ОБРОБКА Й ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ТЕСТУ

Як аналізувати самооцінку ідентичності?

Самооцінка являє собою емоційно-оцінну складову Я-кон- цепції. Самооцінка відображає відношення до себе в цілому чи до окремих сторін своєї особистості і діяльності.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.

Адекватність самооцінки виражає ступінь відповідності уявлень людини про себе щодо об’єктивних підстав цих уяв- лень.

Рівень самооцінки виражає ступінь реальних, ідеальних або бажаних уявлень про себе.

Самооцінка ідентичності визначається в результаті спів- відношення кількості оцінок «+» і «-», які вийшли при оціню- ванні кожної відповіді випробовуваним (клієнтом) на етапі кількісної обробки.

Самооцінка вважається адекватною, якщо співвідношен- ня позитивно оцінюваних якостей до негативно оцінюваним («+» до «-») становить 65-80 % на 35-20 %.

Адекватна самооцінка складається зі здатності реалістично усвідомлювати і оцінювати як свої переваги, так і недоліки, за нею стоїть позитивне ставлення до себе, самоповага, при- йняття себе, відчуття власної повноцінності.

Також адекватна самооцінка виражається в тому, що люди- на ставить перед собою реально досяжні і відповідні власним можливостям цілі і завдання, здатний брати на себе відпові- дальність за свої невдачі і успіхи, впевнений у собі, здатний до життєвої самореалізації.

Впевненість у собі дозволяє людині регулювати рівень до- магань і правильно оцінювати власні можливості стосовно різ- них життєвих ситуацій.

Людина з адекватною самооцінкою вільно і невимушено поводиться серед людей, вміє будувати відносини з іншими, задоволена собою і оточуючими. Адекватна самооцінка є не- обхідною умовою формування впевненої статево-рольової поведінки.

Розрізняють неадекватну завищену самооцінку — переоцін- ку себе суб’єктом і неадекватну занижену самооцінку — недо- оцінку себе суб’єктом.

Неадекватна самооцінка свідчить про нереалістичну оцінку людиною себе, зниженні критичності по відношенню до своїх дій, слів, при цьому часто думка про себе у людини розходить- ся з думкою про неї навколишніх.

Самооцінка вважається неадекватно завищеною, якщо кі- лькість позитивно оцінюваних якостей по відношенню до не- гативно оцінюваних («+» до «-») становить 85-100 %, тобто особа відзначає, що у неї немає недоліків, або їх число досягає 15 % (від загального числа «+» і «-»).

Люди із завищеною самооцінкою, з одного боку, гіпертро- фовано оцінюють свої достоїнства: переоцінюють і припису- ють їх, з другого боку, недооцінюють і виключають у себе не- доліки. Вони ставлять перед собою більш високі цілі, ніж ті, яких можуть реально досягти, у них високий рівень домагань, не відповідний їх реальним можливостям.

Людина із завищеною самооцінкою характеризується та- кож нездатністю приймати на себе відповідальність за свої не- вдачі, відрізняється зарозумілим ставленням до людей, конф- ліктністю, постійною незадоволеністю своїми досягненнями, егоцентризмом. Неадекватна самооцінка своїх можливостей і завищений рівень домагань обумовлюють надмірну самовпев- неність.

Самооцінка вважається неадекватно заниженою, якщо кі- лькість негативно оцінюваних якостей по відношенню до по- зитивно оцінюваних («-» до «+») становить 50-100 %, тобто людина відзначає, що достоїнств немає, або їх число досягає 50 % (від загального числа «+» і «-»).

Люди із заниженою самооцінкою зазвичай ставлять перед собою більш низькі цілі, ніж ті, яких можуть досягти, перебі- льшуючи значення невдач. Адже низька самооцінка передба- чає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості, які обумовлені недооцінкою своїх успі- хів і достоїнств.

При заниженій самооцінці людина характеризується ін- шою крайністю, протилежної самовпевненості, — надмірною невпевненістю в собі. Невпевненість, часто об’єктивно необ- ґрунтована, є стійкою якістю особистості і веде до формуван- ня у людини таких рис, як смиренність, пасивність, «комплекс меншовартості».

