Приховування злочину (ст. 396).
чи предметів, здобутих злочинним шляхом.
КК розрізняє два види приховування злочину: заздалегідь обіцяне (ч. 5 ст. 27 КК), яке визнається співучастю у злочині, та заздалегідь не обіцяне (ч. 6 ст. 27 КК), яке передбачено у ч. 1 ст. 396 КК як самостійний склад злочину.З об'єктивної сторони приховування — це лише активна діяльність (дія), спрямована на приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину шляхом переховування знарядь (зброї тощо) або засобів вчинення злочину (знищення кліше для виготовлення підроблених грошей і т. ін.), слідів злочину (замивання плям крові на одязі тощо) чи самого злочинця (надання житла, грошей, документів та ін.). Зі змісту закону випливає, що приховування припускає вчинення лише таких фізичних дій, які описано в ч. 6 ст. 27 КК. Так зване інтелектуальне приховування не може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 396 КК і тягне за собою відповідальність лише у разі, якщо містить ознаки самостійного складу злочину (наприклад завідомо неправдиві показання свідка з метою приховування злочину). Злочин є таким, що триває, оскільки починається з моменту приховування і закінчується припиненням такої діяльності (наприклад, внаслідок затримання або в разі з'явлення винного із зізнанням).
Суб'єктивна сторона — тільки прямий умисел, коли винний усвідомлює, який саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин він приховує й бажає цього.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Але члени сім'ї чи близькі родичі (п. 11 ст. 32 КПК, ч. 2 ст. 3 СК) особи, яка вчинила злочин, не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (ч. 2 ст. 396 КК).
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 396 — арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.