Канонізація святого рівноапостольного князя Володимира та присвячені йому писемні памятки

Нам, як зазначалося вище, відомий цілий ряд реально існуючих і ре­конструйованих агіографічних та доагіографічних похвальних творів, присвячених св. Володимиру, що походять із княжої доби, причому, часто їхні повідомлення були діаметрально протилежними.

A. Древнє житіє. Воно зустрічається у складі компіляції, що містить у собі “Пам’ять і похвалу” князеві Володимиру, “Похвалу кн. Ользі”, по­ширену редакцію так званого “звичайного житія” і деякі інші статті. У первинному вигляді не збереглося. Можливо, воно було складене ще у XI ст., перед “Початковим літописним зведенням”, за термінологією О. О. Шахматова; автор житія користувався літописом, який до нашого часу не дійшов.

Б. Проложне житіє, що існує в чотирьох видах; скорочений текст чет­вертого виду увійшов до друкованого Прологу 1643 р. й пізніших ви­дань.

B. Поширене проложне житіє має за основу звичайне проложне; з до­даного звертає на себе особливу увагу розповідь про убивство корсун- ського князя, про шлюб його дочки з Ждьберном, про відправлення ос­таннього до грецьких царів та ін. Джерело цих додатків романтичного характеру - особлива “оповідь” про хрещення кн. Володимира, що від­билося також і в особливому житії.

Г. “Пам’ять і похвала” кн. Володимиру, складені мнихом Іаковом, збе­реглися у складі компіляції разом з “Похвалою” кн. Ользі.

Д. Звичайне житіє кн. Володимира, складене за літописом “Повісті минулих літ” з додаванням відомостей з іншого джерела, - відоме нам з багатьох рукописів; всі списки можна розділити на дві редакції, з яких перша ближча до літопису.

Е. Поширений вид звичайного житія, за спостереженнями О. О. Шах­матова, існував у шести різновидах, причому третю з них він виявив у білоруській збірці (зібрання Чудова монастиря № 62-264 XVI ст.^[12])”^[13].

Ми не будемо торкатися аналізу вищезгаданих текстів, оскільки сту­дійовані нами пам’ятки були далеким майбутнім давньої традиції, а від­так - далекими похідними від складних перипетій взаємодії легендарних, агіографічних і літописних текстів перших століть по Хрещенні України- Русі. Отже, відзначимо тільки: ці твори так чи інакше дотичні до підго­товки канонізації чи самої канонізації святого рівноапостольного князя. Проте, незважаючи на цілу низку збережених першоджерел, а деякі з них є шедеврами давньої української літератури, ми на сьогодні не можемо стверджувати точно, як і коли відбувалась ця канонізація, і чи взагалі були якісь спеціальні канонізаційні заходи, чи вшанування св. Володи­мира усталилося як побожна православна традиція. А все ж цей хроно­логічний репер важливий тим, що саме з того моменту писання окремих авторів неминуче починали шлях все більш розгалуженої трансформації в різних місцях і територіях. Що ж ми можемо, попри застереження про брак інформації, сказати стосовно канонізації св. Володимира? У росій­ській історіографії, традиційно схильній усі релігійні процеси України вимірювати за прикладом Залісся, усталився погляд на зв’язок початку вшанування святого рівноапостольного князя з часом помонгольським, ледь не з кінцем XIII ст.^[14] Дослідження останніх десятиліть довели, що цей висновок невірний навіть для Новгородської землі. Так, останнім часом Б. Успенський опублікував примітку до служби свв. Борису і Глібу, яка входить у список Студійського уставу XII ст.^[15] під 24 липня: “чтотсж житие кнждж Володимира, и томь Єсть морени^ стой Бориса и ГлЭса”^[16]. Н. Мілютенко коментує цю знахідку так: “Служби Володимиру в Уставі немає, але якщо є посилання на житіє, то уставщик або писар XII ст.

