Справа поділу Галичини в конституційній комісії* в Кромерижі, 1849.
Справа державного устрою, зокрема рівноправ- ности націй, прийшла під наради конституційної комісії Сойму державного в Кромерижі, в дні 22. січня 1849.32)
а1) B польській адресі до цісаря, котрою займали ся пп.
Ba- лєріян Подлєвскі і Мелитон Пєиьчиковскі, висказаио побажаине, щоби народпість галицька ие була поділена, а щобн в цілім краю нашім тільки одна народність (розуміесь польська) узнвна була і право мала.ss) Anton Springer, Protokolle des Verfassungs-Ausschusses im osterr. Reichstage (1848 — 1849), Leipzig, 1885.
Іменем Русинів (Українців) заступав там справу поділу Галичини: епископ о. Г p и г о p і й Я x и м о в н ч.
3 польської сторонн промовив зараз п. 3 є м я л- к о в c к і і заявив, що він належить до польської народности, але коли винайдено також руську народність, то він муснть сказати, що він також є Русином, а саме найчистійшої повної крови! A хто домагаєть ся поділу Галичини? „Головна Руська Рада“, що вислала тут петицію з 1.000 підписів. Але запитаймо нарід, і як він заявить ся за поділом Галичини,”То бесідннк (Зємялковскі) не буде мати нічого проти сего.
B дальшій нараді комісії в дні 23. січня 1849. поставив о. Паляцкі внесок на дві области: Польська або Мазурська Галичнна, і Руська Галичина і Буковина.
Відтак промовив п. еп. Гр. Яхимович за поділом Галичини, виказуючи неустаючі боротьби обох народів в добі історнчній; далі реліґійні переслідування і сучасний антаґонїзм, та вказуючи на ґеоґра- фічне положеннє і національні ріжннці як на обективні причини домагання поділу Галичини.
По нім промовив німецький адвокат з Праги:
п. др- Пінкас до п. Зємялковского: п. Земялковскі представив ся тут як повної крови Русин, та зараз сказав, що національна ріжниця є винаходом Стадіона, заходить отже питаннє, чи також він (Зємялковскі} e винаходом Стадіона?..
По сім предложив п.
Паляцкі, щоби утворитиі краєву ґрупу польську (Галичина з Буковиною). При сім висказав він здивованнє, що ЗємялкОвскі підніс, мов би нарід руський винайдено в минулому році. Русини є прецінь окремим народом та понад десять- міліонів сего народу живе в Росії, де їх називають. Малоруськими; вони мають добрі основи до розвою.Іще промовив п. Зємялковскі, бо п. Смолька слабше говорив по німецьки і тому мало промовляв. Зємялковскі висадився на закінченнє таким нікчемним арґументом, що Росіяне прозивають Русинів псамн, що Пушкин не розуміє Нестора г т. и.
4
Історія полїг, думки
До сего додав він звичайну лєґенду, що Поляки ї Русини мають спільну мову і історію, та виска- зав тяжкий жаль, що якби Галичину ділено, то треба би також поділити галицьке Товариство кредитове земське, — отсе одиноке добродійство від Австрії?!.
Ha засіданню конституційної комісії з 24. січня 1849, промовив іше п. Ріґер в нашій справі. Він сказав, що узнає Русинів самостійною нацією; що знає Галичан і їх літературу, та говорить несторон- ничо; що инша мова є у Поляків, а инша у Русинів... Тут зачав його п. Зємялковскі перебивати криком: He говоріть про се чого не розумієте! Ha се застеріг ся п. Ріґер, що він знає обі мови і може говорити, — впрОчім є три міліонн Русинів в Галичині та тринайцять міліонів в Росії, а такого народу не годен заперечити. Ta як Русини тут не заратують ся, то найдуть поміч з иншого місця...
Але остаточно чеські посли Паляцкі і Ріґер усунулися від голосування, та з комісії вийшло наслі- дом сего предложеннє: утворення краєвої области з Галичини і Буковини. За поділом Галичини голосували: пп. Пінкас, Ратз і Яхнмович.
Ось яку пробу взаємин славянських перейшло c л а в я н о ф і л ь c т в о в Австрії, де воно мало нагоду до наладнання поспїльних відносин між славян- ськими народами австро-угорської монархії. Такі проби і прикрі досвіди відбувались відтак далі та все послідовно без ідейної мети. Ha зїздах і конґресах виголошують ся гарні промови, — але діла ідуть Своїми шляхами. Федерація народів славянських в Австрії не могла здійснитись, та навіть до коаліції иарляментарної не могло дійти — між Славянами Австрії, бо кождий з них дивив ся за своїм інтересом у найблизшому часі, але щирости між ними не було ані зрозуміння ідеї і будучности славянства. Про справдішнє братерство Славян не думалось серіозно, як сього бажав Шевченко: щоб усі Славя- ни стали Добрими братами. Отсе викажуть нам дальші події визвольних змагань нашого народу.
15.