Характер

У перекладі з грецької "характер" означає "печать", "чеканка". У виразі "це характерно для нього" міститься таке: певні дії, вчинки людини є для неї типовими, закономірними.

"Риси характеру, — писав С. Рубінштейн, — це ті суттєві властивості людини, з яких із певною логікою і внутрішньою послідовністю випливає одна лінія поведінки, одні вчинки і якими виключаються як не сумісні з ними, протилежні їм, інші" .

Які ж суттєві властивості, що виділяються і закріплюються в людині, стосуються її характеру?

Щодо характеру, то йому притаманні лише ті властивості (риси, якості), котрі виражають ставлення людини до основних аспектів життя і діяльності. Характер може проявитися як в цілях, які людина ставить собі, так і в засобах і способах, якими вона прагне досягти їх. При цьому виділяють:

ставлення людини до суспільства, навколишнього світу і до окремих людей (чуйність, гуманність, агресивність, альтруїзм чи асоціальність і т. д.);

ставлення до діяльності (працелюбство, активність, ініціативність, діловитість, організованість чи антиподи цих рис);

ставлення до речей (акуратність — неохайність, бережливість — марнотратство, сумлінність — халатність та ін.);

ставлення до самого себе (скромність — пихатість, самокритичність — некритичність тощо).

Таким чином, у психології під характером розуміється сукупність особливостей (рис) людини, котрі складаються і проявляються в діяльності та спілкуванні і визначають своєрідність її поведінки в певних життєвих ситуаціях.

Не можна погодитися з думкою тих дослідників, які розглядають характер як щось незмінне в психіці особистості, незалежне від суспільних умов.

інтелектуальні риси: допитливість, кмітливість, критичність розуму, глибина думок та ін. Їхній високий розвиток багато в чому визначає відповідне ставлення людини до навколишньої дійсності (принциповість, упевненість, самостійність і т. п.);

емоційні риси: рвучкість, уразливість, гарячковість, байдужість та ін. Ці риси характеру також відіграють велику роль у житті людини. Річ у тім, що її ставлення до світу, діяльності, речей, інших людей і до себе завжди переживається, тобто виражається в почуттях і емоціях;

вольові риси: цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самовладання та ін. Вольові риси є складовими характеру, його твердістю. Від Аристотеля йде ототожнення характеру з вольовими рисами особистості, тобто характер поділяється на сильний і слабкий залежно від прояву вольових рис. Виражаючи своє ста-

влення до будь-чого чи будь-кого, людина здійснює певні дії і вчинки, котрі потребують вольових зусиль. За словами С. Рубін- штейна, у вольових вчинках характер, з одного боку, складається, а з іншого — проявляється.

Як властивість особистості характер тісно пов'язаний з темпераментом. У деяких випадках їх важко відділити один від одного. Фізіологічний механізм, основа характеру, за висловом І. Павлова, отримав назву "сплаву" типологічних властивостей вищої нервової діяльності (темпераменту) і складних, стійких систем тимчасових зв'язків, які утворюються в корі головного мозку людини в результаті життєвого досвіду, під впливом умов її життя і діяльності. Водночас характер людини справляє сильний вплив на виявлення темпераменту, на його зміну і вияв у діяльності людини.

Основна відмінність між ними полягає в тому, що темперамент визначений переважно природженими біологічними властивостями нервової і ендокринної системи людини, тоді як у становленні характеру відіграють визначну роль середовище і виховання.

У характері кожної людини потрібно бачити єдність стійких і динамічних властивостей. Основа характеру закладається поступово, закріплюється в процесі життя і стає типовою для цієї людини, а конкретні вияви характеру можуть видозмінюватися залежно від ситуації, в якій знаходиться людина, під впливом людей, з якими вона спілкується. Залишаючись сама собою, вона може виявляти то більшу, то меншу щирість чи замкненість, рішучість або нерішучість, твердість чи м'якість. Помітні зміни в поведінці людини обумовлюються і тимчасовими станами психіки. Життєрадісна людина може стати похмурою, спокійна — афективною і т. ін.

Проблема типології характерів дотепер повністю не розв'язана. Одна з найбільш повних і цікавих типологій характеру розроблена К. Леонгардом (Берлінський університет ім. Гумбольдта) і А. Личко (Ленінградський психоневрологічний інститут ім. В. Бехтерева). Основою типології є поняття акцентуації характеру — крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, що відбивається на всій поведінці людини, створює особливий стиль її дій і вчинків. Враховуючи практичну значущість для юриста типології характеру при вивченні людей і врахуванні особливостей їхнього характеру в юридичній діяльності, цей матеріал досить повно наведено в додатку 1.

При розв'язанні проблеми виховання характеру слід виходити з того, що характер людини визначається тими соціальними умовами, в яких вона живе і діє. Тут важливі два моменти. З одного боку, риси характеру представляють собою продукт суспільно-історичних умов в їхньому загальному вигляді. Загальні соціальні, типові обставини життя людей, однакові суспільні умови формують загальні сторони і риси їхнього характеру. З іншого боку, індивідуальна, неповторна своєрідність життєвого шляху, умов життя і діяльності кожної окремої людини викликає індивідуальні особливості характеру, приводить до розвитку і закріплення в характері індивідуальних особливих рис.

Спонукання, які породжуються обставинами життя, є тим "будівельним матеріалом", з якого складається характер. Тому формування і розвиток характеру пов'язані з відбором і закріпленням в людині соціально ціннісних мотивів поведінки. Витоки характеру і ключ до його формування — в мотивах його діяльності та поведінки.

У виробленні рис характеру людини суттєву роль відіграє колектив. Співдружність, розуміння, взаємодопомога, а також вимоги, які висуває колектив щодо поведінки своїх членів, розвивають у людей моральні норми, котрі стають критерієм їхніх вчинків і дій, перетворюючись із часом у риси характеру. Видатний німецький філософ І. Кант з цього приводу зауважив: ".Тут головне не те, що робить із людини природа, а те, що вона робить із себе, бо перше стосується темпераменту. і лише друге свідчить про те, що в неї характер".