Печерське житіє святого Володимира
Місяця липня в 15 день.
Житіє і Успіння святого великого князя Володимира, нареченого у Святому Хрещенні Василієм, котрий хрестив усю землю Руську
Цей святий і великий князь Володимир сином був Святославовим з роду варязького, також князя київського.
Перше ідолам поклонявся з великою запопадливістю, за звичаєм праотців своїх. Отець його Святослав мав трьох синів: Ольга, Ярополка і його. Ярополк по смерті отця свого княжив у Києві, а Ольг у Овручі і у всьому Поліссі, а Володимир - у Великому Новгороді. Ярополк вбив брата свого Ольга. Володимир, почувши, що Ярополк вбив брата свого Ольга, злякавшись, пішов за море до варягів, а Ярополк посадив своїх урядовців у Новгороді. Володимир же, зібравши там військо велике з різних народів: варягів, слов’ян, чуді та кривичів, прийшов знову до Новгорода, а взявши Новгород, послав до брата свого Ярополка, знаменуючи йому: йде на нього помститися за смерть брата. Послав тоді Володимир і до князя полоцького Розволда, аби йому доньку свою на ім’я Розгнідь за жону віддав. Однак князь полоцький не хотів, а Володимир, маючи військо готове розмаїтого люду, пішов на Розволда, князя полоцького, вбив його і двох синів його, а доньку його Розгнідь взяв собі за жону. Потім Володимир пішов до Києва на брата свого Ярополка. Ярополк, не мігши стати супроти Володимира, зачинився з людьми своїми і з воєводою Блудом у Києві. І став Володимир і окопався. Потім послав до воєводи Ярополкового Блуда, мовлячи: “Посприяй мені, щоб убив брата свого Ярополка і велику нагороду і честь від мене будеш мати, і станеш мені як батько’. І обіцяв йому воєвода Блуд те зробити, і звідтоді часто посилав до Володимира, вказуючи йому час приступ чинити до Києва, а сам замислив вбити пана свого. Потім цей зрадник сказав Ярополку: “Кияни посилають до Володимира, бажаючи тебе йому видати”, і радив йому втікати з Києва, бо “не маєш тут приязні до себе”. Ярополк, не відаючи зради його, послухався і втік з Києва, і зачинився в місті Рівному на Острі[823], а Володимир увійшов до Києва. І послав Володимир із Рівного і обліг брата свого Ярополка. Сказав тоді Блуд-воєвода до Ярополка: “Бачиш, як багато війська у Володимира, брата твого, і не можемо їм відсічі дати. Я тобі раджу: вчини мир з братом твоїм і поклонися йому”. Варяжко ж, старший сенатор Яропол- ків, не дозволяв, але радив, щоб утік до печенігів, і там, зібравши військо велике, йшов на Володимира. Ярополк, однак, більше слухав Блуда, аніж Варяжка, і вирішив поклонитися брату. А Блуд таємно повідомив Володимиру, і чекав Володимир Ярополка в теремі, у маєтку батьковому. А коли прийшов Ярополк поклонитися Володимиру, брату своєму, - зненацька два варяги з мечами на дверях взяли під пазуху Ярополка і на тому місці вбили його. А Варяжко втік до печенігів і багато потім Володимиру шкоди чинив. Того потім ледве Володимир перевабив до себе. І сів Володимир на великому княжінні київському і став самодержцем усієї Русі. Взяв тоді і жону брата свого Ярополка грекиню, котра була черницею.І звідтоді Володимир ставив ідолів у панстві своєму. Найперше поставив ідола Перуна найстаршого в Києві на горі, на тому місці, де тепер церква Святого Василія. Потім і по інших місцях інших ідолів (котрих імена нижче описані) ставив і жертви їм, за наказами його, називаючи їх богами, чинили. І приводили їм дітей своїх на жертву, і забивали. До Новгорода також великого Добриню, вуя свого, на своє місце послав. До- бриня ж воєвода, прийшовши до Великого Новгорода, почав також ставити ідолів і богами їх називати наказав. Як бачив, що Володимир у Києві чинив, так і він там такими ж їх іменами називав, і людей кланятися їм і жертви чинити примушував.
