Залишення в небезпеці (ст. 135).
При описі об'єктивної сторони цього злочину в ч.
1 ст. 135 вказано два види злочинної бездіяльності: а) так звана без- діяльність-невтручання, яка полягає в невиконанні особою обов'язків із надання допомоги потерпілому, який перебуває в небезпечному для життя стані; б) бездіяльність, яку зумовлено попередніми діями особи, яка поставила тим самим потерпілого в небезпечний для життя стан (поставлення в небезпеку).За першого виду бездіяльності (бездіяльність-невтручання) небезпека для життя потерпілого виникає незалежно від дій винного (наприклад, внаслідок стихійних сил природи, пожежі, раптової втрати потерпілим свідомості та ін.). Небезпека для життя потерпілого виникає ніби сама по собі внаслідок розвитку будь-яких явищ. За другого виду бездіяльності (поставлення в небезпеку) така небезпека для життя виникає саме внаслідок дій суб'єкта (наприклад, при підкиданні дитини; у випадках,
коли потерпілого було збито автотранспортом, яким керував винний тощо). Тут небезпека для життя потерпілого є результатом поведінки самого винного.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 135, вважається закінченим із моменту залишення в небезпеці, хоч небезпечні для життя наслідки і не настали. Відповідальність за цією статтею не виключається, якщо навіть буде встановлено, що наслідки (наприклад, смерть потерпілого), все одно настали б, незважаючи на надання допомоги. Частина 1 ст. 135 карає саме залишення без допомоги, незалежно від того, що надання такої допомоги не могло в цій ситуації запобігти наслідкам.
Для складу цього злочину необхідно встановити, що потерпілий перебував у безпорадному стані — малоліття, старість, хвороба, сильне сп'яніння, непритомність, нещасний випадок тощо.
Причини такої безпорадності можуть бути різними.Як і за будь-якої бездіяльності, відповідальність за залишення в небезпеці може настати лише за умови, якщо в особи була можливість надати допомогу потерпілому. Якщо такої можливості не було (наприклад внаслідок непереборної сили), відповідальність виключається. Виключається вона і за умови, якщо для надання допомоги потерпілому особа має пожертвувати собою. Однак наявність певного ризику та небезпеки в зв'язку з виконанням обов'язку з надання такої допомоги відповідальності не усуває.
Суб'єктивна сторона цього злочину визначено в ч. 1 ст. 135 шляхом вказівки на завідомість. Наявність завідомості означає усвідомлення винним, що залишений без допомоги перебуває в небезпеці, що безпосередньо загрожує його життю. Відсутність такої завідомості виключає відповідальність.
Суб'єктом цього злочину є особа, якій виповнилося 16 років і яка зобов'язана піклуватися про залишеного без допомоги, або яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Практика Верховного Суду України виходить із того, що водій, винний у порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів, що спричинили тілесні ушкодження, який завідомо залишив без допомоги потерпілого, що перебував у небезпечному для життя стані, має відповідати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 286 і 135. Якщо водій не був винний у злочинному порушенні вказаних правил, але життя або здо-
ров'я потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок випадку з керованим ним автотранспортним засобом, невиконання водієм обов'язків із надання допомоги потерпілому тягне відповідальність за ст. 135.
У частині 2 ст. 135 встановлено відповідальність за залишення в небезпеці, вчинене матір'ю щодо новонародженої дитини, за умови, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані. Якщо цієї умови немає, дії винної охоплюються ч. 1, а при настанні наслідків, вказаних у ч. 3 ст. 135, за цією частиною ст. 135.
У частині 3 ст.
135 передбачено відповідальність за залишення в небезпеці, якщо воно спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (тяжке тілесне ушкодження, важку хворобу тощо). Між залишенням у небезпеці та вказаними наслідками має бути причинний зв'язок.Питання про суб'єктивну сторону злочину, вказаного в ч. 3 ст. 135, має вирішуватися залежно від характеру бездіяльності, допущеної винним. При бездіяльності-невтручанні, коли небезпечний для життя стан потерпілого виникає поза діями винного, і останній не виконує своїх обов'язків із надання допомоги, суб'єктивна сторона щодо наслідків (наприклад смерті потерпілого) може полягати як у необережності, так і в умислі. Злочин, передбачений в ч. 3 ст. 135, має місце, наприклад, коли рятівник човнової станції за необачністю не надав допомоги потопаючому і останній потонув. Тут є необережність. За цією ж статтею КК відповідатиме рятівник і тоді, коли він не надав допомоги особі, яка тонула, з особистих мотивів (наприклад, помсти, ревнощів тощо), тобто за наявності умислу щодо смерті потерпілого.
При іншому виді бездіяльності, коли винний сам своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, але допомоги йому не надав, внаслідок чого потерпілий загинув, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135, може бути виражена щодо наслідків лише в необережності. Якщо ж щодо смерті потерпілого буде встановлено умисел (прямий або непрямий), все вчинене створить собою вбивство і має кваліфі-куватися за ст. 115.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 135 — обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2
ст. 135 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 135 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.