5.7. Адміністративна юстиція

Загалом англосаксонська система адміністративної юстиції виходить з доктрини рівності усіх посадових осіб перед судом і неприпустимості вилучення чиновників з-під юрисдикції тих самих судів, з якими мають справи й усі інші громадяни.

515

ня контролю за управлінням) розглядають суди загальної юрисдикції.

Однак поруч з загальними судами у Великій Британії існує також низка органів, що виконують судові функції і мають вторинне значення порівняно з ними. Вони називаються трибуналами або квазісудовими органами, тому що здійснюють так зване спеціальне правосуддя. Появою трибуналів, а отже і запровадженням адміністративної юстиції, Велика Британія завдячує Закону про трибунали та розслідування, прийнятому у 1958 році, котрим створено єдине правове підґрунтя для функціонування квазісудових органів, що розглядають адміністративні спори. Цим же законом запроваджено постійно діючу Раду по трибуналах як наглядово-консультативний орган у системі виконавчої влади.

Трибунали є суто британським явищем. Це своєрідні «неформальні» суди. Вони займають проміжне становище між адміністрацією та загальними судами. Завданням трибуналу є встановлення у конкретної особи права на допомогу або послугу, передбачені конкретним законом.

Традиційно адміністративні трибунали поділяються на дві групи: трибунали у сфері управління економікою (податкові, промислові, земельні, транспортні, лісові тощо) та трибунали у сфері соціального управління (медичні, пенсійні, по соціальному забезпеченню тощо).

Трибуналами розглядаються адміністративні спори між державними органами, посадовими особами і громадянами у якості першої інстанції. На рішення трибуналу може бути подано скаргу у адміністративному порядку (міністру або у апеляційний трибунал). Апеляцію на рішення трибуналу може бути подано у суд загальної юрисдикції, котрий, таким чином, здійснює наглядову функцію.

Членами трибуналу можуть бути не лише правники, але й особи, які мають спеціальні знання у сфері діяльності, якою опікується даний трибунал.

Незалежність трибуналів забезпечується тим, що, як правило, до їх складу не входять державні службовці.

Справа у трибуналі розглядається колегією у складі головуючого та двох членів, які представляють різні інтереси. Процедура розгляду спорів не є надто формаль-

516

ною, відбувається з дотриманням таких традиційних засад, як змагальність, гласність, можливість оскарження прийнятого рішення тощо. Єдиного процесу не існує, однак всі скарги розглядаються у порядку позовного провадження, виокремлюються певні стадії, встановлюються процесуальні статуси учасників і терміни провадження. Участь адвоката не є обов'язковою, протоколи, як правило, не складаються.

Адміністративні трибунали, попри зазначене, мають такі переваги, як оперативність судового розгляду, спеціалізація за окремими видами справ, відсутність суворої процесуальної процедури, невисока вартість, вільний доступ для осіб, що потребують захисту від неправомірних дій адміністрації.

Британське адміністративне право протягом останніх років зазнало помітних змін, воно стає ближчим до континентально-європейських уявлень про адміністративне право. Про це свідчить і створення у 60-70 рр. адміністративних трибуналів, і вплив європейського адміністративного права як на галузь у цілому, так і на окремі її частини. Принциповим для сучасного публічного права Великої Британії є контроль суду за адміністративними рішеннями за допомогою публічно-правових засобів захисту.