АДАПТАЦІЇ ДО СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Повість про блаженного і великого князя Володимира Святославича, внука Ігоревого, самодержця преславного всієї землі Руської й численних держав царя і пана, котрий просвітив Святим Хрещенням всю землю Руську
оли Благозволив Бог відвідати і своїх у темряві й тіні смерт- ■К ній, що сиділи оковані ницітю невідання Істинного Бога, і жадаючи наситити свої блага.
Виріс паросток добродійства великого серед князів златоточивого Володимира. Якщо і посеред терня на і при шляху битому однак Благодаттю Духа Святого осяяний, і величний глас принести свої труди Святій Трійці, і незліченних привести до пізнання Істинного Бога. Вірно був названий Володимиром. Хотів бо володіти світом, і всі кумири ідольські жертвенною кров’ю наповнені, що повітря димами своїми оскверняли. Їхній же сморід скрізь розливався. І сильні благовоння (довелося) використати (Володимиру) з поміччю Божою. Замість бісівських жертв Безкровна нині і пренепорочна скрізь аж донині приноситься Богу Вседержителю і замість (?) смердючих димів пахощами всі вірні опахчені кадилом. Таким благим заступником був нам великий Володимир, про котрого слово скажемо.Сей благовірний князь Володимир народився від кореня царського отця Святослава Ігоревича, матері благородної і знатної якоїсь на ім’я Малуша, котра в домі блаженної великої княгині Ольги всім правувала року 6478. Обоє в спокусі ідольській тоді перебували, і без шлюбу зляглися. Як виріс Володимир, Святослав, великий князь, дітей своїх по князівствах розсаджував: старшого Ярополка посадив у Києві, Ольга - у Деревах, у Вручеві. У той час прийшли посланці з Великого Новгорода,
просячи собі князя у Святослава. І діти його не хотіли з ними їхати. І кажуть новгородці: “Якщо ви не підете до нас, то знайдемо собі князя”. І каже їм Святослав: “Виберіть собі з-поміж моїх синів, кого хочете”. І відмовилися Ярополк і Олег. І каже Добриня новгородцям: “Просіть собі Володимира, найменшого, собі за князя”.
(Була бо Малуша сестрою До- бриненою, батько ж їхній був Малко лубчанин, і був Добриня дядьком Володимиру). І кажуть новгородці князю Святославу: “Дай нам Володимира княжити”. Новгородці ж, узявши князя Володимира з собою і До- бриню, вуя Володимирового, пішли до Новгорода. І раді були новгородці. Князював же він впродовж певного часу. Князь Ярополк по смерті батька свого, великого князя Святослава, за наущенням Свентельда, воєводи свого, вбив брата свого, князя Овруцького Ольга в Овручі. Почув же великий Володимир у Новгороді, що Ярополк Ольга вбив, злякався, аби й самому не бути вбитим, - втік за море. Ярополк же, почувши, що Володимир втік із Нового города, посадив своїх намісників у Новгороді. І став володіти один на Русі. Прийшов по тому Володимир із Замор’я з варягами до Новгорода. І каже намісникам Ярополковим: “Йдіть до брата мого Ярополка і кажіть йому - ось Володимир йде на тебе, приготуй воїв своїх битися”. І сів Володимир знову в Новгороді Великому і послав до Роволда[800] полоцького князя, говорячи: “Хочу, аби дав мені доньку свою за жону”. Той же запитав доньку свою: “Чи хочеш за Володимира”. Вона ж не схотіла, говорячи: “Ярополка хочу”. І прийшли слуги Володимирові, оповідаючи йому всю мову Рогнідину, доньки Рогволдової, князя Полоцького. Володимир же зібрав воїв чисельних - варягів, слов’ян, чудь, кривичів - пішов на Рогволда. У цей час хотіли Рогніду вести за Яро- полка. І прийшов Володимир на Полоцьк, і вбив Рогволда, і Давида, сина його[801], а доньку його Рогніду взяв за дружину собі. І посадив у Полоцьку своїх намісників. А сам пішов до Києва на брата свого