1. Статус людини і громадянина як інститут конституційного права
У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується неоднаково. Можна виділити чотири усталені підходи, що визначають вирішення
цієї проблеми.
Ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід'ємними правами.
Обмеження прав людини і громадянина можливе лише у зв'язку із забезпеченням охорони суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильству та ін.У руслі цієї моделі конституційні обов'язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то й взагалі не згадуються у конституції.
Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, а колективу (суспільству, класам, об'єднанням). За такого підходу головними є соціально-економічні права, розрізняють права громадян (людини) і права трудящих, у конституціях наводиться широкий перелік обов'язків громадян (у Конституції УРСР
1978 р. їх було 11).
Третій підхід до правового статусу особи пов'язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається за шаріатом. Вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам
-116 -
Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов'язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.
Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії та Латинської Америки. Людина тут розглядається як невід'ємна клітинка племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.
Сьогодні спостерігається процес уніфікації всіх концепцій, оскільки права і обов'язки людини повинні відповідати міжнародним документам1.
Природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні невід'ємні від її буття права, що випливають або з розуму, або з божественної волі, або з природи людини.
Позитивістські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою.
Поєднання цих двох напрямів практично здійснюється шляхом прийняття конкретних конституційних положень, що інкорпорують перелік прав людини або "білль про права".
Таким чином, права людини, залишаючись морально-політичним імперативом, набувають юридичної форми і стають одним із важливих інститутів конституційного права.Для визначення суб'єкта прав людини вживають, звичайно формули: "кожний", "всі", "кожна людина", "ніхто", "жодна людина" чи вирази типу: "визнається право", "гарантується свобода".
Іноді замість терміна "громадянин" використовується вислів, що вказує на належність до нації, наприклад, "всі німці", "кожен іспанець". Варто мати на увазі, що в західних країнах термін "нація" означає не етнічну, а політико-дер-жавну спільність, людський субстракт держави, тобто всіх, хто є громадянами держави.
Розробники проекту нової Конституції України, зокрема моделі конституційно-правового статусу особи і громадянина, спиралися на ліберальну концепцію прав людини. У Конституції України зі 48 статей розділу II, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав і
Сравнительное конституционное право / Под ред. А. Й. Ковлера, В. Е. Чиркина, Ю. А. Юдина. — М.: Манускрипт, 1966. — С. 237—240. У Цьому плані особливо перспективною є інтеграція двох основних напрямів Юридичної думки — природно-правового та позитивістського.
-117-
свобод. У Конституції лише 4 статті закріплюють обов'язки
громадян.
Розробники Основного Закону нашої держави виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав і свобод. Людину не можна позбавити її природних прав — це принижує її природу. Невід'ємні права людини — відправний пункт в обгрунтуванні свободи та рівноправності, непорушності власності, поділу влади та інших цінностей цивілізації.
У ст. З Конституції України сказано, що людина є "найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та 'їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
Правове становище громадянина в повному обсязі — це сукупність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як суб'єкт правовідносин. Кожна галузь права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.