3. Особливості романо-германського права
Використання терміна «романо-германське право» обґрунтовується тим, що дана правова сім'я включає правові системи «романських» і «германських» держав. Романо-германське право ще називають континентальним правом.
Термін «континентальне право» увійшов у науку порівняльного правознавства наприкінці XIX ст. і є достатньо умовним. Воно відображає територію поширення даного права в даний конкретний відрізок часу. Після його поширення далеко за межами континентальної частини Європи умовність використання даного терміна для позначення романо-германського права стала очевидною і такою, що неповно відображає реальний стан речей. Використання терміна «цивільне право» щодо романо-германського права пояснюється його історичним корінням, що сягає римського права,1 Косарев А.И. Этапы рецепции римского права // Советское государство и право. - 1983. - № 7. - С. 124-128.
288
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
289
перш за все, — римського приватного права. Крім того, романо-германське право також називають ще законодавчим правом, що пов'язано не тільки з тим, що основним джерелом права є закони і особлива роль у його формуванні відводиться кодифікації, але і з тим, що основні принципи функціонування даного права містяться саме в законах.
Серед правових сімей, що існують у теперішній час, ро-мано-германська правова сім'я займає особливе місце і відіграє значну роль у розвитку юридичної теорії і практики. Як відзначав Р. Давид, вона є першою сім'єю, з якою ми зустрічаємося в сучасному світі1.
Географія поширення романо-германської правової сім'ї, як уже наголошувалося, включає національні правові системи багатьох держав сучасного світу. Сформувалася вона на території континентальної Європи. До романо-германської правової сім'ї прилягають правові системи всіх держав Латинської Америки, національні правові системи держав скандинавського регіону і пострадянського простору, значна частина національних правових систем держав Африки і Близького Сходу.
Вплив цієї правової сім'ї знайшов відображення в національних правових системах Японії, Китаю, Індонезії, інших держав світу.Головною особливістю романо-германської правової сім'ї, як уже наголошувалося, є її формування на основі рецепції римського права. У кожній окремій державі континентальної Європи формування національної правової системи базувалося, перш за все, на вивченні римського права і поєднувалося із записом норм звичаєвого права країни в точних і зрозумілих термінах, організацією норм звичаєвого права в певну систему.
Важливою особливістю романо-германського права є його яскраво виражений кодифікаційний характер. У порівнянні з іншими правовими сім'ями, де кодифікації зазнали значні правові масиви, у романо-германському праві кодифікація відрізняється тим, що вона має більш глибоке і міцне історичне коріння. Кодифікація права, що почалася в країнах Західної Європи
в р; ( Середньовіччя і триває до цього дня, дуже вплинула на
характер і процес розвитку романо-германського права, багато в чому зумовила найважливіші тенденції його еволюції.
Важливою особливістю романо-германського права слід уважати яскраво виражену, у порівнянні з іншими правовими сім'ями, його доктринальність. У західній науковій літературі у зв'язку із цим традиційно вказується на те, що роботи учених-юристів, подібно до рішень суду, користуються значним впливом у системі цивільного прана'. Як відзначає М.М. Марченко, посилення їх значеним спостерігається особливо тоді, коли право, покликане регулювати ті чи інші суспільні відносини, перебувають у процесі становлення, або коли взагалі відсутні ті чи інші, затребувані самим життям, норми права й інститути. Такі умови для правової доктрини можуть відіграти дуже помітну ролі)-.
Історичною особливістю романо-германського права є підвищений статус приватного права щодо публічного права, тобто дотримується принцип первинності приватного права і вторинності публічного права. Історично романо-германське право зробило наголос на приватне право.
Не випадково дана правова система бере свій початок саме з римського приватного права, а не з римського публічного права. Тривалий час у романо-германській правовій доктрині вважалося, що справжній юрист повинен займатися проблемою приватного права, тоді як публічне право вважалося предметом вивчення не юристів, а філософів, соціологів і політологів. Із цієї причини у французькому праві в поняття приватного права входять не тільки цивільне право, комерційне право і міжнародне приватне право, але і кримінальне право і навіть цивільно-процесуальне право. У системі романо-германського права приватне право вважається визначальним. Традиційно в системах континентально-європейського права приватне право більш розвинене і більш досконале, ніж публічне право. Дана особливість протиставляє романо-германське право
' Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 29.
' Giendon M., Gordon M., Osakwe Ch. Comparative Legal Traditions: 2nd ed.
— St. Paul, 1994.— P. 137.
2 Марченко M.H. Источники права: Учеб. пособие. — М.: Проспект, 2006.
- С. 439.
290
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
291
англо-американському загальному праву, де наголос традиційно робився на публічне право1.
Верховенство закону, як основоположний принцип функціонування правової системи, є ще однією особливістю романо-германсь-кого права. Верховенство закону, його вища юридична сила означає, що при ухваленні нового закону всі інші нормативно-правові акти повинні бути приведені у відповідність до нього, а у разі суперечності будь-який акт може бути опротестований або скасований.
Специфіка концепції верховенства закону в романо-германсь-кому праві полягає в тому, що саме закон, а не будь-яке інше джерело права (прецедент, звичай, доктрина тощо), стає основою в процесі функціонування даного права і національних правових систем, що складають його.
В основі пріоритету закону перед усіма іншими джерелами права лежать фундаментальні історичні, соціальні, національні й інші цінності народів Західної Європи: загальна і правова культура, стародавні правові й інші традиції і звичаї.Оскільки законодавство виражає волю законодавця як найвищого органу державної влади, воно стоїть вище за судове рішення, яке, в основному, є не нормативним, а лише допоміжним джерелом романо-германського права.
Правові системи, що входять у романо-германську правову сім'ю, мають добре розроблене законодавство. Якщо протягом тривалого часу основним джерелом романо-германського права була доктрина, то після французької кодифікації ним стає закон.
У романо-германській правовій доктрині закон і право не ототожнюються. Ця обставина знаходить відображення в тлумаченні закону, здійснюване судами.
Пряма правотворчість, здійснювана компетентними державними органами, властива романо-германському праву (законодавчій правовій сім'ї), що дозволяє будувати правову систему цілеспрямовано, досягати в усьому комплексі правових засобів високого рівня нормативних узагальнень і забезпечує її високу ефективність.
' Осакве К. Типология современного российского права на фоне правовой карты мира // Государство и право. — 2001. — № 4. — С. 17.
Поняття правової норми є одним із найважливіших елементів романо-германського права. Романо-германське право виробило єдину точку зору на ЇЇ розуміння. У цій сім'ї, де наука традиційно займається впорядкуванням і систематизацією рішень, що виносяться по конкретних справах, правова норма перестала виступати лише як засіб вирішення конкретного випадку. Розуміння правової норми зводиться до такого: норма права — це правило поведінки, що є загальним і загальнообов'язковим, має велике значення. Сама правова норма розглядається як абстрактне розпорядження, як вище правило поведінки для громадян і державних органів.