Самооцінка є нестійкою, якщо число позитивно оцінюва- них якостей по відношенню до негативно оцінюваних («+» до «-») становить 50-55 %.

Що стоїть за застосуванням людиною оцінки «±» щодо своїх характеристик?

Використання знака «плюс-мінус» («±») говорить про здат- ність людини розглядати те чи інше явище з двох протилежних сторін, говорить про ступінь його врівноваженості, про «вива- женості» його позиції щодо емоційно значущих явищ.

Можна умовно виділити такі типи людей емоційно-поляр- ні, врівноважені і ті, хто вагається.

До людей емоційно-полярного типу відносяться ті, хто всі свої ідентифікаційні характеристики оцінюють лише як при- ємні або неприємні їм, вони зовсім не використовують при оцінюванні знак «плюс-мінус».

Для таких людей характерний максималізм в оцінках, пере- пади в емоційному стані, щодо них можна сказати «від любо- ві до ненависті один крок». Це, як правило, емоційно-виразні люди, у яких стосунки з іншими людьми сильно залежать від того, наскільки їм людина подобається або не подобається.

Якщо кількість знаків «±» досягає 10-20 % (від загального числа знаків), то таку людину можна віднести до врівноваже-

ного типу. Для них, у порівнянні з людьми емоційно-поляр- ного типу, характерна велика стресостійкість, вони швидше розв’язують конфліктні ситуації, уміють підтримувати конс- труктивні відносини з різними людьми: і з тими, які їм у ці- лому подобаються, і з тими, які у них не викликають глибокої симпатії; терпиміше ставляться до недоліків інших людей.

Якщо кількість знаків «±» перевищує 30-40 % (від загаль- ного числа знаків), то таку людину можна віднести до типу людей, які сумніваються. Така кількість знаків «±» може бути у людини, яка переживає кризу у своєму житті, а також свід- чити про нерішучість як рису характеру (коли людині важко приймати рішення, вона довго сумнівається, розглядаючи рі- зні варіанти).

Що стоїть за застосуванням людиною оцінки «?» щодо своїх характеристик?

Наявність знака «?» при оцінці ідентифікаційних харак- теристик говорить про здатність людини переносити ситуа- цію внутрішньої невизначеності, а значить, побічно свідчить про здатність людини до змін, готовність до змін.

Даний знак оцінки використовується людьми досить рідко: один або два знака «?» ставлять тільки 20 % обстежуваних.

Наявність трьох і більше знаків «?» при самооцінці припу- скає у людини наявність кризових переживань.

У цілому використання людиною при самооцінці знаків

«±» і «?» є сприятливою ознакою хорошої динаміки консуль- тативного процесу.

Застосовують ці знаки люди, які, як правило, швидше ви- ходять на рівень самостійного вирішення власних проблем.

Як у методиці «Хто Я?» виявляються особливості стате- вої ідентичності?

Статева (або гендерна) ідентичність — це частина індивіду- альної Я-концепції, яка походить від знання індивідом своєї приналежності до соціальної групи чоловіків або жінок разом з оцінкою й емоційним позначенням цього групового членства.

Особливості статевої ідентичності виявляються:

• по-перше, в тому, як людина позначає свою статеву іден- тичність;

• по-друге, в тому, на якому місці у списку ідентифікацій- них характеристик перебуває оцінка своєї статевої при- належності.

Позначення своєї статі може бути зроблено:

• безпосередньо;

• побічно;

• відсутнім зовсім.

Пряме позначення статі — людина вказує свою статеву приналежність у конкретних словах, що мають певне емоцій- не наповнення. Звідси можна виділити чотири форми прямо- го позначення статі:

Форми прямого позначення статі

Наявність прямого позначення статі говорить про те, що сфера психосексуального в цілому і порівняння себе з пред- ставниками своєї статі зокрема є важливою і прийнятою внут- рішньо темою самоусвідомлення.

