Вступ

Агіографія, присвячена святому рівноапостольному князю Володи­миру, надзвичайно велика^[1]. Та все ж історія текстів і наявна в них інформація й до сьогодні не вповні досліджені і залишають багато пи­тань.

Окрім цього нездійсненого видання існують три синтетичні дослід­ження з публікаціями текстів - М. Серебрянського^[5], О. Соболевського^[6] та робота О. Шахматова “Корсунская легенда о крещении Владимира”^[7]. На сьогодні ці роботи не те, аби геть застаріли, але явно не відповідають обсягу наявних агіографічних пам'яток. Однак, слід сказати, що вони роблять доступними для дослідників та читачів значний пласт ранніх редакцій поширених та проложних житій св. Володимира. Натомість, пізні їх редакції навіть спеціалістам відомі значно менше, і у вищеназ­ваних публікаціях згадуються, радше, епізодично. Особливо ж негожа ситуація з пізніми українськими житіями святого рівноапостольного князя^[8]. І це при тому, що, зважаючи на надзвичайний розвій вшанування св. Володимира в Україні, житія його переписувалися, доповнювалися, скорочувалися, перекладалися з книжної на розмовну мову багато разів. Проте на сьогодні більшість із них не знайдені, вже не говорячи про пуб-

лікацію.

Фрагмент фрески з Десятинної церкви. Фонди Національного музею історії України

Єдине узагальнююче дослідження пізньої української володимирів- ської агіографії належить до наукового доробку В. Перетца, хоча вчений ставив перед собою вужче завдання - дослідження житій, адаптованих до “простої мови”, на відміну від книжної української, основаної на ста­рослов'янській^[9]. Автор з цього приводу писав: “ми зупинимося на сві­домо здійснених українських обробках житія, які відродили його до життя в українській літературі XVI-XVII ст. і повернули читачам в онов­леній мовній та стилістичній формі і, як побачимо нижче, іноді з новим, ускладненим, у порівнянні із слав’яно-руськими зразками, змістом. Кіль­кість списків таких житій кн. Володимира була значно більша, ніж дійшла до нас; списки, що збереглися, відносяться до різних редакцій і у рамках кожної є свої відмінності. При цьому українські житія не спів­падають із слов’яно-руськими редакціями”. Ми спеціально звернулися до цієї цитати, аби виявити специфіку відбору джерел В. Перетцом, яка здається не зовсім правильною. Як видно навіть із незначної кількості пам’яток, поміщених у цьому виданні, адаптація тексту до книжної чи “простої” мов не є визначальним фактором, а лише частиною редагу­вання вихідного літературного матеріалу.

На сьогодні існує ще одне дослідження, дотичне до нашої тематики. Це монографія Г. Павленко, де пізній володимирівській історіографії відведено чільну роль і опубліковано ряд агіографічних та історіогра­фічних пам’яток^[10]. Однак ця робота є передусім літературознавчою, а не джерелознавчою, отже досліджує аспекти, які знаходяться за межами нашої теми.