26. День 12. квітня 1908. p.
Але сей спокій довго не тривав, бо уже в дні
12. квітня 1908. p. зайшла c т p а ш н а п о д і я: У Львові в намісництві, підчас звичайних авдієнцій, студент львівського університету M и p о c л а в C і - ч и н с ь к и й — у б и в вистрілами з револьверу: н а - місника Галичини графа Андрія Потоц- к о г о.
Січинський дав ся арештувати без опору, та на поліції заявив, що доконав убійства з політичних мотивів, — сам на власну руку...Наші українські партії в Галичині не признавали політичного терору між засобами політичної боротьби. Колиж несподівано заговорив бровнінґ, то стало ся те, чого відгуки доходили до нас з царства Росії.
Намісник граф Потоцкі згинув не як приватний чоловік, а як державний муж, — з політичних мотивів, та у воздусі гомоніли слова: за кривди руського народу; за вибори; за смерть Каганця...
Ta сей незвичайний вибух викликав велике вра- жіннє в краю, в державі і в цілім світі. Ми почули се від разу, як польська преса пустила клич і як зачались погроми на Українців у Львові...
Президія P y c ь к о - у к p а ї н c ь к о г о K л ю б у парляментарного оголосила з а я в у, що причиною замаху на намісника графа Потоцкого є пануюча в Галичині політична система: довголітний гнет і нестерпна самоволя адміністрації, що викликали небезпечне роздразненнє народу. Але той страшний акт насильства осудила вона як найострійше.")
Опісля вийшла від Русько-українського K л ю б у парляментарного заява з 30. квітня .1908. p., в котрій сказано, що вчинок розпуки Мирослава Січин- ського можна уважати єдино за наслідок невиноси- мого положення руського народу в Галичині. Ce мало бути злагодженнєм попередної заяви президії Клюбу.
A н а ш і в л а д и к и з о. митрополитом Ш e п - тицьким видали соборне посланіє до вірних гр. кат. обряду, в котрім виступили проти політики „без Бога“ та проти думки, що справі народній мож служити закрівавленими руками... 3 иншого боку підношено п о c л а н і я д о н а ш и x в л а д и к з приводу перетягання вірних rp. кат. обряду на римо-католиць- кий обряд, та прогульки „галицко-русскихъ крестянт>“ до Почаєва...