Володимир, маючи по тому мир з усіх боків, нестримністю до жінок опанований був. Мав шість жінок: перша, Ярогнідь, з котрою мав синів - Ізяслава, Мстислава, Ярослава і Всеволода, і мав дві доньки. Друга - грекиня, жона брата Ярополка, з котрою мав Святополка.
Третя - чехиня, з котрою мав Вишеслава. Четверта - чехиня також, з котрою мав Святослава і Мстислава. П’ята - болгариня, з котрою мав Бориса і Гліба. Шоста - грекиня, заради котрої хрестився, з котрою мав доньку Марію, яка потім віддана була за першого Казимира, короля польського. Та народила Болеслава Сміливого, котрий вбив Станіслава, біскупа Краківського. Мав також наложниць триста у Вишгороді, а двісті - у селі на Берестовому. Однак недостатньо йому було тих, але ще й від чоловіків жінок, а також і дівчат, котрі йому подобалися, приводити наказував, оскільки був вельми неситий до блуду, як і Соломон. А те чинив Володимир, коли в темряві ідолопоклонства перебував. А потім, коли був небесним світлом просвітлений і пізнав правду, і християнином став, вже звідтоді жодних таких соромітських справ[824] не чинив, й іншим того не дозволяв і забороняв.Пішов Володимир з військом до ляхів і місто їхнє Перемишль, Червень та інших багато міст взяв. Того ж року і в’ятичів завоював і наклав на них данину від плуга по шелягу. Року ж 984 пішов Володимир на ят- вягів і завоював усю землю їхню. І прийшовши до Києва, приносив жертви ідолам. У той час одного варяга, християнина, з сином його Іоанном вбив, як про те в житії їхньому більше (оповідається). Потім Володимир з Добринею, вуєм своїм, пішов на болгарів, і там, їх перемігши, мир з ними вчинив і присягнули між собою, мовлячи: “Тільки тоді між нами війна буде, коли камінь плавати буде, а хміль тонути”. Був бо[825] і князь болгарський вельми відважним і християнином добрим.
А коли Господь Бог схотів обрати собі людей нових, - вдихнув ласку Святого Духа у Володимира, котрий мов від сну, прийшовши до тями від темряви ідолопоклонства, пізнав Правдивого Бога; світлом правди просвітлений і Святим Хрещенням сам себе на всиновлення Богу привів і всю Россійську землю нашу просвітив.
Тут коротко про хрещення нашої Роської землі, скільки разів і коли хрестилася, почавши від Великого Володимира, котрий остаточно всю землю Роську охрестив, й ідоли викоренив, здається мені слушним згадати, згідно з літописцями численними, особливо святого Нестора Пе- черського.
Перше хрестилася Русь і народ слов’янський від святого первозванного апостола Андрія, бо той святий апостол, бувши в Херсоні, поплив угору Дніпром аж до Великого Новгорода. А прийшовши на гори київські, - благословив їх і хрест на них, де тепер брама київська з півдня стоїть, поставив, пророкуючи їм, що на тій горі та сусідніх мало знамените хвалою Божою виповнене місто християнське бути. І чимало людей, котрі там жили, тоді Віри Христової навчивши, охрестив. А сам святий апостол потім пішов Дніпром аж до Великого Новгорода, і там багатьох навчивши Віри Христової, охрестив. Додає літописець святий Нестор, що і святий апостол Павло був учитель слов’янам, оскільки перебував, навчаючи і проповідуючи Євангеліє Христове в Місії та Ілірику, як у Діяннях пишеться. Місія ж та Ілірика - слов’янська земля. Потім же святий апостол Павло послав до слов’ян учня свого Андроника, одного з-поміж сімдесяти апостолів, котрий учив і хрестив у Ілірику і в Місії, тобто: у Болгарах, у Боснії, у Мораві, де потім у Паннії єпископом був. Але через часті війни й князів поганських не могло це святе Хрещення і Віра Христова поширитися. Повторно хрестився руський народ за Михаїла, цесаря грецького. Князі слов’янські - Святополк, Ростислав і Коцел, посилали до цесаря Михаїла, просячи його про єпископа, аби йому, навчивши Віри Христової, і Хрещення Святе дав, і про чоловіка вченого, аби їх навчив і переклав їм святі Книги. Цар із патріархом, пильно про те попіклувавшись, наказали шукати чоловіка такого, щоб міг їхньою мовою перекласти їм Письмо Святе і книги. А довідавшись у Солуні про