Ярополка з чисельними воями. І Ярополк, не мігши стати проти нього, втік із града Києва, і затворився у граді Родні на Росі. І звідти був обманом викликаний Ярополковим воєводою Блудом до Володимира й забитий двома варягами. Почав жити Володимир у Києві. І поставив ідолів на пагорбі за двором теремним. І витесав Перуна дерев’яного, а голову - срібну, а вус золотий. Й інших ідолів: Харя, Дажба, Сима, < ? > Мокош. І жертви здійснювали їм усі люди, називаючи богами. Приводили синів своїх і доньок, і жертви приносили бісам. І ці оскверняли землю свою требами чисельними. І осквернилася кров’ю земля руська і пагорб той. Однак Преблагий Бог, не бажаючи смерті грішників, і не лишаючи людей Своїх, котрі перебували у звабі диявольській, за яких вилив Пресвяту кров Свою. На тому пагорбі нині церква стоїть святого великого Василія, про що пізніше скажемо, нині ж до попереднього повернемося. Великий Володимир, княжачи в Києві, самодержцем був всієї землі Руської. Добриню Мако- вича, дядька свого, посадив у Новому городі. Поставив (той) ідола Перуна над рікою Волховом, і приносили жертви йому люди новгородські, як Богу. І був Володимир переможений хіттю жіночою, і народив чотирьох синів: Ізяслава, Ярослава, Мстислава, Всеволода, і двох доньок: Предславу, Доброславу. Від грекині - Святополка. Від чехині - Вишес- лава. Від другої чехині - Святослава, Станіслава, Судислава, Болеслава. А від царівни грецької Анни - Бориса і Гліба. І землю свою розпоширив, звитяжаючи чисельні землі й під свою владу підбиваючи. Пішов у землю Ляську і взяв міста: Перемишль, Червен. І підкорив собі. І наклав на них данину від плуга, як батько його брав. По тому Володимир пішов на ят- вягів, і землю їхню захопив. І прийшовши до Києва, творив жертви ідолам за перемогу, разом із боярами і з людьми своїми. І кажуть старці й бояри: “Метнемо жереб на синів і доньок наших. Та на кого ляже доля - того заріжемо отрока чи дівчину на жертву богам нашим. І був один чоловік Божий, варяг, християнин, котрий мешкав у Києві. Двір же його був, де нині церква Пресвятої Богородиці Успіння Десятинна, яку пізніше збудував Володимир. Варяг же той прийшов з греків, із Царгорода, з сином своїм Іоанном. Мешкаючи в Києві, тримав у тайні Віру Християнську. Був же син його малий, красний душею і тілом. І на нього лягла доля, заздрістю дияволовою. Не терпів бо диявол, владу маючи над усіма, бачити Віру Христову. А цей був мов скіпка в серці. І намагався знищити (його) окаянний, не змігши щось йому сотворити, напустив на нього злих людей. І кажуть погани йому: “Випав жереб на сина твого. Обрали бо і возлюбили його боги наші собі, щоб принесли в жертву”. І каже варяг: “Не є то богами, а дерево витесане і бездушне. Нині є, і помалу (ж) зогниє. Не їдять бо сі, не п’ють, не говорять, а є справою рук людських, зроблені з дерева сокирою і ножем. А Бог є один на Небесах. Йому служать греки і поклоняються. І в Ім’я Господа Ісуса Христа, Сина Божого, хрещені єсмо, Котрий сотворив небо і землю, сонце, зірки і людину. І дав їй жити на землі. А ваші боги нічого не сотворили, а самі вами зроблені. Не дам сина свого бісам!” Послані ж повідали людям. Ті ж, посатанівши, взяли зброю, прийшли на нього, і розламали двір навколо нього. Той блаженний мученик стояв на сінях з сином своїм. І кажуть йому: “Дай нам сина свого, аби віддали на жертву богам нашим”. Він же каже: “Якщо є богами, то з-поміж себе бога пришлють, щоб прийшов і взяв сина мого. Ви ж чому так піклуєтеся про них?” Вони ж негайно кликнули, і підсікли під ними сіни. І так убили їх обох, які сповідували себе християнами. І прийняли Вічне Життя. За Святу Православну