6. Методика порівняльно-правових досліджень
Під порівнянням у філософії розуміється пізнавальна операція, за допомогою якої встановлюється тотожність або відмінність об'єктів. У пізнавальному аспекті порівняння виступає як процес віддзеркалення у свідомості людини реальних відносин тотожності, схожість різних державно-правових явищ.
Проведення порівняльно-правових досліджень передбачає певні стадії і правила, що відображають методику його проведення, зокрема: вивчення кожного з порівнюваних об'єктів окремо; виявлення і дослідження ознак аналогічних об'єктів на основі встановлення загальних ознак; виділення ознак, що розрізняють їх; оцінка цих ознак.
Методика порівняльно-правових досліджень є сукупністю взаємопов'язаних етапів (стадій) і правил найбільш відповідного застосування порівняльно-правового та інших наукових методів і способів пізнання правових явищ з метою виявлення подібних і відмітних ознак, групування, класифікації цих явищ1.
Порівняння може і повинне стати науковим і результативним, якщо за основу беруться не випадкові факти, а типові й достовірні факти.
Тому встановлення фактів є найважливішим методологічним питанням, що визначає і забезпечує успіх та результативність проведення порівняльно-правових досліджень.Найважливішою умовою проведення ефективного й результативного порівняння є однорідність, однопорядковість і односистемність порівнюваних об'єктів.
На думку К- Осакве, порівняння права є багатостепеневим процесом, і грамотний порівняльний аналіз правових систем складається з таких восьми поетапних і послідовних стадій:
виявлення існуючих правил або підходів у системах «А» і «Б»;
зіставлення встановлених правил із метою пізнання їх спільних
та (або) відмітних властивостей; 3) визначення історичних причин Існування даного правила в кожній системі; 4) з'ясування життєдатності, ефективності даного правила у відповідному національному законодавстві; б) установлення необхідності (доцільності) внесення змін в Існуюче правило або заповнення прогалин у законі системи «А» шляхом запозичення певних ідей із системи «Б»;
6) вивчення сумісності ідей, запозичених із системи «Б», з природою правоної системи «А»; 7) адаптація запозиченого правила до національних умов правової системи «А»; 8) вирішення завершуючого кардинального питання законодавчої політики, тобто питання про те, чи дозріло, з погляду своєї правосвідомості і ріння правової культури, суспільство, що приймає, для прийняття пересаджуваного інституту1.
Як відзначає Ю.О. Тихомиров, при проведенні порівняльно-правового аналізу необхідно дотримуватися шести методологічних правил: 1) правовий вибір об'єктів порівняльного аналізу і коректна постановка цілей; 2) проведення правового порівняння на різних рівнях із використанням методів системно-історичного, логічного аналізу; 3) правильне визначення ознак порівнюваних правових явищ, норм, інститутів і т.ін.; 4) виявлення ступеня схожості і відмінностей юридичних понять і термінів, використовуваних
' Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: проблеми методології / О.В.
Кресін, Л.А. Луць, О.М. Лисенко та ін. / За ред. Ю.С. Шемшученка. — К., 2006. - С ЗО.' Осакве К. Размышление о природе сравнительного правоведения: некоторые теоретические вопросы // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. — 2006. — № 3. — С. 58.
70
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
71
у правових системах, що зіставляються; 5) розроблення і застосування критеріїв оцінки схожості, відмінностей порівнюваних об'єктів; 6) визначення результатів порівняльно-правового аналізу і можливості їх використання в нормотворчій і правовій діяльності держави1.
Таким чином, дотримання вищезгаданих правил проведення порівняльно-правових досліджень відповідно до перерахованих стадій (етапів) відображає реалізацію і використання методики порівняльно-правових досліджень, що, у свою чергу, забезпечує її правильне застосування та є необхідною умовою об'єктивного розгляду його об'єкта і предмета.