одного чоловіка, на ім’я Лев, котрий мав двох синів вельми вчених, з яких одному ім’я було Мефодій, а другому - Кирило, наказав цар їм до себе приїхати, і послав їх на проповідь Святого Євангелія. Ті щиро до тієї справи приступили і літери азбучні руські від Духа Святого вимислили, і багато книг з грецької мови на слов’янську переклали, почавши від Святого Євангелія, Апостола і всіх церковних. Людей також хрещених у Вірі утверджували, а невірних - учили та хрестили. По-третє хрестилася Русь від греків за царя грецького Василія Македона, котрий послав до них митрополита Михаїла й інших єпископів. А коли до них приїхав митрополит, - вимагали від нього спершу чудо якесь значне вчинити в Ім’я Христове. А він запитав їх: чого потребують, якого чуда. Ті кажуть: “Книга Євангелія, котра навчає Віри Христової, нехай буде вкинута у вогонь, і коли у вогні не згорить, - за тим зрозуміємо, що великим є Бог, Котрого ти проповідуєш”. А митрополит наказав розкласти великий вогонь посередині міста і вклав туди Святе Євангеліє, а сам, здійнявши руки до неба, молився Господу Богу. А коли дрова всі прогоріли і вогонь згас - знайшли Святе Євангеліє все ціле і нітрохи вогнем не уражене. Те чудо побачивши, численні увірували у Христа і хрестилися. Четвертий раз хрестилась Русь від греків за Ольги, княгині руської, жони Ігоревої, великого князя руського, баби Володимирової. Та княгиня відвідала Царгород за восьмого Константина, цесаря грецького і за патріарха Полієвкта, котрий її навчив Віри Христової й охрестив і нарік їй ім’я Олена, і благословив її, мовлячи: “Благословенна ти між жінками руськими”.Наостанок хрестилась Русь за Володимира, великого князя руського, остаточно і досконало, також від греків. Те таким чином сталося.
Почали приходити до Володимира з різних держав і народів, хвалячи йому кожен з них свою віру. Спершу прийшли [адепти] віри мономахо- вої. Володимир спитав у них, якою є їхня віра. Вони відповіли: “Віруємо Богу, а Магомет нам дозволяє жон мати скільки хто хоче, і розкошами всілякими насолоджуватися; по смерті ж обіцяє кожному сімдесят жон, а потім збере з усіх красу і накладе на одну, і та буде йому жона, з котрою всілякі радості й розкоші буде навіки мати; тільки тут свинячого м’яса не їсти і вина не пити, і обрізатися”. Й інші непристойні речі говорили, про які не належить і писати. Володимир із задоволенням слухав про жон, бо був жонолюбець великий, але обрізання й не пиття вина не сподобалося йому. І мовив до них: “Ми не можемо без пиття вина бути, бо в Русі всі веселощі й приязнь в підпитті є”.
Потім прийшли німці, римляни й жиди, хвалячи кожен із них свою віру. А він жодної з них не вподобав. Того часу і грецькі царі, Василій і Константин, прислали Кирила Філософа до Володимира з великими подарунками, між якими і завіса гаптована вельми коштовна, на якій було друге пришестя Христове, Страшний Суд. Той Філософ довго і докладно навчав Володимира від початку світу із Святого Письма і Пророцтв про Христа і тайни Віри Християнської відкривав; наостанок - про Друге Пришестя Христове і Страшний Суд. І, закінчивши мову, віддав йому запону. Ту побачивши, Володимир запитав Філософа: “Що то є?” Кирило розповів йому, що прийде Господь Бог, Праведний Суддя, судити всіх праведних і грішних по смерті їхній. Праведні тоді будуть правобіч, а грішні - лівобіч. І котрі будуть правобіч - то є християни з добрими вчинками, а котрі лівобіч, то - всі нехрещені; тих усіх пошле до пекла у вогонь невгасимий і муки вічні. А котрі будуть правобіч - тих прийме до Царства Небесного і вічну радість та невимовні, розуму людському незрозумілі, розкоші та втіхи, котрими вічно будуть насолоджуватися. Володимир, зітхнувши, промовив: “Щасливі ті, котрі праворуч стануть, але біда тим, котрі ліворуч”. Філософ і каже: “І ти правобіч будеш, якщо хрестишся”. Володимир сказав до Філософа: “Подумаю і докладно вивідаю про всі віри”. І обдарувавши Філософа, з великими почестями відпустив. А по від’їзді Філософа зізвав Володимир всіх