Церкву замордовані бувши, вінець мученицький прийнявши, зі святими мучениками і праведниками радіють. І ці були першомучениками в Руській землі, кров’ю своєю мученицькою землю обагривши, основу незнищенну заклали Святої Непорочної Віри. Про тіла ж їхні святі не знає ніхто, де покладені були. Були бо тоді люди невігласи погані. І диявол радів цьому, не знаючи, що близька його погибель. Так бо і раніше старався погубити рід християнський, і прогнаний Хрестом Чесним, і у землях. Вважав окаянний, що тут є йому житло. Тут бо апостоли не проповідували, пророки не пророкували. Не знав, що сказав Пророк: “Назову народи моїми лю- бимими”[802]. Про апостолів же сказано: “По всій землі розійшлася вість їхня, і до кінця Всесвіту мова їхня”[803]. Однак не зневажив Господь і апостольським відвіданням колись порожню землю російську. Бо прийшов Первозванний учень апостол Андрій, брат святому верховному в апостолах Петру з учнями своїми до гір київських. І на них хрест поставив і благословив місце сіє, де нині - преславний град Київ. Звідтіль на всю землю руську ангельське благословення, мов промені сонячні розсіяли і вчення ангельське, немов труби, возгласилося повсюди. Їхнім же вченням перемігше супротивника-врага, підминаючи його під ноги, як же і ці святі першомученики руські, першими згадаю тих, врага посоромили і вінці мученицькі прийняли на Небесах. Ми ж до попереднього повернемося. Володимир же пішов на радимичів. І був у нього воєвода Вовчий Хвіст. І послав Володимир перед собою Вовчого Хвоста. І зустрів їх на ріці Піщані. І переміг радимичів Вовчий Хвіст. Тому ж русини докоряють радимичам, кажучи: “Піщанці від Вовчого Хвоста тікають”. Були ж радимичі від роду ляхів, прийшовши поселилися тут, і платять данину Русі. І повіз везуть й до сьогодні. Підкорив же собі і болгар. Прийшов бо на них з Добринею, вуєм своїм у лодіях по Волзі, а торків берегом пустив на конях. І прийшовши, переміг болгарів. І сотворив з ними мир Володимир, і поклялися між собою. І кажуть болгари: “Якщо не буде миру між нами по цьому, тоді візьмете вже данину у нас, коли почне камінь по воді плавати, а хміль - тонути”. І прийшов Володимир до Києва. І мав мир з усіма околишніми князями, і звідусіль данину маючи. З іншими ж - мирно живучи, службу від них приймаючи. Коли бо хотів раттю на якогось князя чи землю йти, негайно [Бог?] помагав йому. По всіх князівствах найдальших прославився великий Володимир. І старалися кожен з них навернути його на свою віру й єдиновірцем з ним бути. Але Божий Промисел беріг [його], і бажав привести у свою кошару. Прийшли болгари сарацинської віри до великого Володимира. Кажуть: “Чували, преславний княже, що мудрим є і розумним, однак не знаєш закону. Віруй по закону нашому, і поклонись Бохмиту”. І каже Володимир: “Якою є віра ваша?” Вони ж кажуть: “Віруємо Богу, а Бохмит учить нас, наказуючи обрізати уди тайні, і свинини не їсти, ні зайчатини, ні вина не пити. По смерті ж із жонами творити хіть блудну. І якщо хто буде багатим тут, то й там. Якщо ж тут убог - то й там”. Й іншого багато непотребного[804] і негідних справ своїх розповідали, їх же не належить написати сорому ради. Володимиру ж про жони сподобалося, і солодко послухав їх. Обрізання ж удів срамних і заборона їсти м’ясо свиней і вина не пити не полюбилося Володимиру. І відіслав їх геть, сказавши “Русі є веселістю пити, і не може без того бути”.німці По цьому прийшли німці від римлян, кажучи: “Прийшли від папи послані, нашу віру благородству твоєму проповідувати. Земля твоя, як і земля наша. А віра твоя, не як віра наша. Віра бо наша світлом є. Кланяємося Богу, Котрий сотворив Небо і землю, зірки, місяць і всіляке дихання. А ваші боги - деревом є. Володимир же каже: “Яка віра, розкажіть”[805]. Вони ж кажуть: “Піст по силі, що хто їсть чи п’є - то все во славу Божу робить. Так бо кажуть учителі наші Петро і Павло. Й інше говорила. І каже Володимир німцям: “Йдіть геть, бо отці наші не прийняли цього”. жиди Це ж почувши, жиди козарські прийшли до Володимира, кажучи:
