2.2. Чинне кримінальне законодавство. Кримінальний кодекс і його структура

Слово "кодекс" походить з латинського "codex", що означає "стовбур", "пень". В стародавньому Римі писали на дощечках, натертих воском.

Кримінальний кодекс — це законодавчий акт, що характеризується внутрішньою єдністю взаємозв'язаних між собою норм, які визначають принципи, загальні положення й інститути кримінального права, а також встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, а також підстави, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності й покарання. Зазначені норми становлять систему, що охоплює все чинне кримінальне законодавство. Структура кримінального законодавства відповідає структурі Кримінального Кодексу.

Кримінальний Кодекс поділяється на Загальну й Особливу частини.

У Загальній частині сформульовані норми, які визначають кардинальні положення щодо закону про кримінальну відповідальність, злочину і покарання, звільнення від кримінальної відповідальності й покарання тощо.

В Особливій частині дається опис конкретних складів злочину та видів і меж покарання, що передбачені за їх вчинення, а також підстави звільнення від кримінальної відповідальності за деякі суспільно небезпечні діяння.

Кожна частина поділяється на розділи, які мають відповідну назву і номер.

Розділи Загальної частини, як правило, присвячені конкретному інституту (або декільком інститутам) кримінального права (наприклад: розділ V — вині та її формам, розділ X — покаранню та його видам тощо), а розділи Особливої частини містять у собі злочини, що посягають на один родовий об'єкт (наприклад: розділ І — злочини, що посягають на основи національної безпеки України, розділ XVIII — злочини, що посягають на правосуддя, тощо).

Тобто можна сказати, що Загальна частина містить ті положення (інститути), які мають значення для всіх складів злочину і покарань, передбачених у конкретних статтях Особливої частини. Вони виводять за дужки ті загальнообов'язкові положення, з якими стикаються працівники правозастосовчих органів, вирішуючи питання кримінальної відповідальності за вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння.

Норми обох частин КК взаємопов'язані й застосовуються тільки у їх єдності.

Розділи КК поділяються на статті, кожна з яких має порядковий номер і назву. При прийнятті нових статей вони отримують номер, який має стаття, найближча до нової за своїм характером, а для відміни від неї номер нової статті має позначку.

Наприклад, прийнята в січні 2002 р. нова стаття "Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва" отримала в КК номер 2031.

Багато статей складається з декількох частин, кожна з яких має свій порядковий номер. Деякі з частин поділяються ще й на пункти (наприклад: ч. 2 ст. 115 має 13 пунктів).

Крім двох частин, КК має додаток, який містить Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Разом із КК 2001 р. були прийняті Прикінцеві та перехідні положення. Вони складаються з двох розділів, що містять 21 статтю. їх дія тимчасова.

Статті Загальної й Особливої частини розрізняються не тільки за змістом, але й за формою.

Норми Загальної частини мають описовий характер із чітким викладенням суті конкретного припису. Наприклад, ст. 11 КК дає визначення злочину, ст. 50 КК — визначення покарання, ст. 65 КК формулює загальні засади призначення покарання,

ст. 84 КК регулює питання звільнення від покарання за хворобою тощо.

Що ж до статей Особливої часини, то за їх призначенням, вони поділяються на дві специфічні частини: диспозицію і санкцію.

Диспозицією зветься та частина статті Особливої частини КК, яка визначає сутність злочинного діяння.

За технікою побудови й способом описування ознак конкретного виду злочину в чинному законі про кримінальну відповідальність здебільшого розрізняють чотири види диспозицій: просту, описову, відсильну й бланкетну.