Помилка в об'єкті

а) підміна об'єкта посягання. Суб'єкт помилково вважає, що він посягає на намічений ним об'єкт, фактично ж своїм діянням наносить шкоду іншому об'єкту.

У цьому разі, слідуючи принципу суб'єктивного ставлення за вину, залежно від спрямованості умислу, скоєне належить квалі-фікувати за ст. 308 КК. Але ж об'єкт, на який було спрямоване

діяння винного, фактично не постраждав. Щоб узгодити дві протилежні одна одній обставини — спрямованість умислу на один об'єкт і завдання шкоди іншому об'єкту в даному (і аналогічних випадках) застосовується юридична фікція: діяння кваліфікується як замах на об'єкт, на який було спрямовано умисел винного (в даному разі на викрадення наркотичних засобів — ч. 2 ст. 15 і ст. 308 КК).

Треба мати на увазі, що викладене положення застосовується тільки при конкретизованому умислі (якщо в даному разі суб'єкту було байдуже, які ліки вкрасти — його діяння кваліфікувалося б за статтею, яка передбачає відповідальність за фактично вчинене діяння. У нашому випадку — за ст. 185 КК);

б) незнання суб'єктом кваліфікуючих обставин, що стосуються ознак потерпілого і завдяки яким змінюється правова оцінка вчиненого. Цей різновид помилки впливає на кваліфікацію двояким чином. Якщо винний не знає про наявність кваліфікуючих обставин, але в дійсності вони існують, то злочин ква-ліфікується як вчинений без їх наявності.

в) помилка в особі потерпілого. Для кримінального права захист всіх осіб рівноцінний і помилка в особі не впливає, як правило, на кваліфікацію діяння. Але, якщо посягання на життя людини змінює об'єкт злочину, це впливає на кваліфікацію. Так, якщо особа має намір вбити працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, але переплутала і вбила іншу людину — кваліфікація буде здійснюватися за ст. 348 КК як посягання на життя працівника правоохоронного органу, а не за ч. 1 ст. 115 КК.

Серед помилок щодо ознак, які характеризують об'єктивну

сторону складу злочину, вкажемо такі:

а) особа вважає, що в конкретній ситуації вчиняє правомірні дії, насправді ж вони є злочинними. Оскільки умислу на завдання шкоди немає, заподіяння суспільно небезпечних наслідків може розглядатися як вчинене через необережність. Скажімо, мисливець у сутінках сприйняв людину за вепра і вбив її. Кваліфікація буде здійснена за ст. 119 КК (вбивство через необережність);

б) особа вважає, що в конкретній ситуації вчиняє злочин, який потягне певні суспільно небезпечні наслідки, але в результаті суспільно небезпечного діяння шкода не завдається, бо це об'єктивно неможливо. Скажімо, суб'єкт стріляє з метою вбивства в людину, але виявляється, що вона померла від серцевого нападу ще до пострілу.

в) особа для вчинення злочину застосовує непридатні для досягнення мети знаряддя чи засоби, про що їй невідомо, але це призводить до того, що суспільно небезпечні наслідки не настають. У таких випадках також є замах на злочин. Скажімо, суб'єкт намагається вистрелити в людину з рушниці, не знаючи, що порох у набоях відсирів;

г) помилка в причиновому зв'язку. Це неправильне уявлення суб'єкта щодо причинового зв'язку між діянням і наслідком. Як відомо, свідомістю винного мають охоплюватися тільки найбільш загальні закономірності розвитку причинового зв'язку. Але якщо і їх винний уявляє неправильно, наявна помилка. Скажімо, винний підпалив будинок з метою його знищення, але пішов дощ, і пожежа була погашена з самого початку. Йдеться про замах на знищення майна;

ґ) різновидом помилки у розвитку причинового зв'язку є відхилення дії (aberratioyictus), коли з причин, незалежних від волі винного, шкода завдається не тому, на кого спрямоване посягання. Скажімо, А. з метою вбивства стріляє в Б., але промахується і вцілює в В., якого вбиває. Тут немає помилки в особі, про що сказано раніше. Відхиляється саме дія, яка призво-

дить до результату, якого суб'єкт не прагнув. Відповідальність у таких випадках, звичайно, настає за правилами так званої ідеальної сукупності: замах на вбивство Б. і необережне вбивство В.