бояр своїх і мудрих та старих людей і мовив до них: “Ото приходили до мене з різних держав і різних вір люди: болгари віри ма- гометової, німці і римляни, хвалячи кожен з них свою віру. По всіх же прийшли і греки, ганячи всі віри, що є на світі, а свою тільки хвалячи. І дуже дивні речі оповідали, почавши від початку світу аж донині. Кажуть також, що по смерті кожна людина воскресне, і якщо хто що доброго тут на цьому світі вчинить, то і там навіки буде радіти, а хто тут на цьому світі зле чинить, - той там навіки у вогні невгасимому мучитися буде”. Говорить до нього сенат і всі мудрі його: “Ніколи ніхто свого не ганить, але кожен своє хвалить. Однак ти, великий княже, якщо хочеш правду взнати, то маєш багато мудрих людей, пошли по всіх землях, нехай побачать кожну віру і хто як служить своєму богові. А потім, прийшовши, скажуть тобі й дадуть повний звіт про все”. Послухавши тієї поради, Володимир послав десять мудрих мужів по всіх земля на вивідання віри та звичаїв. Послані від нього в різних землях були, споглядаючи віру і хто як служить богу своєму. А наостанок прийшли до Царгорода, до царів Василія і Константина, повідомивши їм причину свого приходу. Цар[826] був їм радий і ознайомив патріарха Сергія про них, мовлячи: “Прийшли до нас русь, споглядаючи віру нашу. Тому прикраси церкву, і сам вчини свято - нехай побачать славу Бога нашого”. І патріарх прикрасив церкву, як було потрібно, і сам у коштовних шатах з єпископами Службу Божу відправляв. Цар же послів руських привів до церкви. І вони, побачили несповідиму прикрасу хвали Божої і піснеспівів. У той же час Світло Небесне всіх їх осяяло, і побачили видіння, що на небі, а не на землі стояли. А по закінченні молитви, цар добре пригостивши і обдарувавши, відпустив їх[827]. А коли посланці до Володимира повернулися - зізвав Володимир знову всіх бояр і наказав посланцям перед усіма, де що бачили і чули про різні віри і служби, повідати. Але вони мовили, що “жодна нам віра не сподобалася, тільки грецька. Бо там, коли нас було проведено до церкви, де вони Богу своєму служать - бачили несповідиму окрасу церкви і співи вельми приємні для слуху. І потім, немов хмара світла осяяла всіх нас, і немов видіння бачили: здалося нам, що не на землі [перебуваємо], а на небі, і немає такого у всіх народів у церквах ніде такої служби, а тому віруємо, що правдивою є їхня Віра, правдивий Бог з тими тільки людьми живе”. І промовили бояри до Володимира: “Якби віра грецька не була добра, то баба твоя Ольга не увірувала б, бо жінка була вельми мудра”.Ось так, побачивши Святу Віру грецьку, мов свічу на світильнику, сказав: “Так вчиню: піду в землю їхню і візьму міста їхні, і знайду там вчителів їхніх”. І як замислив, так і вчинив. І зібравши військо - пішов до Тавриди, яку тепер Перекопом називають. Тою опанувавши, і взявши
місто Херсон, послав до царів, бажаючи собі сестру їхню Анну за жінку. А вони відповіли Володимиру: “Немає у християн звичаю такого, аби за нехрещених віддавати. Однак, якщо хрестишся, то не тільки це, але й більше, Царство Небесне, отримаєш”. А Володимир відповів: “Я уподобав давно Віру вашу, коли ще послів посилав; пришліть тоді єпископа, а я хрещуся”. Добру новину почувши, царі намовляли сестру свою, щоб йшла за Володимира, котра дуже не хотіла, однак, поважаючи [можливість?] спасіння такого великого народу і спокій батьківщини своєї, погодилась. Поїхала тоді царівна з великою кількістю князів грецьких до Херсона, а прибувши, була введена до палацу Херсонського, і раптово Володимир осліп, і став вже сумніватися у хрещенні, вважаючи, що за те покарали його поганські боги. Однак царівна послала до нього, мовлячи: “Якщо хочеш здоровим бути і бачити - хрестися, а інакше не будеш бачити. А якщо охрестишся, то не тільки тілесної, а й душевної сліпоти позбудешся, а ще більше - Царство Небесне одержиш”. А він сказав: “Якщо те й справді буде, то заправду великим є Бог Християнський”, і наказав хрестити себе. А коли єпископ його хрестив, сталося чудо.