Непряме позначення статі — людина не вказує свою ста- теву приналежність прямо, але її статева приналежність про-

являється через соціальні ролі (чоловічі або жіночі), які вона вважає своїми, або за закінченнями слів. Непрямі способи по- значення статі також мають певне емоційне наповнення.

Непрямі способи позначення статі.

Спосіб позначення Приклади позначення ідентичності чоловіча/жіноча

Наявність непрямого позначення статі говорить про знан- ня специфіки певного репертуару статево-рольової поведін- ки, яке може бути:

• широким (якщо включає в себе кілька статевих ролей);

• вузьким (якщо включає в себе тільки одну-дві ролі).

Наявність і прямого, і непрямого варіантів емоційно-пози- тивного позначення своєї статі говорить про сформованість позитивної статевої ідентичності, можливість різноманіття рольової поведінки, прийнятті своєї привабливості як пред- ставника статі, і дозволяє робити сприятливий прогноз щодо успішності встановлення та підтримання партнерських взає- мин з іншими людьми.

Відсутність позначення статі в самоідентіфікаційних харак- теристиках констатується тоді, коли написання всього тексту йде через фразу: «Я людина яка…» Причинами можуть бути:

1) відсутність цілісного уявлення про статево-рольову по- ведінку на даний момент часу (брак рефлексії, знань); 2) уник- нення розглядати свої статево-рольові особливості в силу тра- вматичності даної теми (наприклад, витіснення негативного результату порівняння себе з іншими представниками своєї статі); 3) несформованість статевої ідентичності, наявність кризи ідентичності в цілому.

При аналізі статевої ідентичності також важливо враховува- ти, на якому місці тексту відповідей містяться категорії, пов’яза- ні зі статтю: на самому початку списку, в середині, у кінці.

Це говорить про актуальність і значущість категорій статі в самосвідомості людини (чим ближче до початку, тим більша значущість і ступінь усвідомленості категорій ідентичності).

Як проявляється рефлексія при виконанні методики «Хто Я?»?

Людина з більш розвиненим рівнем рефлексії дає в серед- ньому більше відповідей, ніж людина з менш розвиненим уяв- ленням про себе (або більше «закритий»).

Також про рівень рефлексії говорить суб’єктивно оціню- вана самою людиною легкість або трудність у формулюванні відповідей на ключове питання тесту.

Як правило, людина з більш розвиненим рівнем рефлексії швидше і легше знаходить відповіді, що стосуються її власних індивідуальних особливостей.

Людина, яка рідко замислюється про себе і своє життя, від- повідає на питання тесту, записуючи кожну свою відповідь пі- сля деякого роздуму.

При низькому рівні рефлексії можна говорити, коли за 12 хвилин людина може дати тільки дві-три відповіді (при цьому важливо уточнити, що людина справді не знає, як можна ще відповісти на завдання, а не просто перестав записувати свої відповіді в силу своєї закритості).

При досить високому рівні рефлексії свідчить 15 і більше різних відповідей на питання «Хто Я?»

Як аналізувати часовий аспект ідентичності?

Аналіз тимчасового аспекту ідентичності необхідно прово- дити, виходячи з того, що успішність взаємодії людини з ото- чуючими припускає відносну спадкоємність її минулого, сьо- годення і майбутнього «Я». Тому розгляд відповідей людини на питання «Хто Я?» має відбуватися з погляду її належності до минулого, теперішнього або майбутнього часу (на основі аналізу дієслівних форм).

Наявність ідентифікаційних характеристик, відповідних різним часовим режимам, говорить про тимчасову інтегрова- ність особистості.

Особливу увагу необхідно звернути на присутність і вира- женість у самоописі показників перспективної ідентичності (або перспективного «Я»), тобто ідентифікаційних характе- ристик, які пов’язані з перспективами, побажаннями, наміра- ми, мріями, що відносяться до різних сфер життя.

