Ідентичність у галузі психотерапії

У 1994 році в Україні почалось формування психотера- пії — нової науки і професії. Такий процес йшов паралельно у країнах Європи, але почався він значно раніше. У 2003 році Європарламент прийняв офіційно Закон про психотерапію, як окрему науку і професію.

В Україні підготовлено кілька сотень спеціалістів згідно стандартів Європейської Асоціації Психотерапії (ЄАП) у по- над десяти психотерапевтичних напрямках. Основний акцент у їхній підготовці зроблено на власний досвід. Це означає, що психотерапевт, який надає допомогу, повинен стати взірцем для свого клієнта, тобто допомогти йому не тільки вирішити проблему, а стати собою, використавши свій прихований по- тенціал.

Аналізуючи проблему ідентичності в галузі психотерапії, дослідники зазначають, що фаховими можна вважати навич-

ки, які забезпечують максимально можливу відповідальність між намірами, цілями дій і самими діями, які містять емотив- ну зацікавленість у практичній психології, набуття тотожно- сті із собою з орієнтацією на професійну діяльність саме у цій сфері.

Ідентичність психотерапевта ґрунтується на розвитку со- ціально-перцептивних умінь та професійної інтуїції, вмінні гармонізувати свідому й несвідому сфери, здатності не пере- творюватися на «робота» і водночас не втрачати тотожності із собою та професійною позицією.

Вчені також наголошують на важливості поєднання про- фесіоналізму й особистісної спрямованості психолога, що унеможливлює маніпулятивну стратегію поведінки; на від- повідності особистісних рис загальнолюдським і національ- но-культурним цінностям (Н. Л. Коломенський). Важливими професійними рисами психолога вважаються професійна: відповідальність, зосередженість більше на взаємодії з клієн- том, ніж на проблемах і методах професійної роботи як таких (Е. Шостром); орієнтація на іншого як рівноправного суб’єкта спілкування, вміння встановлювати конструктивні контакти з людьми, вести професійно орієнтований діалог, розвиток особистісної та професійної рефлексії (Н.

Аналізуючи психологічну літературу, ми не знаходимо іде- альної моделі психотерапевта, проте виділяємо деякі загальні характеристики, що впливають на успіх і особистісну заціка- вленість у роботі.

Якості, якими повинен володіти психотерапевт, Л. Б. Шней- дер поділяє на дві широкі категорії: інтелектуальні здібності й особистісні властивості [27, с. 185]. За даними теста Р. Кет-

телла, успішність діяльності напряму корегується прямо із фактором інтелекту. Також Р. Кеттелл із колегами проводив дослідження особистісних рис, що відрізняють психологів- дослідників від психологів-практиків, за допомогою опитува- льника «16 РF».

Було встановлено, що ідентичність психотерапевта та пси- холога-практика значною мірою зумовлена такими якостя- ми та вміннями, як: здатність розуміти людей і працювати із ними, повага до думки інших людей, терпимість, здатність пе- редбачати й оцінювати людські реакції, легкість у налагодже- ні людських контактів, здатність завойовувати довіру і повагу, ввічливість і гарні манери, здатність вислуховувати співроз- мовника, уміння вести усне і письмове спілкування, здатність вчити людей, здатність переконати і створити мотиви для дій, уміння втілити задум у реальні справи; уява, об’єктивність, чесність, прямота, велика терпимість, здатність протистояти високому рівню фрустрації, зрілість та відчуття реальності, яке допомогло б зрозуміти, що більшість із консультативних дій і надій на прогресивні зміни виявляться марними; почуття часу і мистецтво розуміння міжособистісних стосунків, здат- ність переконувати і такт.

Не менш значущими є інтелектуальна й емоційна зрілість: стабільність у поведінці і діях, незалежність у висновках, зда- тність протистояти тиску зовні і справитися з фрустрацією та невпевненістю, здатність діяти спокійно в об’єктивній манері, самоконтроль у всіх ситуаціях, гнучкість і швидка адаптація до умов, що змінюються; особиста напористість та ініціатива: певний рівень впевненості у собі, здорове честолюбство, му- жність; дотримання етики та чесності: щире бажання допо- магати іншим, виключна чесність, здатність усвідомлювати межі власної компетентності, здатність визначати помилки та робити висновки із невдач; фізичне та розумове здоров’я: психолог має бути емоційно врівноваженим, витриманим, ре- ально бачити обстановку, стійким до стресів, психотерапевт повинен мати сильний тип нервової системи; фасилятивність:

схильність до емоційної підтримки у спілкуванні з іншими.

Так, Т. А. Флоренська виділяє здатність психотерапевта зрозуміти особистість у цілому як особливу індивідуальність

— визначальною професійною якістю психотерапевта, а мето- дики — допоміжним засобом інструментарієм, у котрому має потребу більш середній спеціаліст, ніж майстер високого рів- ня [21, с. 15].

Стосунки з колегами, особистісний ріст, цілі в житті тим кращі, чим вища позитивна мотивація психотерапевта. Дове- дено, що внутрішня мотивація — це сила, що спонукає до по- стійної ділової активності й досягнення нових висот, отже, ви- магає від професіонала постійної життєвої цілеспрямованості через призму професії. Відносини в колективі завжди мають вплив на роботу персоналу. Тому закономірно, що цей фак- тор корелює з внутрішньою мотивацією. Щоб у професіонала з’явилася внутрішня мотивація роботи, необхідно також, щоб психолог відчував себе самодетермінованим, компетентним, включеним у значимі стосунки з колегами.

Найбільш важливим умінням, яке має аналітик, вважає Р. Грінсон, є його здатність співвідносити свідомі думки, по- чуття, фантазії, імпульси та поведінку пацієнта із їх неусвідо- млюваними попередниками. Він повинен бути здатен відчу- вати, що лежить за різними питаннями, про які говорить його пацієнт під час аналітичного сеансу. Вміння проаналізувати фрагментарну картину, дану пацієнтом, перевести її в минуле, у її первинну і неусвідомлену форму також є важливою та не- обхідною компетентністю психотерапевта [8, с. 300].

До того як майбутній психотерапевт візьме пацієнта для психоаналітичної роботи, він повинен пройти ефектив- ний особистий аналіз, а також семінари з ментального розвит- ку, структурі і значенню сновидінь, психоаналітичної теорії

неврозів, базисної метапсихології та основам психоаналітич- ної техніки. Лише після того, як психотерапевт-початківець пройде протягом декількох років особистий аналіз і набуде знання психоаналітичної теорії, він буде достатньо озброєним для того, щоб почати застосовувати психоаналітичну техніку, стверджують К. Левін та Дж. Росс [8, с. 30].

Підсумовуючи дослідження факторів, які впливають на ефективність професійної діяльності психотерапевта, мо- жна констатувати, що успішність діяльності психотерапевта визначають головним чином наступні: 1) якість професійної підготовки, вміння застосовувати на практиці здобуті знан- ня; 2) зміст, умови та характер самої професійної діяльності, які визначають можливості для реалізації накопичених знань, вмінь та навичок; 3) індивідуально-психологічні особливості людини (схильність та здатність до професійної діяльності, характер професійної мотивації, сформованість професійно- важливих рис особистості та характеру).