Софійське житіє святого Володимира
Липня 15. Того ж дня успіння святого рівного апостолам князя Володимира Київського, названого у Святому Хрещенні Василієм
Оскільки чотири оповіді про хрещення Русі в хроніках-літописцях наведено й описано, усвідомлюю не меншу потребу повідати світу про те, скільки разів Русь хрестилась.
Згідно з хронікарями нашими слов’янськими, витоки хрещення свого руський народ виводить від Андрія, святого апостола. Бо той святий апостол, бувши у Херсоні заради проповіді Євангельської Христової, попрямував угору Дніпром аж до Новгорода Великого, де скількись людей охрестивши, морем Інфлянтським до Риму подався. Про нього також свідчать, що дорогою Дніпром до Новгорода, приїхавши на гори Київські, благословив і хрест святий на горі (біля якої тепер брама південна міська стоїть) поставив, пророкуючи, що на тій горі і сусідніх мало знамените і хвали Божої виповнене місто постати. Додає старий літописець слов’янський, святий Нестор, що і Павло, святий апостол проповідуючи чисельним слов’янським народам, [і] Русі до Хрещення Святого дорогу вказував. А по ньому Андронік святий. Однак те Хрещення Святе не могло поширитися через князів-поган, котрі на той час панували в Русі. Вдруге хрестився руський народ за Михаїла, цесаря грецького, коло року Б[ожого] 863, коли Фотій повідомляє про Русь, що [та] охрестилася. А те Хрещення таким сталося чином, як свідчить стародавній наш літописець слов’янський Нестор й інші історики: князі слов’янські Святополк, Ростислав і Косел послали до цесаря вищезгаданого Михаїла, просячи Хрещення Святого. Цесарь думав, кого б мав послати; а довідавшись в одного чоловіка з Солуня, на ім’я Лев, що мав двох синів вчених, з яких одному ім’я було Мефодій, а другому - Кирило.834 Житіє у двох списках було віднайдене і видане П. Владимировим у рукописному зібранні Києво-Софійського собору № 279 (130), XVII ст. Різночитання подані за іншим рукописом № 275 (129) з того самого зібрання: Владимиров П.
Южнорусское житие св. Владимира... - С. 11-20. Тут подане за перевиданням В. Перетца: Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории... - С. 108-116.Тим до себе наказав приїхати, і послав їх на проповідування Євангелія Святого і хрещення народів слов’янських. Ті, щиро до тієї праці приступивши, книг немало з грецької на слов’янську мову переклали. А на той час у столиці патріархії Царгородської сидів Фотій святий. Втретє хрестилася Русь від греків за цесаря грецького Василія Македона, котрий для її хрещення послав був єпископа, імені якого хроніки не згадують. А той єпископ, коли до Русі приїхав, стала Русь вимагати від нього чудес. Тоді він Євангеліє вкинув у вогонь, яке жодним чином не було вогнем пошкоджене. Багато тоді Русі хрестилося. На той час був той же Фотій по смерті Ігнатія патріархом Царгородським. Вчетверте хрестилася Русь від греків за Ольги, жони Ігоря, князя руського, баби Володимирової; бо та їздила до Царгорода за Константина восьмого, цесаря царгородського, і за патріарха Полієвкта; і там її Полієвкт патріарх царгородський охрестив і благословенною між жонами руськими назвав.
Востаннє хрестилася Русь від греків за Володимира Святославича вже остаточно й досконало згідно з нашими диптихами 1000, і то таким чином: Володимир був син Святославів, внук Ігоря, князя руського, і Ольги княгині, правнук Рюриків, став господарем всієї Русі по смерті братів своїх, імена яких були Олег і Ярополк. Мав столицю свою перше у Новгороді, потім - у Києві. Такими великими були його володіння, що не тільки всією Руссю східною, південною і північною володів, а й землею Болгарською, Сербською, Корвацькою, Семигородською, В’ятиць- кою, Вятвязькою, Дуліпською; і ті краї, де тепер волохи, мултяни і татари бобруйські за одну виправу до підданства собі привів, і данину на них наклав. І як був Володимир великим монархом всієї Русі, отримав від Кирила святого (про якого вище згадано) настанову до віри християнської. Бо коли до Володимира різні народи посилали, щоб їхню віру прийняв, як то жиди, махометани, волохи греки, він усіх віри собі не вподобав, тільки грецька віра йому в думки запала через гарну розповідь Кирила, філософа грецького, котрий йому поширено артикули Віри Святої проповідав.