“Чували, що приходили болгари, і християни, навчаючи кожен віри своєї. І християни бо вірують в Ісуса Христа, якого ми розіп’яли. А ми віруємо єдиному Богу Авраамову, Ісакову і Якову”. І каже Володимир: “Який є закон ваш?” Вони ж кажуть: “Обрізатися, свинини не їсти, ні зайчатини, субот дотримуватися”. Він же каже: “То де місце землі вашої?” Вони ж кажуть: “У Єрусалимі”. Він же каже: “Чому там не живете?” Вони ж відповідають: “Розгнівався Бог на батьків наших, і розіграв нас по землях за гріхи наші й віддана була земля наша християнам”. Володимир же каже: “То як ви інших навчаєте, а самі відлучені від Бога і розігнані. Аби Бог любив вас і закон ваш, то не були б розігнані по чужих землях. Невже мислите, щоб і ми те саме лихо отримали?” І повелів їх прогнати.
греки По цьому ж прислали греки до Володимира Кирила Філософа, говорячи таке: “Чув, що приходили болгари, навчаючи тебе прийняти віру свою. Їхня ж віра оскверняє землю й небо, прокляті більше від усіх людей, уподобилися Содому і Гоморрі, на які напустив Бог каміння палаюче, і потопив їх, і пішли під землю. Так і цих чекає день погибелі їхньої, коли прийде Бог судити на землю, і погубить всіх, хто творить беззаконня і скверну. Бо обмивають отвори[806] [807] свої і в рота вливають і по бороді мажуться, закликаючи Бохмита. Так і жони їхні творять ту саму віру скверну. І ще гірше - від спарування чоловічого і жіночого вкушають. Це почувши, Володимир плюнув на землю, каже: “Нечисте є діло це”.
Каже Філософ: “Чував же й таке, що приходили з Риму вчити вас вірі своїй. Їхня ж віра (чи)мало, порівняно з нами, розтлінна. Служать бо на опрісноках, тобто на облатках, що Бог не заповідав, а велів на хлібі служити. І заповів апостолам своїм “Візьміть хліб” і каже: “Це є Тіло Моє, яке преломляється за вас”. Також і чашу взяв, кажучи: “Це є кров моя Нового Завіту”807. Ці ж того не творять, і не дотримуються Віри своєї. Каже ж Володимир: “Прийшли до мене жиди, говорячи, що німці й греки вірують у розп’ятого, якого ми розіп’яли”. Філософ каже: “Воістину говорять. У Того ми віруємо. Їхні бо пророки пророкували, що Бог народиться, а інші - що розп’ятий буде. Вони ж святих пророків вибивали, інших же пилами розпилювали. Коли ж збулося пророцтво тих - зійшов на землю і розп’яття прийняв. І воскреснув, і на небеса зійшов. Але цих жидів чекав покаяння 46 літ, і не покаялися. І послав на них римлян, і міста їхні сплюндрував, і самих розігнав по землях. І в рабстві у [різних] краях і донині”. І каже Володимир: “Для чого зійшов Бог на землю і страдництво таке прийняв?” Відповів же Філософ, говорячи: “Якщо хочеш послухати, розповім тобі від початку, чому зійшов Бог на землю”. Він каже: “Послухаю з радістю”. І почав Філософ оповідати йому від початку світу, як сотворив Бог Небо і землю, і все, що вгорі і внизу, видиме й невидиме; від Адама до потопу, і вихід Ноєв із ковчега. А від потопу до розподілу мов; і до початку Авраамового; від Авраама до Мойсея, виходу із Єгипту синів Ізраїлевих; і скільки їх увійшло до землі обітованої; від Мойсея до Христового непорочного зачаття від Пресвятої Діви. І все по порядку розповідав: від пророцьких писань; як хрестився і був розіп’ятий і похований; і в третій день воскрес. І поки прийде