1. Філософські основи китайського праворозуміння
Китайська цивілізація є однією з найдавніших на Землі і налічує декілька тисячоліть. Різноманітне китайське праворозуміння, яке формує основу далекосхідного права, також сягає своїм корінням у глибину століть.
Китайське праворозуміння сформувалося під впливом філософських концепцій даосизму, конфуціанства і легізму — найбільш впливових течій суспільно-політичної думки Стародавнього Китаю.
Даосизм як релігійно-філософська система сформувався на рубежі VI ст.
до н.е. Його основоположниками вважаються Лао цзи (VII—VI ст. до н.е.) і Дао де цзин (IV—III ст. до н.е.).Згідно з даосизмом, у світі крім дао (шлях) — прояв небесної волі, існує дао — природний хід речей, природна закономірність, тобто існує дао, яке визначає закони неба, природи і суспільства. І тим самим дао, з одного боку, розуміється як загальний закон природи, як першопричина всього сущого, як джерело всіх явищ матеріального і духовного життя, а з іншого — виступає як природне право безпосередньої дії, в якій бездіяльності, тобто утриманню від активних дій, відводиться суттєва роль.
Заклик до пасивності, згідно з філософією даосизму, виходить із пріоритетності природного перед суспільним, соціальним. Недіяння за даосизмом — це засудження антинародної активності можновладців і їх заклик утриматися від утисків народу.
162
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
163
Завдання людини, згідно зі вченням даосизму, полягає в пізнанні дао, пов'язаного з перебуванням людини на шляху природності, що зумовлює гармонію світу і як наслідок — злиття людини з природою.
Держава також повинна управлятися не законами, створених людиною, нехай навіть дуже мудрою, а «природним законом», який однаковий як для справ небесних, так і справ земних. Тому складні закони і заборони уявляються не тільки зайвим прикрашанням, але можуть привести державу до краху.
Тут можливий лише один шлях — безумовне слідування природному закону дао.На процес формування китайського права визначальним чином вплинуло вчення Конфуція (551—479 pp. до н.е.), погляди якого описано в книзі «Лунь Юй», в якій записані його бесіди і вислови.
Конфуціанство, сприймаючи патріархальну концепцію держави, є протилежним даосизму вченням. Це виявляється, перш за все, у негативному ставленні до бездіяльності, до чого закликав даосизм. Конфуціанство розрізняє світ природи і світ людини, між якими існує велика різниця. Світ природи управляється вічними законами природи, проте вони не управляють безпосередньо світом людини. Світ людини повинен прагнути до гармонії зі світом природи, і для досягнення такої гармонії він повинен формувати правила гармонійної поведінки1.
Іншими словами, згідно з даною правовою доктриною, основне призначення права полягає в тому, щоб сприяти досягненню гармонії і компромісу в суспільстві. І навіть конкретні рішення обов'язково повинні відповідати принципам справедливості і гуманізму.
Конфуціанська філософська концепція складається з 13 канонів, загальний обсяг яких з коментарями досягає 40 томів. Найважливішими з них є канони «Сишу» («Чотирикнижжя») і «Уцзін» («П'ятикнижжя»), в яких включені твори основоположників конфуціанства.
Згідно з конфуціанством, суспільні відносини є частиною суспільної думки. Тим самим підкреслюється другорядність регулювання суспільних відносин перед вічними законами природи.
Унаслідок чого, можна говорити про переважання норм моралі перед правовими нормами.
Таким чином, у старокитайському суспільстві під впливом конфуціанства склалася атмосфера недовіри до права, навіть негативного ставлення до закону. Конфуцій закликав будувати взаємини людей на основі моралі, засадах доброчесності, учив, що управляти повинні люди, а не закони.
Згідно з конфуціанським вченням, необхідно формувати внутрішній світ людини, її мораль, сприяючи тому, щоб вона на себе брала зобов'язання, які продиктовані її соціальним становищем і забезпечують її добру і мудру поведінку в суспільстві.
Ця обставина визначає місце людини в сім'ї, колективі, суспільстві. Таким чином, не позитивне право, а конфуціанська мораль є основою поведінки людини в суспільстві.На думку деяких сучасних китайських правознавців, конфуціанська мораль у своїй основі — політична, її цікавить не стільки індивід і його душа, скільки соціальні інститути, суспільство в цілому, причому суспільство, ієрархічне за своєю природою, в якому кожному відводиться чітко визначене місце відповідно до його соціального статусу1.
Конфуціанство аж до XX ст. визначало не тільки ставлення населення до держави і права, але формувало й формує спосіб життя і мислення китайців аж до нашого часу. Воно упродовж більше 2000 років було визнаною ідеологічною основою не тільки китайської державності, але й китайського суспільства в цілому.