Це дає нам право повернутися до зауваження, зробленого свого часу Є. Голубинським, котрий відзначав два випадки, коли літописець, зга­дуючи день пам’яті св. Володимира, ідентифікує його за пам’ятями грецьких святих, а не рівноапостольного князя^[18], і вважає це доказом від­сутності його вшанування. Проте, чи не маємо ми зараз право припус­тити, що день пам’яті спочатку був іншим? Адже переносилися навіть пам’яті печерських святих. Не виключено, що вищезгадана вказівка у Студійському уставі якраз свідчить, що день пам’яті св. Володимира і його синів-мучеників спершу збігався.

Звернемося ще до одного відкриття останніх років. Йдеться про опубліковану В. Яніним та А. Залізняком берестяну грамоту (№ 906) тре­тьої чверті XI ст. із зазначенням імен святих:

Берестяна грамота № 906 із згадкою про

св. рівноапостольного князя Володимира. Фото і прорис. “Древнерусские берестяные грамоты”. [Електроннийресурс]. - Режим доступу: http://gramoty.ru/index.php?no=906&act=full&key=bb

^[1] Янин В. Л., Зализняк А. А. Берестяные грамоты из новгородских раскопок 1999 г. // Вопросы языкознания.

Автори публікації описують цю пам’ятку так: “Грамота написана без­доганно каліграфічним книжковим почерком. Піп записав собі для пам’яті ключові слова отпуста, тобто літургійної формули, що завершує службу. Вибір святих у складі цієї формули (окрім завершального “усіх святих”) непостійний - він залежить від дня року, від храму та ін. Родові відмінки визначаються таким, що мається на увазі молитвами (чи мо­литвъ ради). Винятковий інтерес представляє згадка Бориса і Гліба”. Ав­тори публікації не зовсім певні щодо однозначної атрибуції імені “отця Василія”, як згадки св. Володимира: “Не вповні ясна фігура згадуваного у цьому переліку отця Василія. Можливо, це св. Василій Великий (Кеса- рійський). Інша можливість полягає в тому, що тут мається на увазі батько Бориса і Гліба Володимир, у хрещенні Василій”. Більш катего­ричним був Б. Успенський: “Вірогідно, під “отцем Василієм” у цьому контексті згаданий не хто інший, як Володимир, хресним ім’ям якого було, як відомо, Василій: перелік святих подається тут у хронологічному порядку (у послідовності християнського календаря), і, відповідно, Во­лодимир (Василій), пам’ять якого припадає на 15 липня, згадується між свв. Косьмою і Даміаном (пам’ять 1 липня) та свв. Борисом і Глібом (пам’ять 24 липня)^[19].

Таким чином, маємо всі підстави стверджувати про багатовіковий пе­ріод вшанування св. Володимира як святого навіть у віддаленій Новго­родській землі, і, звичайно ж, у Києві. Тільки цим можна, зрештою, по­яснити наявність в Україні окремої складної традиції житійних текстів - нетотожних, але близьких не тільки за змістом (що, власне, не було б див­ним), а й за способом викладу й формування тексту. Деякі з них були на­стільки вагомими і популярними, що з’явилась потреба їх адаптувати до розмовної “простої мови”. При цьому саме у пізній українській володи- мирівській агіографії особливо видно, запроваджену ще у перші століття її побутування, близьку спорідненість між агіографічними та літопис­ними текстами, що свідчить про її формування у середовищі людей ос­вічених і добре знайомих із вітчизняною історією. Так, приміром, дуже важко сказати, потрапили деякі читання в агіографічні тексти з Густин- ського літопису чи навпаки.

Виходячи з цієї особливості, в основу нашого дослідження покладено пам'ятку, яка дещо випадає із загального ряду інших відомих нам житій і є надзвичайно близькою саме до літописного тексту. Ця пам'ятка є найбільш поширеною серед відомих нам пізніх українських житій свя­того рівноапостольного князя Володимира. Дотого ж, цей текст, як нам відомо, ще ніколи не був опублікований. Йдеться про житіє, яке зна­ходимо у додатковій частині Києво-Печерського патерика Йосифа Тризни (середина XVII ст.).