноградні плантації. Маючи земельну власність у Німеччині, Хауер хотіла посадити виноградник, що тимчасово заборонялося відповідною постановою. Вона почала процес у німецькому суді, і звернення було направлене до Європейського суду, який погодився, що право власності та свобода підприємницької або професійної діяльності є принципами права Є С Проте суд також зазначив, що ці права не є абсолютними, а в даному випадку мотивацією постанови ЄС був загальний інтерес, тому її слід розглядати як виняток.

Це рішення є надзвичайно цікавим, оскільки Європейський суд не лише посилався на окремі положення конституцій країн-членів (Німеччини, Італії й Ірландії), щоб довести можливість обмежувати право власності, але також детально аналізував відповідні положення Європейської конвенції з прав людини.

Цей випадок демонструє певну відмінність підходів суду до основних прав людини і загальних принципів права. Причина полягала в тому, що прийняття чітко визначеної доктрини стосовно основних прав спонукалось бажанням переконати німецький суд погодитися з верховенством права ЄС навіть у випадку можливої колізії з положеннями конституції щодо основних прав. У зв'язку з цим національні норми Є С є, очевидно, набагато важливішими, ніж загальні принципи. Дійсно, Європейський суд, можливо, визнає загальним принципом права ЄС той, що є конституційно захищеним навіть в одній країні.

Див.: Warner AG, справа 7/76, IRCA.[1976] ECR 1213 at 1237. Він використовував такі аргументи: право ЄС завдячує своїм існуванням частковій передачі країнами-членами свого суверенітету до Співтовариства. Проте оскільки вважається, що країна ЄС не може передавати законодавчих повноважень всупереч правам, забезпеченим її конституцією, необхідно визнати, що Співтовариство не має повноважень порушувати права, закріплені конституцією будь-якої країни.

89

Політика ЄС у галузі основних прав

На фоні більш-менш відкрито федералістських тенденцій, які характеризують сьогодні співпрацю в рамках ЄС, цікаво зазначити, що вже 1953 р. з'явився проект договору, який передбачав широку політичну та економічну інтеграцію1. Правам людини відводилася визначна роль, а тому пропонувалося використати Розділ 1 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) та її Перший протокол як частину основного права ЄС. З політичних мотивів цей акт зазнав поразки, а в базові договори ЄС не було внесено жодної чітко сформульованої згадки про права людини.

Незважаючи на це, права стали предметом певних юридичних і політичних ініціатив; деякі з них заслуговують на згадку як історична передумова Договору про Європейський Союз.

Варто згадати дві події. Перша стосується Спільної декларації Європарламенту, Ради та Комісії, в якій підкреслювалося, що вони надають "першочергового значення ... захисту основних прав, джерелом яких є, зокрема, положення конституцій країн ЄС та Європейської конвенції щодо захисту прав людини і основних свобод...", і зобов'язуються поважати ці права при здійсненні своїх повноважень2.

Цілком очевидно, що тут ішлося скоріше про моральні та політичні, аніж юридичні наслідки.

Інформація та офіційні документи Конституційного комітету та Тимчасової асамблеї. — Париж, 1953. — С.53 і далі.

2 OJ 1977 С 103/1. •і Здається, на практиці Європейський суд дуже рідко відкрито посилався

на Спільну декларацію 1977 р. Приклад цього можна знайти у справі 44/79, ECR 3727 at 3745.

90

людини і основних свобод та Європейській соціальній хартії, зокрема, право на свободу, рівність і соціальну справедливість".

Правове значення преамбули ЄЄА стосовно захисту основних прав є спірним, оскільки посилання на преамбулу не мають формальної юридичної сили. Однак, як у випадку зі Спільною декларацією 1977 p., преамбулу ЄЄА можна розглядати як факт часткового схвалення діяльності суду, і так само часткової підтримки основних прав у межах Є С Отже її можна тлумачити як функцію ЄЄА, до якої звертаються для розв'язання проблем щодо прав людини. Одним з практичних і дуже важливих результатів підписання ЄЄА є зростаюче бажання суду використовувати Європейську конвенцію з прав людини (ЄКПЛ) як безпосереднє джерело права.