5. Структура сучасного скандинавського права

Характеризуючи сучасний стан скандинавського права, необхідно відзначити його високий рівень гармонізації і уніфікації.

Структура скандинавського права характеризується системністю, тобто всі правові норми викладено в рамках правових інститутів, які, у свою чергу, утворюють галузі права.

Приватне право регулює, перш за все, ті відносини, суб'єктами яких виступають приватні особи, і складається з норм, що формують його галузі.

Публічне право включає норми, що регулюють діяльність держави: норми, що визнають індивідів або групу осіб як суб'єкти публічної влади; норми, що встановлюють способи здійснення державними органами своєї діяльності; і норми, що визначають владну компетенцію, в межах якої діють державні органи. Усі ці норми містяться, у першу чергу, у конституціях і інших джерелах конституційного права.

Структура скандинавського права визнає галузеву класифікацію. У структурі права існують такі класичні галузі приватного права, як цивільне, торгове, сімейне, міжнародне приватне право та ін., а також галузі публічного права, такі як конституційне, адміністративне, кримінальне, трудове, охорона навколишнього середовища та ін.

У правових системах скандинавських держав відсутнє масштабне регулювання цивільно-правових відносин єдиним кодексом, хоча спроби ухвалення такого документа неодноразово робилися. Наприклад, у Норвегії в 1953 р. було створено комісію з розроблення єдиного Цивільного кодексу. Проте ця спроба не увінчалася успіхом.

Цивільно-правові відносини в скандинавському праві врегульовані в рамках окремих інститутів, таких як інститут права власності, інститут договірного права, інститут зобов'язального права та ін. Деякі цивільно-правові відносини регулюються судовими прецедентами. Наприклад, закони про компенсації не містять норм, що регулюють відносини між учасниками компенсацій з обмеженою відповідальністю.

406

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

407

діють правила, вироблені судовими прецедентами. Такі ж обставини характерні для справ у сфері зобов'язань, де при розгляді правопорушень застосовується принцип суворої відповідальності (це правило міститься в судових прецедентах, вироблених наприкінці XIX ст.), згідно з яким не вимагається доказування провини особи, яка заподіяла шкоди.

Проте основна маса цивільно-правових відносин, як уже наголошувалося, регулюється окремими законами, які стосуються різних правових інститутів. У галузі права власності на нерухомість у Данії, наприклад, було прийнято закон про реєстрацію земель 1926 р., а у сфері зобов'язального права — закон про купівлю-продаж товарів 1906 p., закон про страхування 1930 р. У Норвегії основоположними законами, що регулюють цивільно-правові відносини, уважаються закон про купівлю-продаж 1907 p., закон про нерухомість 1935 p., закон про корпорації 1957 p., закон про гроші і кредитування 1961 р. У Швеції законодавчими актами, що регулюють інститути цивільного права, є, перш за все, Звід законів Шведського королівства 1734 г.: розділ про нерухоме майно, а також закон про продаж товарів 1905 р. і закон про продаж товарів у розстрочку 1915 р. і ін.

Інститут права власності є основним у структурі скандинавського права, який був урегульований першими основоположними правовими документами скандинавського права — Кодексом короля Христіана V 1683 р. і Зводом законів шведської держави в 1734 p., — а також іншими найважливішими законодавчими актами скандинавських держав.

Право власності, згідно зі скандинавською доктриною права, розуміється в статичному і динамічному розуміннях. Статичне право власності розуміється як сукупність повноважень власника речі щодо інших осіб, такі як право власника на отримання доходу від речі, право відшкодування збитку в разі потреби і право на самооборону. Динамічне право власності сприймається як динамічний захист від домагань третіх осіб у разі виникнення юридичних конфліктів між однією зі сторін і третьою особою1.

Основи інституту договірного права скандинавських держав було закладено законами про продаж товарів (прийняті в цих

Введение в шведское право.

державах з 1905 по 1922 pp.) і законами про договори (прийняті в скандинавських державах з 1915 по 1936 pp.). Згідно з нормами скандинавського договірного права, договір укладається шляхом обміну повідомленнями, що містять пропозиції і згоду сторін договору. При укладенні договору враховується суб'єктивний намір його сторін, а процесуальна процедура його укладання вищеназваними законами чітко не регулюється.

Питання сімейного права також регулюються окремими законами, наприклад законами Норвегії про сімейну власність 1927 p., про шлюб і розлучення 1918 р. з поправками, внесеними 1969 p., датські закони про шлюб і розлучення 1969 р., про усиновлення 1956 р., про правове становище дітей 1960 р. У Швеції сімейно-правові відносини регулюються Зводом законів Шведського королівства 1734 p.: розділами про шлюб, про батьків і дітей, про спадкування, а також законами про шлюб 1920 р., про батьків і дітей 1949 р. У 1969 р. у Швеції було створено Комісію з реформи сімейного права, основне завдання якої полягало в перегляді законодавства про шлюб. Результатом діяльності цієї Комісії стало реформування цієї сфери в 1973 p., унаслідок чого було спрощено процедуру вступу до шлюбу, а також його розірвання.

