3. Формування порівняльного правознавства як наукового напряму (1900—1945)

Більшість компаративістів уважає початком формування порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму І Міжнародний конгрес порівняльного права, що відбувся в Парижі в 1900 р.

По-перше, на цьому конгресі було порушено багато фундаментальних теоретичних проблем порівняльного правознавства.

82

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

83

У доповідях і виступах, що прозвучали на ньому, отримали віддзеркалення різні бачення різних правових понять, що розкривають природу порівняльного правознавства, на основі яких було сформульовано основні його конструкції, цілі, завдання, предмет, методи і сфери практичного застосування.

По-друге, у зв'язку з географічними змінами переміщується не тільки епіцентр розвитку порівняльного правознавства з Німеччини до Франції, але й змінюється спрямованість цих досліджень із суто теоретичної на практичну.

Організатор конгресу Р. Салейль відзначав, що мета порівняльного права — не умоглядні наукові конструкції, а розвиток і вдосконалення національного права. Конгрес показав, що французький філософсько-правовий універсалізм, ґрунтуючись на природному праві, прагнув знайти за допомогою потенціалу порівняльного правознавства «загальне право людства», тобто «всесвітнє право», в той же час як англійський і німецький юридичний позитивізм розглядали порівняльне правознавство лише як метод порівняння різних правових систем та їх відповідних норм.

У своїй доповіді Р. Салейль також звернув увагу на необхідність чіткої дефініції предмета порівняльного права і застосованих ним способів наукового аналізу, він підкреслив при цьому, що в цій галузі не зроблено нічого або зроблено дуже мало.

Інший організатор конгресу, видатний представник французької правової школи Е. Ламбер уважав, що, виконуючи ряд практичних функцій, порівняльне правознавство водно час покликане сприяти виробленню загального законодавчого права. Порівняння законодавств і юридичних інститутів повинно було показати, що, незважаючи на різні формулювання, деякі норми позитивного права повторюються в різних системах, отже, вони складають правила загального законодавчого права2.

Таким чином, І Міжнародний конгрес порівняльного права відіграй визначальну роль у формуванні і визнанні порівняльного правознавства у всьому світі.

Розвиток порівняльного правознавства після проведення І Міжнародного конгресу порівняльного права, як відзначає А.Х. Саїдов, характеризується популяризацією ідеї вироблення «світового права» як особливого завдання компаративістики. Мова йшла вже не тільки про те, щоб виявити єдність права, прихованого під національними формами, але й про те, щоб практично виробити єдине право, яке було б запорукою світової співпраці. Зусилля прихильників створення «світового права XX століття» Підтримувалися і великими міжнародними організаціями, зокрема Міжнародним інститутом з уніфікації приватного права, створеним в 1928 р. в Римі Лігою Націй1.

Наслідком популяризації ідей порівняльного правознавства стало створення в різних регіонах численних інститутів і центрів порівняльного правознавства, спочатку в Європі (Мюнхен, 1916; 1920; Париж, 1932 і ін.), а потім у Латинській Америці (Кордова, 1925; Мехіко, 1940 і ін.).

У 1924 р. в Гаазі було засновано Міжнародну академію порівняльного права (МАПП), основна функція якої полягала у вивченні права на порівняльній основі в історичній перспективі і вдосконаленні законодавства різних країн.

У 1924 р. було засновано також Міжнародну асоціацію кримінального права, яка поставила перед собою завдання об'єднання фахівців різних країн світу в галузі кримінального права з тим, щоб погоджувати їх позиції з кодифікації кримінального законодавства.

У 1928 р. в Римі під егідою Ліги Націй було створено Міжнародний інститут приватного права, діяльність якого відзначалася особливою активністю. Традиційне порівняльне правознавство асоціювалося з приватним правом, тому створення в багатьох

1 Saleilles R. Rapport sur l'utilite, le but et le programme du Congres. —

"Proces-Verbaux". — Paris, 1905. — P. 1, 15.

2 Див: Lamber E. La fonction du droit civil compare. — Paris, 1903.

1 Саидов А. X. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник. — М.: Юристъ, 2000. — С. 77.

84

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

85

університетах кафедр порівняльного права, де курс порівняльного публічного права став обов'язковим, стало черговим кроком у затвердженні порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму не тільки у сфері приватного права, але й у сфері публічного права.

Підтвердженням цього є те, що вчені Англії і США також здійснювали спроби популяризації ідей порівняльного правознавства у своїх країнах. Зокрема, англійський учений X. Гат-терідж і американський учений Р. Паунд зробили багато в цьому напрямі. Значний внесок у розвиток ідей порівняльного правознавства зробив Кембриджський інститут (яким керував X. Гат-терідж). Інститути порівняльного права було створено також при Гарвардському, Єльському, Колумбійському, Тюленському і Чікагському університетах. У юридичних журналах цих університетів почали з'являтися статті, присвячені зарубіжному і порівняльному праву, але рівень досліджень був невисоким. Можна відзначити лише роботи Вігмора, присвячені японському праву, і спробу цього ж автора дати загальну панораму різних правових систем світу. Розроблення проблем порівняльного права в США почала здійснюватися на більш високому рівні лише після того, як у країні з'явилися видатні учені, які емігрували до і під час Другої світової війни з Європи1.

Таким чином, І Міжнародний конгрес порівняльного права 1900 р. став початковим моментом у формуванні порівняльного правознавства як наукового напряму, що зумовив подальший його розвиток по сьогодні. Становлення цієї наукової дисципліни впродовж першої половини XX ст. багато в чому відбувалося під знаком цієї події.