У III ст. до н.е. сформувався відмінний від попередніх концепцій підхід до ролі права в суспільному житті — легістський. Видатним теоретиком легізму вважається Шан Янь (IV ст. до н.е.). Згідно з легістською концепцією, влада повинна ґрунтуватися не стільки на доброчесності правителів, скільки на правлінні законів. Легісти вважали, що жорсткі закони є єдиним способом регулювання відносин держави і її населення.
Основна ідея даної концепції полягала в рівності всіх перед законом, наслідком чого стала ідея роздачі титулів не за народженням, а за реальними заслугами, згідно із якою будь-яка проста людина
1 Философский энциклопедический словарь / Сост. Е.Ф. Губский и др. — М.: ИНФРА-М, 1999. - С. 329.
' Нгуен Тхи Нгок Лам. Вьетнам: История, конфуцианство, социализм и частное право // Государство и право. — 1998. — № 10. — С. 112.
164
X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
165
мала право брати участь в управлінні державними справами. Іншими словами, школа легістів виступала за рівність усіх перед законом і вважала, що все суспільне життя підлягає регулюванню з боку позитивного права (фа), яке виступає як стандарт і мірило поведінки людини.
Прихильники легізму вважали, що організація суспільного управління повинна забезпечуватися суворими покараннями.
Вони проповідували ідею даремності і неможливості існування людей поза рамками жорстких покарань і виходили з обов'язковості превентивних заходів і колективної відповідальності, що забезпечують «хороше управління», відмовлялися визнавати наявність якого-не-будь зв'язку між мірою покарання і тяжкістю вчиненого злочину. Жорстоко карати, на їхню думку, слід навіть за найменше порушення наказів правителя. Проповідуючи своєрідну «рівність» перед законом, невідворотність покарань за вчинені злочини, легісти прагнули позбавити знать, чиновників різних князівств спадкових привілеїв в ім'я централізації влади. Не випадково крайнє посилювання покарань, вимогу їх невідворотності було прямо пов'язано з розвитком поняття злочину проти держави.Китайський філософ Шень Дао (близько 395 — близько 315 до н.е.), спочатку близький до даосизму, згодом почав проповідувати «пошану до закону» і «повагу до владної сили». З його ім'ям пов'язують висунення на перший план категорії «ши» («владна сила»), що поєднує поняття «влада» і «сила» та дає змістовне наповнення формальному закону. Згідно із Шень Дао, недостатньо бути гідним, щоб підпорядковувати народ, але досить володіти владною силою, щоб підпорядковувати гідного.
Легізм був теоретичним обґрунтуванням тоталітарно-деспотичного управління державою і суспільством, яке першим у китайській теорії добилося статусу єдиної офіційної ідеології в першій централізованій імперії Цинь (221—207 до н.е.), відсунувши тим самим на задній план конфуціанство. Подібний стан речей зберігався недовго, оскільки в кінці III ст. до н.е. імперія Цинь занепала.
Через багато століть під час проведення кампанії «критики Конфуція» (1973—1976) ідеологія легізму в КНР реабілітувалася, унаслідок чого легісти були офіційно оголошені прогресивними реформаторами, які боролися з консервативними конфуціанцями
за перемогу феодалізму, що зароджувався, над віджилим рабовласництвом і ідейними попередниками маоїзму.
Таким чином, школа легістів обґрунтовувала ідею пріоритетної ролі закону, що забезпечується насильницькими заходами держави.
Проте дані ідеї не були сприйняті більшістю китайського народу.Незважаючи на концептуальні відмінності між ідеями конфуціанства і легізму, здійснювалися спроби примирити і пом'якшити суперечності вищезгаданих філософських вчень. Видне місце в цьому процесі займає діяльність відомого філософа III ст. до н.е. Хань Фея, який виступав за доповнення законів мистецтвом управління, тобто за відмову від тяжких покарань як єдиного засобу управління суспільством і державою.
Спільною рисою конфуціанства і легізму була їх політична спрямованість, прагнення організувати життя китайського суспільства на «раціональних», «справедливих» засадах, але таких, що розуміються кожним із них по-різному. Вплив конфуціанства і легиіму на правосвідомість сприяв тому, що норми поведінки набули велику обов'язковість і формалізм. У результаті були систематизовані і закріплені норми конфуціанської моралі.
Таким чином, становлення філософських основ китайського права — неоднозначний процес, що відображає особливості розвитку китайської цивілізації.
На основі вищевикладених філософських концепцій сформувалося і китайське праворозуміння, що зумовлює негативне ставлення до права взагалі і необхідності правового регулювання суспільних відносин зокрема.