Наявність цілей, планів на майбутнє має велике значення для характеристики внутрішнього світу людини в цілому, ві- дображає часовий аспект ідентичності, спрямований на пода- льшу життєву перспективу, виконує екзистенціальну і цільо- ву функції.

При цьому важливо враховувати, що ознакою психологіч- ної зрілості є не просто наявність спрямованості в майбутнє, а деяке оптимальне співвідношення між спрямованістю в май- бутнє і прийняттям, задоволеністю сьогоденням. Переважан- ня в самоописі дієслівних форм, що описують дії або пережи- вання в минулому часі, говорить про наявність у сьогоденні незадоволеності, прагненні повернутися в минуле в силу його більшої привабливості або травматичності (коли психологіч- на травма так би мовити «не перероблена»).

Домінування в самоописі дієслівних форм майбутнього часу говорить про невпевненість у собі, прагнення людини піти від труднощів теперішнього моменту в силу недостатньої реалізованості в сьогоденні.

Переважання в самоописі дієслів теперішнього часу гово- рить про активність і свідомість дій людини.

Для консультування з питань шлюбу і сім’ї найбільш важ- лива, як відображається в ідентифікаційних характеристиках, тема сім’ї та подружніх відносин, як представлені справжні і майбутні сімейні ролі, як вони оцінюються самою людиною.

Так, однією з основних ознак психологічної готовності до шлюбу є відображення в самоописі майбутніх сімейних ро-

лей і функцій: «я майбутня мати», «буду хорошим батьком»,

«мрію про свою сім’ю», «буду все робити для своєї сім’ї» і т.д.

Ознакою ж сімейного та подружнього неблагополуччя є ситуація, коли одружений чоловік чи заміжня жінка в само- описах ніяким чином не позначають свої реальні сімейні, по- дружні ролі та функції.

Що дає аналіз співвідношення соціальних ролей та інди- відуальних характеристик в ідентичності?

Питання «Хто я?» логічно пов’язане з характеристиками власного сприйняття людиною себе, тобто з її образом «Я» (або Я-концепцією). Відповідаючи на запитання «Хто я?», людина вказує соціальні ролі і характеристики-визначення, з якими вона себе співвідносить, ідентифікує, тобто вона опи- сує значущі для неї соціальні статуси і ті риси, які, на її думку, пов’язані з нею.

Таким чином, співвідношення соціальних ролей та індиві- дуальних характеристик говорить про те, наскільки людина усвідомлює і приймає свою унікальність, а також наскільки їй важлива приналежність до тієї чи іншої групи людей.

Відсутність у самоописі індивідуальних характеристик (показників рефлексивної, комунікативної, фізичної, матеріа- льної, діяльної ідентичностей) при зазначенні безлічі соціаль- них ролей («студент», «перехожий», «виборець», «член сім’ї»,

«українець») може говорити про недостатню впевненість у собі, про наявність у людини побоювань у зв’язку з самороз- криттям, вираженої тенденції до самозахисту.

Відсутність же соціальних ролей за наявності індивідуаль- них характеристик може говорити про наявність яскраво вира- женої індивідуальності та складнощі у виконанні правил, які виходять від тих чи інших соціальних ролей. Також відсутність соціальних ролей в ідентифікаційних характеристиках можли- ва при кризі ідентичності або інфантильності особистості.

За співвідношенням соціальних ролей та індивідуальних характеристик стоїть питання про співвідношення соціаль- ної та особистісної ідентичностей. При цьому під особистіс-

ної ідентичністю розуміють набір характеристик, який робить людину подібною самій собі і відмінною від інших, соціальна ідентичність трактується в термінах групового членства, при- належності до більшої або меншої групи людей.

Соціальна ідентичність переважає тоді, коли у людини спо- стерігається високий рівень визначеності схеми «ми — інші» і низький рівень визначеності схеми «я — ми». Особистісна ідентичність превалює у людей з високим рівнем визначено- сті схеми «я — інші» і низьким рівнем визначеності схеми «ми

— інші».

