Князь Конрад Гогенльоге, небувалий премієр.
Дня 2. мая 1906. p. був вже заіменований к н я з ь KJo н p а д Г о г e н л ь о г e, намісник Трієсту, — президентом міністрів. Отсей аристократ був знаний під іменем .,червоного князя", задля своїх демократичних почувань, та в дійсности був одною з найбільше симпатичних осіб в Австрії.
Він був передше президентом Буковини та про нього висказували ся наші товариші з Буковини, з найбільшим признаннєм.Він хотів зараз взятись до справи реформи виборчої, але цісар поручив йому, щоби вперід перевів переговори з угорським президентом міністрів Be- керлєм про заключеннє торговельно-економічної угоди, при чім сам цісар означив точки найдальше ідучих концесій для Угорщини, поза котрі правительство· не може поступити.
Сим пояснюєть ся, що новий президент міністрів князь Гогеильоге аж в дні 15. мая 1906. p. представив парляментови свою п p о г p а м у. Иого програма була коротка і ясна: головним і першим завданнєм правительства є переведеннє реформи виборчої, на засадах загального і рівного виборчого права;, — pe- форма виборча у всякому разі буде переведена, бо се відповідає заповідям соціяльної і політичної справедливости, — та сильна свідомість національна дасть ся погодити і получити з свідомістю і вірністю державною.
Відтак предложив він комісії для реформи виборчої два прОєкти: проєкт Ґавча, скореґований після домагань кола польського з побільшеннєм числа мандатів з Галичини на 102, і свій проєкт, вкотрім загальне число мандатів підніс на 495, та Полякам 77, а Русинам 35 мандатів призначив.
Але несподівано, в дні 28. мая 1906. p. повідомив к н я з ь Г о г e н л ь о г e президію парляменту про свою димісію з приводу спору про уладженнє справи торговельно-економічних відносин з Угорщиною. Сей знаменний епізод характеризує політику цісаря Франц Иосифа супроти Угорщини. Князь Го- генльоге придержував ся витичних ліній, устійнених самим цісарем, та обстоював спільну тарифу цла для обох частин монархії, а правительство угорське покликалось на те, що цісар згодив ся на самостійну угорську тарифу цлову.
Переконавшись про таку роботу цісаря поза плечима правительства і парляменту, князь Гогенльоге пішов до цісаря і зложив в його руки димісію. Цісар не хотів приймити до відома уступлення князя Гогенльоге та успокоював його, що так не раз треба робити в політиці. Ha се сказав князь Гогенльоге цісареви тверде слово: „За мого цісаря можу дати своє життє, але моєї чести не можу кинути під ноги Мадярам..." [62]У к p а Ї н с ь к и й K л ю б з 36. послів, — за приводом Максима Ковалевського, Шемета, Шрага, Чижевсько- го i 32. селян...
A у нас, на галицькій землі, привитали ми роковини десятилітної наукової діяльности професора Михай- л а Г p у ш e в с ь к о г о, що видав монументальну „Історію України-Руси“, — основу української історичної науки і жерело національного самопізнання.
3 ї з д м у ж і в д о в і p я народного (національно- демократичного) сторонництва збираєсь у Львові на. нараду та заявляєсь проти проектів реформи виборчої, що укорочують репрезентаційні права руського народу і проти жаданого Поляками розширення автономії краєвої, та взиває послів парляментарних до най- острійшої форми протесту, — X о ч б и н а в і т ь з л o- женнєм мандатів...
B краю далі піднимають ся народні в і ч а і м a- н і ф e c т а ц і ї, хоча краєві власти усякими способами намагають ся здержувати рух політичний між нашим народом: заборонами зборів, кйданнєм пострахів, арештуваннЄм і виточуваннем карних процесів. Під сим страхом рішив Совіт „Народного Дому“ у Львові: не давати салі на політичні збори.
До сього прийшли іще рільничі штрайки8*), що сим разом мали переважно мету політичну, щоби економічно слабити польських верховодів та присилувати їх до податливости в справі виборчої реформи. A намісник г p а ф П о т о ц к і брутальною силою станув в обороні польських дворів. Він насилав в ті сторони, де були рільничі штрайки, жандармів, комісарів і військо, щоби давили рух штрайковий без- глядно і сим відстрашували других. Нагадую собі ті часи, як иаших селян з підгаєцького повіту: закованих в кайдани і повязаних разом провадили пішки до тюрми в Бережанах, — оточених військовою кін- ницею... [63] [64] Ta народу не зломали. Він закусив зуби та терпів і вижидав слушного часу... Але г p а φ Π ο τ ο ц κ i p ο з г у л я в c я, та перед Віднем оправдував ся, що він мусить робити порядок і спокій... 61.