судити живих і мертвих, Його ж Царству не буде кінця. І каже Володимир: “Чому від жони родився, і у воді хрестився, і на дереві розіп’явся?” Філософ каже: “Бо перший рід людський жоною зогрішив - диявол спокусив Єву, й Адам був позбавлений раю. Так і Бог вимістив дияволу жоною. Першим відпав від раю Адам, від жони ж воплотився Бог, Котрий повелів до раю увійти вірним. А що на дереві розіп’ятий був - то це тому, що від дерева скуштувавши, Адам втратив рай. Бог же на дереві страту прийняв, щоб переможений був деревом, і від Древа Життя отримають праведні. А що водою оновлення - бо як помножився людський гріх - наслав Бог потоп на землю і потопив людей водою. Тому, як сказано, погубив Бог людей водою через гріхи. Нині ж бажає (?) водою очистити гріхи людські. Водою жидівський рід у морі очистився від єгипетського злого норову. Бо вода змила перше. Сказано бо: “Дух Божий витав поверх вод”[808]. Тому хрещенню нинішньому водою і духом, прообраз перше був водою, як же і Гедеон прообразив по тому, коли прийшов до нього ангел, і звелів йому йти на медіамів. Той, випробовуючи каже Богу: “Поклади руно на гумно, і якщо буде по всій землі роса, а на руні - сухо”. І назавтра побачив на всій землі росу, а на руні - сушу. І каже: “Ще випробую. Якщо буде по всій землі суша, а на руні роса”. І було так. Це прообраз того, що з іншого боку суша перше, а жиди - руно. Потім же на (всіх) землях роса, тобто Святе Хрещення, а на жидах - суша. Пророки ж проповідували, що водою оновлення буде, а апостоли по всьому Всесвіту вчили вірувати. Їхнє ж вчення, ми, греки, прийняли. І весь Всесвіт вірує вченню їхньому. Встановив же Бог один день, доки, прийшовши з Небес, судитиме живих і мертвих, і воздасть кожному по справам його: праведним - Царство Небесне і красу невимовну. І веселощі безкінечні, і не помирати ніколи. А грішникам - мука вогненна, невсипущий хробак, і пітьма непроглядна, і мукам не буде кінця. Також будуть муки різні. І будуть муки різні. Ті, хто не вірує в Господа нашого Ісуса Христа і не хрестяться - мучені будуть”. І це сказавши, показав Володимиру корогву[809], на якій був зображений Страшний Суд Господній. І показував пальцем: праведні праворуч весело йдуть у рай, а ліворуч грішники йдуть на муку вічну. Володимир же, зітхнувши, каже: “Добре цим - праворуч, горе тим - ліворуч”. Філософ же говорить: “То якщо хочеш праворуч стати з праведними, то хрестись”. Володимир же прийняв думками (все) про Віру Християнську, і хотів хреститися. І не дали йому бояри його, кажучи: “Ще дізнайся докладніше. Однак і ми вважаємо, що ця віра краща від усіх інших”. Володимир же взяв до серця свого все сказане Кирилом Філософом, і [був] немов земля добра благе сім’я прийнявши, готується плодоносити. Дав же Кирилу Філософу дарунки численні, і відпустив його з великою честю. Зізвав же Володимир бояр своїх і старців градських, і каже до них: “Ось приходили до мене болгари, кажучи: “Прийми закон наш”. Потім же прийшли німці, і ті хвалили закон свій. І по них приходили жиди, і ті хвалили закон свій. Наостанок же прийшли греки, ганячи всі закони, свій же закон хвалячи. І багато говорили, оповідаючи від початку світу, об’явши весь Всесвіт. Вельми цікаво розповідали. Чудесно слухати їх. Кажуть, що є інший світ, “та коли хто вірує в нашу Віру, то померши, знову встане, і не вмирати уже йому повік. Якщо хто в інший закон вступить, то на тому світі в огні горіти. Що розумного додасте і відкажете?” І кажуть бояри і старці: “Свого ніхто не лає, а хвалить. Якщо хочеш визначитися точніше, то маєш у себе мужів. Пославши, вивчи кожну з них службу, хто як служить Богу”. І була люба мова князю і всім боярам. І обравши мужів мудрих і розумних числом десять. І каже: “Йдіть перше в болгари і вивчіть перше їхню віру”. Послані ж пішли і, прийшовши, побачили негідні справи їхні, і поклоніння в мечетях[810]. І прийшли в землю свою і каже їм Володимир: “Йдіть знову в німці, і подивіться так само”. І звідтіля пішли у греки. І прийшли до Царгорода і увійшли до царя. Цар же запитав: “Заради чого прийшли?”