Згідно з нормами сімейного права Швеції, шлюб може укладатися як у відділах актів цивільного стану за місцем реєстрації жінки, або в церковній парафії, до якої належить одна зі сторін, яка бажає укласти шлюб. Перешкодою для вступу до шлюбу є неповноліття (повноліття настає з 18-річного віку), кровна спорідненість, юридична неправоздатність згідно з рішенням суду, а також якщо одна зі сторін перебуває у діючому шлюбі.

Сфера спадково-правових відносин в скандинавському праві регулюється Кодексом короля Христіана V від 1683 p., розділами про спадкування і Зводом законів Шведського королівства 1734 p., а також законом Норвегії про спадкування 1958 p., законом Фінляндії «Про спадкування» 1965 р. з доповненнями 1983 р. і ін.

Спадкування майна, що залишається після смерті особи, може здійснюватися двома шляхами: за заповітом і згідно із законом.

Згідно з нормами спадкового права, власність, що залишається після смерті особи, повинна бути розподілена між родичами, якщо померлий не залишив після себе заповіту.

408

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

409

з подружжя немає в живих, то діти успадкують майно рівними долями. Якщо нащадки по прямій лінії відсутні, то успадковують батьки або їхні нащадки. Необхідно відзначити, що згідно із цими нормами заповіт спадкодавця не повинен погіршувати становище дітей у порівнянні з правилами спадкування згідно із законом.

Регулювання трудових відносин, як правило, здійснюється за допомогою колективних договорів, які укладаються між працедавцями і працівниками, об'єднаними в профспілки. Закон про виробничу демократію, який був прийнятий у Норвегії в 1976 p., свідчить, що підприємства, чисельність працівників яких перевищує 200 осіб, зобов'язані створювати об'єднані ради підприємств із представників адміністрації і профспілки.

Проте це не означає, що законодавче регулювання трудових відносин у цих державах відсутнє взагалі. У Швеції ще в 1928 р. були прийняті закони про колективні договори і про суди по тру-дових конфліктах, в яких основна увага приділяється не тільки колективним договорам, але й безпеці праці та робочому часу. У 1974 р. було прийнято закон про судочинство по трудових конфліктах, а в 1976 р. — закон про спільне регулювання трудових відносин. Вони і формують основи трудового права Швеції. У Норвегії в 1976 р. було прийнято закон про виробничу демократію. Згідно з прийнятим в 1977 р. законом про захист робочих і виробничого середовища обмежується можливість звільнення працівників працедавцями.

У структурі правової системи скандинавських держав особливе місце належить сфері соціального забезпечення, тобто питанням, пов'язаним із наданням медичної допомоги, освітою, зайнятістю, виплатою пенсій через старість і інвалідність, виплатою допомоги з безробіття і т.ін.

Система соціального забезпечення складається як із соціального страхування, так і з соціальної допомоги. Система соціального страхування, у свою чергу, складається з державного обов'язкового стандартного страхування, корпоративного страхування і приватного страхування.

У структурі скандинавського права значне місце відводиться законодавству, що регулює охорону навколишнього середовища.

Наприклад, у Швеції діють такі закони: закон про збереження природи 1964 p., закон про охорону навколишнього середовища 1969 p., закон про збереження лісу 1979 p., закон про воду 1983 р. і ін. У Норвегії прийнято такі оригінальні закони, як закон про відпочинок на відкритому повітрі 1957 p., закон про дику природу 1982 р. У Фінляндії прийнято закони про збереження природи 1923 р., про воду 1961 р., про ліси 1967 р. і ін.

У правових системах скандинавських держав питання регулювання охорони навколишнього середовища пов'язують із тери-торіальним плануванням, що зумовлене бурхливим розвитком промисловості і будівництва.

Процес повномасштабної кодифікації скандинавського права торкнувся лише сфери кримінально-правових відносин. Наприклад, перший кримінальний кодекс Норвегії було прий-нято в 1842 p., а чинний КК — в 1902 р. Кримінальний кодекс Данії було прийнято в 1930 р. Регулювання кримінально-правових відносин у Швеції здійснювалося Зводом законів Шведського королівства 1734 p.: розділами про злочини і про покарання. У 1864 р. було прийнято Кримінальний кодекс, який був замінений нині чинним новим Кримінальним кодексом 1962 р. Згідно з даним кодексом, усі злочини діляться на чотири групи: злочини проти особи, злочини проти майна, злочини проти суспільства і злочини проти держави. Злочини, що вчиняються військовослужбовцями, також регулюються цим кодексом, а не окремим законом. Згідно з кримінально-правовими нормами, видами покарання за вчинені злочини є: штраф, позбавлення волі, умовне засудження, пробація, превентивне ув'язнення, передача під спеціальну опіку, конфіскація майна і обов'язок відшкодувати збиток. Страта не передбачена взагалі.