Успішне встановлення і підтримання партнерських взає- мин можливе у людини, яка має чітке уявлення про свої соціа- льні ролі і приймає свої індивідуальні характеристики.

Що дає аналіз представлених в ідентичності сфер життя? Умовно можна виділити шість основних сфер життя, які можуть бути представлені в ідентифікаційних характеристи-

ках:

1) сім’я (родинні, дитячо-батьківські і подружні стосунки, відповідні ролі); 2) робота (ділові взаємини, професійні ролі);

3) навчання (потреба і необхідність в отриманні нових знань, здатність змінюватися); 4) дозвілля (структурування часу, ресурси, інтереси); 5) сфера інтимно-особистісних відносин (дружні і любовні відносини); 6) відпочинок (ресурси, здо- ров’я).

Всі ідентифікаційні характеристики можна розподіли- ти за запропонованими сферами. Після цього співвіднести пред’явлені клієнтом скарги, формулювання його запиту з розподілом характеристик ідентичності за сферами: зробити висновок щодо того, наскільки представлена сфера, відповід- на скарзі в самоописі, як оцінені дані характеристики.

Прийнято вважати, що власні характеристики, які людина записує на початку свого списку, в найбільшій мірі актуалізо- вані в її свідомості, є у більшій мірі усвідомлюваними і значу- щими для суб’єкта. Невідповідність теми скарги та запиту тій сфері, яка представлена більш опукло і проблемно в самоопи-

сі, говорить про недостатньо глибоке саморозуміння клієнта або про те, що клієнт не відразу вирішив розповісти про те, що його дійсно хвилює.

Що дає аналіз фізичної ідентичності?

Фізична ідентичність включає в себе опис своїх фізичних даних, у тому числі опис зовнішності, хворобливих проявів, пристрастей у їжі, шкідливих звичок.

Позначення своєї фізичної ідентичності має пряме відно- шення до розширення людиною кордонів усвідомлюваного внутрішнього світу, оскільки межі між «Я» і «не-Я» спочатку проходять по фізичним кордонам власного тіла. Саме усві- домлення свого тіла є провідним чинником у системі само- усвідомлення людини. Розширення і збагачення «образу Я» у процесі особистісного розвитку тісно пов’язане з рефлек- сією власних емоційних переживань і тілесних відчуттів.

Що дає аналіз діяльної ідентичності?

Діяльна ідентичність також дає важливу інформацію про людину і включає в себе позначення занять, захоплень, а також самооцінку здібностей до діяльності, самооцінку на- вичок, умінь, знань, досягнень. Ідентифікація свого «діяльного Я» пов’язана зі здатністю зосередитися на собі, стриманістю, виваженістю вчинків, а також з дипломатичністю, умінням працювати з власною тривогою, напругою, зберігати емоцій- ну стійкість, тобто є відображенням сукупності емоційно-во- льових і комунікативних здібностей, особливостей наявних взаємодій.

Що дає аналіз психолінгвістичного аспекту ідентичності?

Аналіз психолінгвістичного аспекту ідентичності включає в себе визначення того, які частини мови і який змістовний ас- пект самоідентифікації є домінуючими в самоописі людини.

Іменники:

• Переважання в самоописах іменників говорить про по- треби людини в визначеності, постійності;

• Недолік або відсутність іменників — про недостатню відповідальність людини.

Прикметники:

• Переважання в самоописах прикметників говорить про демонстративність, емоційність людини;

• Недолік або відсутність прикметників — про слабку ди- ференційованість ідентичності людини.

Дієслова:

• Переважання в самоописах дієслів (особливо при описі сфер діяльності, інтересів) говорить про активність, са- мостійність людини.

• Нестача або відсутність у самоописі дієслів — про недо- статню впевненість у собі, недооцінці своєї ефективно- сті.

Найчастіше в самоописах використовуються іменники та прикметники.

Гармонійний тип лінгвістичного самоопису характеризу- ється використанням приблизно рівної кількості іменників, прикметників і дієслів.

Під валентністю ідентичності розуміється переважаючий емоційно-оцінний тон ідентифікаційних характеристик у са- моописі людини (дана оцінка здійснюється самим фахівцем).

