§ 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду
тований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Стаття 155 КПК передбачає, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, причому, як правило, на строк понад три роки. Лише у виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено позбавлення волі й на строк не більше трьох років. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може ухилитися від дізнання, слідства чи суду, займатиметься злочинною діяльністю або перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, а також із метою забезпечення виконання вироку. Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного, обвинувачення якому має бути пред'явлено протягом десяти днів.Затримання особи провадиться на підставі статей 106, 1061, 115 та 1652 КПК; арешт і тримання під вартою - статей 1652 та 1653 КПК, а привід здійснюється у порядку статей 70, 72, 135, 136, 288 КПК. Порушення вимог цих норм, необхідних для здійснення приводу, арешту, тримання під вартою або затримання, й утворює об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 371 КК, який визнається закінченим із моменту вчинення одного із зазначених діянь і лише за ч. 3 ст. 371 КК — із моменту спричинення тяжких наслідків.
Відповідальність за ст. 371 КК настає лише за умови, якщо передбачені в ній дії є незаконними. Наприклад, якщо арешт чи затримання застосовуються без належних фактичних даних або за злочин, який не карається позбавленням волі; якщо арешт чи затримання продовжуються після закінчення встановлених КПК строків або тримання під вартою здійснюється без відповідного судового рішення. Незаконність приводу може полягати у його застосуванні без достатніх підстав або до особи, яка не підлягає приводу (наприклад, до перекладача, експерта), або у його здійсненні без відповідної постанови судово-слідчих чи прокурорських органів.
За частиною 3 ст.
371 КК караються ті самі дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу заарештованого), вчинені з корисливих мотивів (наприкладіз метою заволодіти майном заарештованого) чи в інших особистих інтересах (наприклад із метою просування за службою).
Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, оскільки винний діє завідомо і бажає цього.
Суб'єкт злочину — спеціальний: службова особа органів дізнання, слідчий, прокурор, а у разі незаконного тримання під вартою - і працівник установи, де тримається під вартою потерпілий. Суд-дя, що постановив завідомо неправосудний судовий акт про застосування цих процесуальних дій, відповідає за ст. 375 КК, а якщо вони вчинені за наявності кваліфікуючих ознак, передбачених у ч. 3 ст. 371 КК, — за ч. 2 ст. 375 та ч. 3 ст. 371 КК.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 371 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 371 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.