На останок показав завісу, на якій вигаптуваний був Суд Божий, а привіз її від царів грецьких і патріарха на пам’ятку Володимирові. На ту завісу дивлячись, Володимир запитав у Філософа, які то були праворуч від Судді, а які ліворуч. Філософ повідав, що зображені праворуч - є християни з добрими вчинками, а ліворуч будуть всі, хто не хрестився. Володимир, взявши те до серця свого, зітхнув і сказав: “Благословенні ті, котрі праворуч стануть, і біда тим, хто ліворуч”. Філософ же сказав: “І ти будеш праворуч, якщо охрестишся”. І тому для кращого вивчення вір різних послав Володимир до різних країн світу послів своїх, щоб вони подивилися віри з церемоніями. Ті, звідавши багато земель, жодної віри з церемоніями не вподобали, лише грецьку, котра їм і так вельми подобалась, і на Літургії, якої були. Оповідали, що почули велику приємність, аби зведені були в захваті, [й] більше при небесних, аніж при земних подіях себе відчували. Діялося те за Константина і Василія, цесарів грецьких, і Сергія, патріарха Царгородського.Однак, не бувши ще до останку впевненим у вірі християнській, Володимир, зібравши новгородців і киян, попрямував для розширення володінь своїх до Таврики, яку тепер Перекопом називають. Тією оволодівши, і взявши там місто Херсон, послав послів своїх до цесарів грецьких, двох братів, Василія і Константина, синів Іоанна Земіски, цесаря грецького, просячи собі сестру їхню Анну за жінку. Вони відповіли Володимирові: “Коли станеш християнином, - дамо тобі сестру нашу за подружжя”. А Володимир відповів так: “Вже я здавна уподобав собі віру вашу, коли послів моїх посилав на вивчення її до вас. Тож пришліть єпископа, і я охрещуся”. Добру новину почувши, цесарі стали вмовляти сестру, аби за Володимира йшла. Та ніби й не хотіла, [та] зважаючи на спасіння такого великого народу россійського і спокій батьківщини своєї, погодилась. Потім поїхала з великим почтом князів грецьких до Херсона, до якого приїхавши, коли була проваджена до палацу замку Корсунського або Херсонського, Володимир раптово осліп і почав був сумніватися в хрещенні, гадаючи, що його боги поганські скарали.
Та цесарівна послала до нього, мовлячи: “Охрестися, і позбудешся сліпоти”, як це сталося. Бо коли херсонський єпископ на нього руку наклав, благословляючи, аби прийняв Духа Святого, одразу ж мов луска з очей його спала, і прозрів, і воздав хвалу Богові, мовлячи: “Тепер єсмо пізнав правдивого Бога”. Охрестившись, Володимир взяв ім’я у хрещенні Василій.По весіллі поїхав із цесарівною до Києва, взявши від патріарха Цар- городського Сергія митрополита першого Михаїла. А приїхавши до Києва з великою радістю люду посполитого, привіз також із собою мощі, тобто кості, святого Климента і Фіва, учня його. Образи, книги й інше начиння і ризи церковні; священиків, дияконів, дяків і ченців, а також різних ремісників для будівництва церков, за добрі гроші найнятих, із собою до Києва привіз.
Володимир, приїхавши до Києва, наказав судомити, ламати і з ґрунту вивертати ідолів тих: Хорса, Стриба і Мокоша, а Волоса-ідола (котрого називали богом худоби і лісовим), наказав до вбиральні загальної вкинути і в нечистотах втопити. Перуна ж, головного бога, наказав до кінського хвоста прив’язати і тягти по Буричовому потоці до Дніпра, і 12 мужів приставив, аби його киями били. А те чинив не тому, аби дерево те чути могло, але задля наруги бісові, який спокушав людей. А коли то так чинили, невірні кияни всюди вголос плакали. А ті, приволікши його до берега, вкинули у Дніпро. Наказав також Володимир, аби того Перуна ніде до берега не підпускали, аж доки мине пороги. І там, нижче порогів, викинув його вітер на одну гору велику, яка і тепер Перун-горою називається.