. Вони ж оповіли йому все, що було, і почувши це, цар радий був, і учту велику сотворив для них того дня. На ранок же послав до патріарха, говорячи таке: “Прийшла русь ознайомитися з Вірою нашою. Приготуй церкву і клирос, і сам одягнися в святительські ризи, щоб побачили славу Бога нашого. І це почувши, патріарх повелів зізвати клирос, і, за усталеним, сотворив свято, і лампади запалив, спів же і хор склавши. І пішов цар з ним[и] у церкву, поставив їх на просторому місці, показуючи красу церковну - спів і службу архієрейську, і предстояння дияконів, розповідаючи їм про служіння Богу своєму. Вони ж здивовані були. І у нестямі бувши, із здивуванням похвалили все церковне благоліпство, і архієрейське священно- діяльне благочиння хорів співстояння. Царі ж Василій і Константин, покликавши їх, кажуть їм: “Чи сподобався вам вигляд церкви нашої?” Вони ж відповіли: “Все благе і радісно бачили, і воістину віруємо, що тут є Бог”. Прийнявши ж їх належно, відпустив їх з великою честю у свою землю з дарами царськими. Вони ж прийшли у свою землю. Князь же великий Володимир зізвав бояр і старців, і каже: “Прийшли послані нами мужі, та почуємо слова про те, що було з ними”. І каже Володимир мужам: “Розкажіть нам перед боярами нашими і людьми знатними, що чули і бачили”. Послані ж кажуть: “Ходили в болгари, і бачили, як кланяються в храмах, тобто в мечетях своїх, стоячи без пояса і поклонившись, сяде і зирить туди і сюди, немов біснуватий. І немає в них радості, але печаль і сморід великий. І недобрий є закон їхній і службу творять, а краси не бачили ніякої. І по цьому прийшли в греки, і повели вони в церкву, де служать Богу своєму. І не знаємо на небі були ми, чи на землі. Немає на землі такого виду чи краси такої, не можемо сказати. Тільки те знаємо, що саме тут Бог перебуває з людьми. І є служба їхня краща від тієї, що в усіх землях. Ми бо не можемо забути тієї краси. Кожна бо людина, якщо посмакує солодким, по тому ж гіркого не хоче. Так і ми не маємо тут бути”. Відповідаючи, кажуть бояри Володимиру: “Якби лихим був закон грецький, то не прийняла б [його] твоя баба Ольга, котра була наймудрішою з-поміж усіх людей”. Відповідаючи ж, Володимир, каже: “Де хрещення приймемо?” Вони ж кажуть: “Де тобі, пане, хочеться”. І пройшов рік. Пішов Володимир з воями своїми на Корсунь, град грецький. І затворилися корсуняни в граді. І став Володимир під градом у лимані, на відстані стріли одної від града. І боролися кріпко городяни. Володимир же довго стояв під ним. І знемагали люди в граді. І каже Володимир мешканцям: “Якщо не віддастеся по своїй волі - стоятиму і три роки під градом. Вони ж не послухалися його. Володимир же, спорядивши воїв своїх, звелів приступати знову [і знову] до града, і землю сипати під стіну міську. Ці ж сипали, [а] корсуняни підкопали стіну, крадучи землю, яку насипали і носили до себе в град і насипали посеред града, зробивши пагорб великий. Воїни ж Володимирові досипали більше. І один муж корсунянин, на ім’я Анастас, написавши на стрілі: “Там, - каже, - колодязі на схід від тебе. Від них по трубах йде вода в град. Перекопавши, перейми”. І тією стрілою стрілив із міста. Її взявши, принесли Володимиру. Володимир же, це