Лиш тільки ступив у святу купель, очі йому відкрилися, і немов луска з очей його спала. Бачив ясно і жодного болю не відчував, ніби ніколи на них не хворів. І славив Бога, мовлячи: “Тепер пізнав Правдивого Бога!” І дане було йому ім’я у святому хрещенні Василій. І, просвітлений бувши, душею і тілом радів. Бачивши те, численні з-поміж бояр його хрестилися.
Зігравши за звичаєм весілля і взявши благословення та митрополита Михаїла від Сергія, святішого патріарха Царгородського, поїхав до Києва. А коли приїхав - люд посполитий з великою радістю його вітав. Привіз також із собою і мощей святих немало, святого священномученика Климента і учня його Агафаїла, образи, книги, богослужбове та інше начиння і [все] на потребу церковну; священиків, дияконів, ченців, дяків і різних ремісників із Греції до Києва з собою припровадив. Потім призначив день і наказав по всьому місту Києву клич кинути, мовлячи: “Якщо хто не буде завтра на ріці Почай, як убогий, так і багатий, старий і молодий, невільник чи вільний - той буде мені ворогом”. Те почувши, люди мовили: “Якби то була річ непотребна, цар би наш і бояри не хрестилися”. Отже, назавтра Володимир вийшов з усім грецьким духовенством на ріку Почайну, де вже люду зібралося було безліч усякого віку - малих і великих. І наказав усім увійти у воду, більшим - глибше, малим зовсім при березі. І наказав їх Володимир священикам хрестити. А священики, кожному даючи окремі імена, молитви над ними приналежні до Хрещення Святого відправляли. І так усіх охрестили - чоловіків і жінок - в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. У той час тоді сам митрополит Михаїл всіх дванадцять синів Володимирових, котрих від різних жінок мав, окремо у криниці охрестив. І від того ту гору й криницю над Дніпром, де вони хрестилися, і донині Хрещатиком кияни називають. Дав також усіх синів своїх і при них багато боярських дітей письма грецького та слов’янського учитися. І був святий Володимир першим заступником нашого Спасіння, і всієї Россії.
А по хрещенні всіх людей молився Господу Богу, мовлячи: “Боже, Котрий сотворив небо і землю, зглянься на цих новоохрещених людей, дай їм, Господи, пізнати Тебе, Бога Правдивого, і утверди їх у Православній Вірі. І мені допоможи, аби, маючи непосильну надію на Твою силу, переміг всіх видимих і невидимих ворогів”. Послав також по всіх містах і селах хрестити всіх, котрі будь-де жили у володіннях його. А якби хто хреститися не схотів, кару для всіх неслухняних встановив. Наказав також святилища й ідолів нищити, ламати, із землі вивертати, а на тих місцях церкви святі ставити. А найперше сам поставив церкву в Києві на честь Пресвятої Богородиці, виключно[828] царським коштом, на яку і десятини з усього панства свого наказав давати. Ту й тепер звуть Десятинною.