Різниця загального знака емоційно-оцінного тону іденти- фікаційних характеристик визначає різні види валентності ідентичності:

• негативна — переважають у цілому негативні категорії при описі власної ідентичності, більше описуються не- доліки, проблеми ідентифікації («некрасивий», «дратів- лива», «не знаю, що сказати про себе»);

• нейтральна — спостерігається або рівновага між позитив- ними і негативними самоідентифікаціями, або в само- описі людини яскраво не виявляється жоден емоційний тон (наприклад, йде формальне перерахування ролей:

«син», «студент», «спортсмен» і т.д.);

• позитивна — позитивні ідентифікаційні характеристи- ки переважають над негативними («весела», «добрий»,

«розумний»);

• завищена — проявляється або в практичній відсутності негативних самоідентифікацій, або у відповідях на пи- тання «Хто Я?» переважають характеристики, предста- влені в найвищому ступені («я краще за всіх», «я супер» і т.д.).

Наявність позитивної валентності може виступати озна- кою адаптивного стану ідентичності, так як пов’язана з на- полегливістю в досягненні мети, точністю, відповідальністю, діловою спрямованістю, соціальною сміливістю, активністю, упевненістю в собі.

Три інші види валентності характеризують неадаптивний стан ідентичності. Вони пов’язані з імпульсивністю, мінливіс- тю, тривожністю, депресивністю, вразливістю, невпевненістю у своїх силах, стриманістю, боязкістю.

Дані психолінгвістичного аналізу, проведеного фахівцем, зіставляються з результатами самооцінювання клієнта.

Можна умовно знайти відповідність між знаком емоцій- но-оцінного тону ідентифікаційних характеристик і видом самооцінки ідентичності, яке говорить про того, хто виконує методику «Хто Я?» Людина використовує типові для інших людей критерії емоційної оцінки особистісних характеристик (наприклад, якість «добрий» оцінюється, як «+»). Це відпо- відність є гарним прогностичним знаком здатності людини до адекватного розуміння інших людей.

Наявність розбіжностей між знаком емоційно-оцінного тону ідентифікаційних характеристик і видом самооцінки ідентичності (наприклад, якість «добрий» оцінюється люди- ною як «-») може говорити про існування у клієнта особливої системи емоційної оцінки особистісних характеристик, яка заважає встановленню контакту і взаєморозумінню з іншими людьми.

Співвідношення видів валентності самооцінки

Як оцінити рівень диференційованості ідентичності?

У якості кількісної оцінки рівня диференційованості іден- тичності виступає число, яке відображає загальну кількість показників ідентичності, і яке використовувала людина при самоідентифікації.

Число використовуваних показників коливається у різних людей найчастіше в діапазоні від 1 до 14.

Високий рівень диференційованості (9-14 показників) пов’язаний з такими особистісними особливостями, як това- риськість, впевненість у собі, орієнтування на свій внутрішній світ, високий рівень соціальної компетенції і самоконтролю.

Низький рівень диференційованості (1-3 показники) го- ворить про кризу ідентичності, пов’язаний з такими особисті- сними якостями, як замкнутість, тривожність, невпевненість у собі, труднощі самоконтролю.

Шкала аналізу ідентифікаційних характеристик.

Включає в себе 24 показники, які, об’єднуючись, утворю- ють сім узагальнених показників-компонентів ідентичності:

I. «Соціальне Я» включає 7 показників:

1) пряме позначення статі (хлопець, дівчина, жінка);

2) сексуальна роль (коханець, коханка; Дон Жуан, Амазонка);

3) навчально-професійна рольова позиція (студент, лікар, спе- ціаліст); 4) сімейна належність, що виявляється через позна- чення сімейної ролі (дочка, син, брат, дружина і т.д.) або через вказівку на родинні стосунки (люблю своїх родичів, у мене багато рідних); 5) етнічно-регіональна ідентичність включає в себе етнічну ідентичність, громадянство (російська, татарин, громадянин, росіянин та ін.) і локальну, місцеву ідентичність

(з Ярославля, Костроми, сибірячка і т.д.); 6) світоглядна іден- тичність: конфесійна, політична приналежність (християнин, мусульманин, віруючий); 7) групова належність: сприйняття себе членом якоїсь групи людей (колекціонер, член суспіль- ства).