почувши, поглянув на небо і каже: “Якщо збудеться це, хрещуся. І негайно звелів копати поперек труб. І перейняв воду. Люди ж знемогли у граді бажанням води і спрагою, і віддалися. І увійшов Володимир до града, і всі вої його. І послав Володимир до царів грецьких Василія і Константина, говорячи: “Оце град ваш сильний взяв. Чув же таке, що сестру маєте діву. Якщо її дасте за мене - зроблю граду вашому, як і цьому зробив. І землю вашу полоню”. Це почувши, царі запечалились. І послали до нього вість: “Кажуть: не належить християнам за поган давати. Якщо хрестишся, то і це отримаєш, і Царства Небесного досягнеш, і з нами одновірним будеш. Якщо того не захочеш зробити - не можемо дати сестру нашу за тебе”. Це почувши, Володимир каже посланим від царів: “Говоріть царям так: “Оскільки (?) вивчив раніше закон ваш. І полюбилися мені віра ваша і служіння в церквах ваших, як мені оповіли послані нами мужі, котрі [те] бачили. І ось я готовий єсмо хреститися”. І почувши це, царі раді були. І послали до сестри своєї, говорячи: “Володимир, князь великий, просить тебе за себе”. Вона ж відповідає: “Не хочу я за поганина йти”. Вони ж кажуть їй: “Якщо заради тебе наверне його Господь, і просвітиш його і землю їхню, нас же і град наш від полонення позбавиш, і собі від Бога вінець приймеш”. І ледве вмолили сестру свою, на ім’я Анна. І послали до Володимира, говорячи: “Хрестися, і тоді пошлемо тобі сестру нашу”. І каже Володимир: “Хай, прийшовши з царицею архієрей, хрестить мене”. І послухавшись, царі послали сестру свою, і сановників знатних деяких, архієрея з пресвітерами. Вона ж не хотіла йти, кажучи: “До поган іти, краще б мені тут померти”. І кажуть їй брати: “Якщо наверне Господь Бог тобою руську землю на покаяння, а грецьку землю вибавиш від лютої війни. Чи не бачиш, скільки зла зробила Русь грекам. І зараз якщо не підеш, то таке й далі творитимуть нам”. І ледве змусили її йти. Вона ж, сівши на корабель, цілувала родичів своїх із плачем. І попливла через море, і так досягла Корсуня. Вийшли [назустріч] херсоняни з поклоном, і повели її в град, і поселили її в палаті царській. За промислом Божим в той час розхворівся Володимир на очі, і осліп. І тужив вельми, не знаючи, що робити. І послала до нього Анна-цариця, кажучи: “Якщо хочеш позбутися хвороби - негайно хрестися. Якщо ж ні - то не зможеш позбутися хвороби цієї”. Почувши це, Володимир каже: “Якщо таке буде воістину, великим є Бог християнський”. І звелів хреститися. Єпископ же Корсунський з ієреями царициними, огласивши Володимира, нарік йому ім’я Василій. І хрестив його в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. І як поклав на нього руку архієрея, в той же час прозрів. Як усвідомив Володимир раптове своє зцілення, і дуже зрадів, і прославивши Бога, сказав: “Нині взнав Бога Істинного, Котрий сотворив Небо і землю. І від усього серця вірую у Всемогутнього”. Це ж побачивши, численні з-поміж його бояр, хрестилися. Хрестився ж великий Володимир у Херсоні в церкві святого Іакова року 6496. І стоїть та церква посеред града, де торг діють херсоняни. Палата ж Володимирова стояла край церкви до другого взяття Херсона, а царицина палата за вівтарем. По хрещенні ж привели царицю до шлюбу. І була радість і веселощі по всій землі грецькій. І великий достаток був, такий, що не можна й оповісти. Не тільки в , але й у Константиновому граді вдячні молитви Всемогутньому розсилали багаті й убогі, і милостині щедротні з царських скарбів усі виливалися, і бачити можна було річ, жаху і радості виповнену: на небесах янголи, радіючи, співали “Слава у Вишніх Богу”. Люди ж на землі, мир маючи, Бога бла- гохвалили.