Потім послав Володимир по всьому місту Києву закликати: “Коли хто завтра не буде на ріці Почайні - як багатий, так і убогий, невільник і вільний, старий і молодий, той буде мені ворогом”. Те чуючи, люди мовили: “Якби та річ була недолуга, цар би наш і бояри не хрестилися”. Назавтра ж вийшов Володимир з усім грецьким духовенством на ріку По- чайну, де вже стояло безліч люду. Тоді священики і диякони, вбрані у ризи свої, стояли на лавках, приготованих для того на ріці Почайні, а люди громадами заходили у ріку - одні по пояс, інші по шию, а священики, даючи кожній громаді окремі імена: Тимофій, Василій, Петро або Симеон, поливали їх водою і молитви над ними належні відправляли - хрестили всіх мужів і жінок в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
У той час від митрополита перший в Россії, іменем Михаїл, котрого також взяв із Херсона Володимир, окремо охрестив усіх 12 синів Володимирових, яких мав від декількох жон. Імена їхні є: Вишеслав, Ізяслав, Святополк, Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис, Гліб, Станіслав, По- звизд, Судислав. І від того ту гору і криницю над Дніпром, де вони хрестилися, кияни і до сьогодні Хрещатиком називають. Віддав також всіх названих синів своїх і при них кілька сотень синів боярських у науку письма грецького і азбучного, якого тепер наша Русь вживає, і якого ще задовго до того, з грецької мови на слов’янську переведено, навчати. Поставив над ними дяків і молодих знатних. Потім Володимир по всіх землях своїх велів викоріняти ідолів, наказуючи, аби всі в Віру Християнську хрестилися, і день певний призначив, до якого коли б хто не охрестився - покарання на них, як неслухів, встановлено. Почувши те, люд посполитий з радістю пішов до Києва і на інші місця призначені, по яких були грецькі священики для хрещення. Наказав змурувати в Києві церкву Святого Спаса з великого каменя, а на тому місці, де ідол Перун був перед тим вшановуваний, - церкву Святого Василія в ім’я своє, яке йому було дано у Святому Хрещенні. І також інших церков дуже багато, особливо в тих місцях, де перед тим різні ідоли стояли, наказав набудувати коштом великим, - одні з цегли і каменя, а інші з дерева.А до Новгорода послав архієпископа Іоакима корсунянина, котрий, прийшовши до Новгорода з Добринею, ідолів там поламав, а Перуна вкинув до Волохова-ріки, котра посеред міста з Ілмеря-озера витікає. А коли того ідола Перуна бито по череву киями, бо був тлустий, тоді в ньому біс кричав: “О, біда ж мені, що потрапив у немилостиві руки!” і плив проти течії. Потім Володимир послав знову по ремісників до Греції і змурував у Києві церкву Пресвятої Богородиці великим коштом. Ту книгами і образами оздобивши, поставив над нею Анастаса-священика херсонянина, уфундувавши її великими десятинами з меду і збіжжя всякого.
Шпиталів також багато для убогих і калік набудував і уфундував великим достатком.Потім Володимир, взявши з собою двох єпископів, ходив до Суздальської землі, і там всіх хрестив і збудував замок і місто велике в окраїнних землях на своє ім’я, назвавши його Володимиром, між Волгою і Окою ріками, над Клязьмою-рікою вельми красивий. І туди столицю переніс із Києва, але однак більше в Києві мешкав. І там також того часу у Володимирі святий Володимир дуже багато церков і шпиталів набудував і уфундував. Звідтоді всі руські білої і чорної, східної і південної Русі народи у вірі християнській за обрядами й церемоніями грецькими під зверхністю патріарха Константинопольського стали і постійно по цей день перебувають. А заради тієї великої справи, що досконало за його інстанцією, тобто промислом Господа Бога, такий великий народ до Хрещення Святого привів і до Життя [Вічного], також його, побожного і святобливого, до календаря свого Церква Свята внесла і вшановує день його 15 липня, у день, коли преставився. Похований у Києві в церкві Пресвятої Богородиці Десятинній у гробі мармуровому.
Якщо отцям святим і іншим святим, котрих дома не маємо, мощей, тобто кісток, то ще більше вшановувати належить тих, котрих мощі дома в себе маємо. Тому (мовить [один] автор) скажу те, що Амбросій святий казав: “Радій від щастя кожного міста люд, якщо тільки одного мученика кістьми є обдарований”, а ми оте військо мучеників маємо. Нехай радіє
земля наша, улюблениця небесних воїнств і така вельми плодовита на цноти”. Тішся ж і ти, прекрасна земле київська, що до чого інші сотні миль ідуть і прошкують, те ти на своєму лоні зростила. У тебе святі митрополити, побожні єпископи, благословенні архімандрити, у тобі миро- точиві кості знаходяться. Ти є матір’ю ангелів земних, ти є любимицею воїнів Христових, ти є полем, на якому плодяться і родяться лілії чистоти, ружі терпіння, гіацинти послуху, з яких вінки для себе сплітають князі россійські нев’янучі.
Радіє і тішиться земля Римська Петром і Павлом, Азія - Іоанном Богословом, Єгипетська - Марком, Антіохійська - Лукою, Грецька - Андрієм і Константином. А Руська і Київська славиться тобою, княже Володимире, як Господнім апостолом, котрий освятив усі місцевості і країни всієї Россійської землі Святим Хрещенням. Радій, благословенний княже Володимире, котрий прийняв вінець нев’янучий з руки Бога Вседержителя, радій свята главо, вождю й учителю наш, радій благословенний княже Володимире, працівнику і насадителю Християнської Віри, котрий викорінив терня спокусливої ідольської сліпоти. Радій, святий княже, котрий зорав усю Руську землю святим хрещенням, і засіяв книгами і Письмом Божественним, з якого жнуть сини россійкі допомогу в покаянні, від якого заживають неоскудний харч у Царстві Небесному, котрого і нам надати, зволь Христе Боже наш, як Тобі належить усяка слава і вшанування з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і на віки [віків]. Амінь.