Тут згадаймо про богів, тобто, радше, ідолів, котрих вони мали за бога. Не тому, аби вони були достойні згадки, але - щоб знали, якою сліпотою ідолопоклонства на той час диявол осліпив був людей і до якого шаленства привів, що не тільки не знали Правдивого Бога, а ще й бездушним речам, людьми зробленим, віддавали почесть, яка належить Богові. Перший тоді з них бог був Перун, зроблений з дерева в людську подобу. Голова у нього була срібна, а вуса - золоті. У того камінь був у руках, як вогонь. Тому, як богу, жертви приносили і вогонь невгасимий перед ним завше горів, і якби так сталося, що за недоглядом жерця, що йому служив, вогонь згас - такого без будь-якого виключення і милості, як ворога бога свого, вбивали. Другий бог Волос - худоби. Третій - По- звизд, ляхи його звали Похвист, а деякі його і Вихром називали. Того визнавали богом повітря, погоди і непогоди. Четвертий Ладо. Вірили, що той був богом веселості, втіхи і всілякого доброго проведення часу. Тому жертви приносили ті, хто мали одружитися, аби за його допомогою весілля добре і життя в любові мали. Того Лада в деяких місцях і до сьогодні на весіллях, руками плещучи або об стіл б’ючи, “Ладо, Ладо” співаючи, в піснях своїх часто його поминають. П’ятий Купало, котрого вважали богом врожаю. Тому шалені й обдурені дяки і жертви приносили на початку жнив. Того-то Купалу-біса у деяких місцях і тепер пам’ять відправляють, а особливо у навечір’я різдва святого Іоанна Предтечі, таким чином: увечері, зібравшись, як діти, так і дівчата, плетуть собі вінки з зілля, і опоясавшись, розкладають вогонь і беруться за руки. І біля того вогню скачуть, співаючи пісень, в яких часто оспівують Купала, а потім через вогонь той перескакують, бісу тому Купалі у жертву себе самих приносячи. І багато інших вигадок бісівських бридких тоді чинять, що неслушно і письмом описувати. А деякі з них криницям, озерам з багатого врожаю приносили, а часом у жертву і людей топили, що й тепер шалені у деяких місцях поминають: під час знаменного свята Воскресіння Христового, молодь обох статей, зібравшись, взявши людину, вкидають у воду, і трапляється за сприяння тих “богів”, тобто бісів, що вкинений у воду або об дерево, або об камінь у воді розбивається і помирає або утопає. А в інших же місцях не вкидають у воду, тільки поливають водою, чим, однак тому ж бісові жертву приносять. Шостий Коляда, котрому свято велике вчиняли 24 грудня. І хоча нас ласка Різдвом Христовим освятила, й ідоли погинули, а однак деякі шалені пам’ятку бісу Коляді, почавши від самого Різдва Христового, впродовж усіх свят, сходячись і пісні співають, в яких і про Різдво Христове поминають, однак же більше Коляду-біса вихваляють. Там також на зібраннях своїх Тура й інші бридкі речі вимишляють, чого також не годиться і письмом висловити. Не достатньо також було шаленим людям тих богів, але мали ще їх багато, яким імена є такі: Хорс, Дажбог, Мокша, Стрибог, Семаргл.
А Володимир, охрестивши землю Руську, всі ідоли з великим безчестям нищив. Найперше Перуна, як старшого, наказав, прив’язавши до хвоста кінського, волочити з гори до Дніпра. І приставив мужів 12, аби його, волочучи, били киями. Те чинив не тому, аби дерево те чути могло, але щоб більше безчестя бісу вчинити, і з того насміятися, котрий людей обманював і зваблював. А коли так чинили, деякі невірні кияни плакали. А вони, приволікши його до берега, вкинули у Дніпро.
Наказав також Володимир, щоб того Перуна ніде до берега не підпускали, аж доки мине пороги. І там нижче порогів викинув його вітер на одну гору високу, яку Перуном і тепер називають. А на тому місці, де був ідол Перун, наказав Володимир поставити церкву на честь Святого Василія Великого. І всіх інших ідолів наказав вкидати - одних у вогонь, інших у воду, і святилища до ґрунту сплюндрувати. І не припинив, доки аж до останку всіх ідолів не вигубив, а на тих місцях церкви наказав будувати. Те бачачи, безумні й невірні плакали через загибель богів своїх, а мудрі мовили: “Мудрим є наш князь, також і бояри. Коли б знали, що ті боги є правдивими й не спокусниками, тоді б і не губили [їх], іншої віри не приймали б і самі б не хрестилися”. Потім Володимир благочестя помножував і міста навколо Києва фундував над ріками Десною, Остром, Трубежем, Сулою. Фундував також місто і над Стугною, і назвав його в ім’я своє хрестильне Василев, яке тепер Васильковом зовуть.
