Церковно-політична справа в австрійськім пар- лямеиті, 1874. p.
Одною з важнійших справ, якою займав ся парля- мент австрійський, що вийшов г безпосередного вибору, було питаннє ц e p к о в н о - п о л і т и ч н e. Центральне австрійське правительство хотіло замісць
конкордату з апостольськиМ престолом в Римі, самостійно уладити зовнішні відносини правні католицької церкви в Австрії.
Президент міністрів князь Адольф Ауерсперґ і міністер просвіти Штремаєр піднесли були клич, що Австрія не може бути підвладним урядом Риму і мусить висвободити ся від сьої залеж- ности та самостійно уладжувати правні відносини католицького духовенства. До сьої боротьби потребувало· тодішне правительство помочі наших послів, щоби відносне предложеннє перейшло в Палаті послів Радк державної.Руські посли старались тоді о поміч центрального правительства проти Поляків, та не зважаючи на те, що переважна їх часть належить до духовного католицького стану, пішли на поміч правительству.
Tа замітне становище C т e ф а н a K а ч а л и супроти инших руських послів, в парляменті віденськім, виявилось було при нагоді сих нарад над законом про уладженнє правних відносин католицької церкви. Стефан Качала був проти сього закону і сказав в дні 14. марта 1874. p. в австрійськім парляменті, що як би сей закон був предложений в львівськім соймі, то всі наші посли булиб проти нього, але що він виходить з Відня, то вони голосують за ним. Закон буде з Відня, але сі, що стануть закон виконувати — будуть в Галичині, — а він (Качала) не хоче, щоби клер був відданий на самоволю властей в Галичині, бо предложений закон стоїть на ста- новищи держави поліційної. Стефан Качала обстоював свободу церкви католицької та незалежність нашого духовенства, а не вязав ся безглядно сим, чого- хоче центральне правительство. Він розумів конституційну свободу як обмеженнє самоволі, і так понимав він відиошеннє церкви до держави. Він визначував ся тим, що кожду справу розважував предметово та.
говорив дуже льоґічно, спокійно і переконуючо.3 причини голосування руських послів-священиків за законом про уладженнє правних відноснн католицької церкви вийшов політичний скандал, JSo за се голосуваннє стрінув їх гнів о.митрополита Иосифа
'Сембратовича, та отсей конфлікт допровадив відтак до парляментарної інтервенції.
B дні 25. квітня 1874. p. появилась в парляменті і н т e p п e л я ц і я посла д-ра Г о ф ф e p а і товаришів з приводу, що митрополит Йосиф Сембратовнч переслідує послів священиків за їх голосуваннє в парляменті. B сій інтерпеляції, підписаній кількадесяти німецькими послами, напятнувано поступок митрополита супроти послів як ярке нарушеннє головної ‘Основи свобідної правової держави та незалежности і ненарушимости народного заступника, що в населенню викликало обуреннє і занепокоєннє.
Міністер просвіти д-р Ш т p e м а є p відповів дня 7. мая 1874. в Палаті послів на сю інтерпеляцію, та признаючи саму подію відняття функцій, наданих самим архиепископом, заявив, що правительство не допустило до відібрання відносним священикам по- ‘борів з публичних фондів, належних до тих функцій, —· отже все зробило, що було законно допустиме і на будуче ужиє всіх способів проти подібних виступів...
Палата послів приймила оплесками відповідь мі- .ністра, що в дійсности понизила авторитет нашого архиепископа, богомільного вибранця польських політиків, та була початком траґедії сього чоловіка, яка розіграла ся протягом десяти років. A під зглядом політики наших послів парляментарних вказує згадана подія на те, що наші тодішні посли пішли на п p и- п о н і ц e н т p а л і c т и ч н о ї н і м e ц ь к о ї б і л ь ш o- ■ сти в австрійськімпарляменті, шукаючи там захисту і охорони супроти Поляків...
4.