II. «Комунікативне Я» включає 2 показники:

1) дружба чи коло друзів, сприйняття себе членом групи друзів (друг, у мене багато друзів);

2) спілкування або суб’єкт спілкування, особливості та оці- нка взаємодії з людьми (ходжу в гості, люблю спілкуватися з людьми; вмію вислухати людей).

III. «Матеріальне Я» має на увазі різні аспекти:

• опис своєї власності (маю квартиру, одяг, велосипед);

• оцінку своєї забезпеченості, ставлення до матеріальних благ (бідний, багатий, люблю гроші);

• відношення до зовнішнього середовища (люблю море, не люблю погану погоду).

IV. «Фізичне Я» включає в себе такі аспекти:

• суб’єктивний опис своїх фізичних даних, зовнішності (сильний, приємний, привабливий);

• фактичний опис своїх фізичних даних, включаючи опис зовнішності, хворобливих проявів і місцеположення (блондин, зріст, вага, вік, живу в гуртожитку);

• пристрасті в їжі, шкідливі звички.

V. «Діяльне Я» оцінюється двома показниками:

1) заняття, діяльність, інтереси, захоплення (люблю вирі- шувати завдання); досвід (був у Болгарії); 2) самооцінка зда- тності до діяльності, самооцінка навичок, умінь, знань, ком- петенції, досягнень (добре плаваю, розумний; працездатний, знаю англійську мову).

VI. «Перспективне Я» включає в себе 9 показників:

1) професійна перспектива: побажання, наміри, мрії, пов’язані з навчально-професійною сферою (майбутній водій, буду хорошим вчителем); 2) сімейна перспектива: побажан-

ня, наміри, мрії, пов’язані з сімейним статусом (буду мати ді- тей, майбутня мати і т.п.); 3) групова перспектива: побажання, наміри, мрії, пов’язані з груповою приналежністю (планую вступити до партії, хочу стати спортсменом); 4) комунікатив- на перспектива: побажання, наміри, мрії, пов’язані з друзями, спілкуванням; 5) матеріальна перспектива: побажання, на- міри, мрії, пов’язані з матеріальною сферою (отримаю спад- щину, зароблю на квартиру); 6) фізична перспектива: побажан- ня, наміри, мрії, пов’язані з психофізичними даними (буду пік- луватися про своє здоров’я, хочу бути накачаним); 7) діяльніс- на перспектива: побажання, наміри, мрії, пов’язані з інтересами, захопленнями, конкретними заняттями (буду більше читати) і досягненням певних результатів (досконало вивчу мову);

8) персональна перспектива: побажання, наміри, мрії, пов’язані з персональними особливостями: особистісними якостями, по- ведінкою і т.п. (хочу бути більш веселим, спокійним); 9) оцінка прагнень (багато чого бажаю, вмотивована людина).

VII. «Рефлексивне Я» включає 2 показники:

1) Персональна ідентичність: особистісні якості, особливо- сті характеру, опис індивідуального стилю поведінки (добрий, щирий, товариський, наполегливий, іноді нестерпний, іно- ді нетерплячий і т.д.); персональні характеристики (кличка, гороскоп, ім’я і т.д.); емоційне ставлення до себе («я супер»,

«кльовий»); 2) глобальне, екзистенціальне «Я»: твердження, які глобальні і які недостатньо виявляють відмінності однієї людини від іншої (людина розумна, моя сутність).

Два самостійних показники:

1) проблемна ідентичність (я ніщо; не знаю, хто я; не можу відповісти на це питання); 2) ситуативний стан: пережитий стан у даний момент (голодний, нервую, втомився, закоханий, засмучений).