Послав також Володимир до жони своєї Розгніди, мовлячи: “Оскільки я прийняв віру християнську, вже також по-християнськи і жити повинен, і одну жону мати, котру тепер маю в християнстві. Ти ж вибери собі з вельмож моїх кого хочеш, і я тебе за нього видам”. А вона, відповідаючи, сказала йому: “Невже тобі тільки єдиному треба Царства Небесного, а мені його не треба? А до того, бувши великою княгинею, як можу терпіти у слуги твого прислужницею бути? Але прошу тебе: видай мене за Христа, любові Небесної, тобто, аби хрестившись і янгольський чин прийнявши, тут Богу Правдивому служила і Його нареченою була”. Це Володимиру вельми сподобалося, і дивувався такій мудрій відповіді її. Син же її, Ярослав, котрий кульгавим був від народження свого, при ній сидів. Коли почув ті слова матері своєї - подякував Господу Богу за розум і добре завзяття її, і з тієї миті став здоровим і ходив. А Розгніда, хрестившись, стала інокинею, і дане їй в іноцтві ім’я Анастасія.
Святий Володимир знову послав до Царгорода, до святішого патріарха Сергія, аби йому прислав ще більше єпископів. І прислав йому єпископів: Іоакима Корсунянина, Федора, Фому й інших. І йшов потім Володимир у землю Заліську, в повіт Суздальський і Ростовський, і заклав там місто над рікою Клязьмою і назвав його першим своїм іменем - “Володимир”. І поставив там церкву на честь Пресвятої Богородиці, і дав їм єпископа Федора. І звідтіль пішов до Ростова, і там, сплюндрувавши ідолів, і на тих місцях поставивши церкви, дав їм єпископа Фому.
А потім прийшов до Великого Новгорода, і там ідола Перуна [мотузками] обв’язавши, наказав волочити до ріки, і доки волокли - бити киями. Біс же, котрий у тому ідолі жив, не стерпівши такого посміховиська, почав голосно жалібно кричати: “Біда, біда мені, бо потратив у руки таких немилостивих людей, котрі недавно мене як бога вшановували, а тепер таку мені біду незносиму чинять. Що мав би робити - не знаю”. А приволікши його на міст, вкинули в ріку з мосту, де зразу потонув, а потім невдовзі з води з’явився. Один чоловік кинув у нього палицею, а він, взявши ту палицю, кинув на міст і забив кілька людей.
А повернувшись до Києва, святий Володимир розділив панство своє, Руську землю, на дванадцять княжінь і посадив на них 12 синів своїх, котрих мав від різних жон. Найпершого старшого сина свого Вишеслава посадив у Великому Новгороді, Ізяслава у Полоцьку, Святополка у Турові, Ярослава у Ростові; а по смерті Вишеслава - у Новгороді, Бориса - у Ростові, Гліба - у Муромі, Святослава у Деревах, Всеволода - у Володимирі, Мстислава - у Тмутаракані, Станіслава - у Смоленську, Брячис- лава - у Луцьку, Судислава - у Пскові. Послав з ними і священиків, наказуючи синам своїм, щоб кожен з них по своїх панствах велів Віри Християнської навчити і хрестити людей в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, а ідолів та святилища нищити до ґрунту, а на тих місцях церкви Божі ставити, що з поміччю Божою так і сталося.
Жона Володимирова Анна, царівна грецька, заради якої святий Володимир хрестився, в доброчесності побожне життя своє тимчасове закінчила, і до іншого віку перейшла. На той час і Арзера, княгиня венеціанська, а донька Василія, цесаря грецького, брата рідного Анни, жони Володимирової, померла. Та жила у великих розкошах більш ніж люди придумати можуть, та ніколи обличчя свого не мила водою, а або росою, або дорогими настоями. Їжа ж її була вельми вигадливою і розкішною, за що Господь Бог її ще тут на живіт скарав, що захворівши, так смерділа, аж ніхто до неї не міг через великий сморід приступити.
А Володимир, викорінивши ідолів і церков Божих набудувавши, і Віру Христову по всій Россії прищепивши, також і шпиталів багато для бідних і убогих зафундувавши і добрим достатком обдарувавши, по великих доброчесних справах своїх, проживши у княжінні своєму всіх літ 35, у поганстві 8, а охрестившись двадцять сім, упокоїв дух свій Господу Богу, місяця липня 15 дня по земному царстві у небесне перейшов. Похований у Києві в церкві Пресвятої Богородиці Десятинній, ним самим збудованій, у гробі мармуровому, з великою честю й жалем загальним, як за батьком і заступником своїм, в честь у Трійці єдиному Богу, Котрому належить всіляка слава, честь і поклон нині й повсякчас і на віки вічні. Амінь.