Як охрестився Володимир, оповіли йому про Віру Християнську так: “Аби не спокусили тебе якісь єретики, віруй, кажучи таке: “Вірую в Єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця Неба і землі, і до останку Віру сію, яку святих 318 отців на першому соборі правовірним заповіли, і також вірую у Єдиного Бога, Нерожденного, і во Єдиного Сина Рожденного і Несотворенного і во Єдиний Святий Дух, що сходить. Три єства довершені духовні, подільні числом власним єством, проте Божеством не поділяються, і поєднуються нероздільно. Отець бо Бог Отець, повсякчас Син перебуває у Батьківстві, Ненароджений, Безначальний. Початок і причина всьому. Єдиним нерожденням старший цей від Сина і Духа, від Нього ж рождається Син перше всіх віків. І виходить же Дух Святий безчасно і безлітньо. Разом Отець, разом Син, разом Дух Святий є. Син - подобосутній і на безначальний Отцю. Різдвом тільки відрізняється від Отця і Духа. Дух є пресвятим (?), Отцю і Сину подобосутній і прісно- сутній. Отцю бо отчество, Сину ж синівство. Святому Духу - сходження. Ні Отець бо в Сина, ні Дух вступає, чи Син в Духа. Отця і Дух в Сина, чи в Отця. Нерушимі бо лики (?). Не троє Богів. А єдиний Бог, отже Єдине Божество у трьох ликах бажанням Отця і Духа Своє спасти творіння, від Отецького походження (?) Зійшов у дівоче тіло[811] Пречисте, як Боже сім’я зійшов, і плоть свою душевну, словесну і розумну, перше неіснуючу, прийнявши, зійшов Бог Втілений. І не на словах народився, і дівство мати зберегла нетлінним, незнищеним, невикоріненим (?), ні змін не мавши, але було, ніби й не було. І прийняв рабський вигляд воістину, не примарно, усім до нас подібний бувши, крім гріха. Волею бо народився, волею схотів їсти й пити, волею втомився, страшився, волею помер воістину, а не примарно все природно справжні муки людські [прийняв]. Розіп’явся ж і смерті долучився безгрішний, воскрес у своїй плоті, не мавши тління, на Небеса зійшов і сів праворуч Отця. Прийде ж знову зі славою і плоттю. Так і зійде. До того ж єдине Хрещення сповідаю - водою і духом. Приступаючи до Пречистих Таїн - вірую в істинність Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа. Приймай церковні Пе- редання, і кланяйся з благоговінням чесним іконам. Поклоняюсь Древу Чесному і будь-якому хресному знаменню, і чесним мощам, і священному начинню. Вірю ж і семи соборам святих отців, з яких першим є в Нікеї - 318 [отців], котрі прокляли Арія і проповідували Віру непорочну і вірну. Другий же собор в Константиновому граді святих отців 150, котрі прокляли Македона духоборця, і проповідували Трійцю Єдиносутню. Третій же собор у Ефесі святих отців 200 на Несторія, котрі прокляли тих, хто проповідував про Святу Богородицю [що не є Богородицею]. Четвертий собор у Халкідоні святих отців 630 на Євтихія і Діоскора, яких прокляли святі отці, котрі висповідали довершеного Бога і довершеного чоловіка Господа нашого Ісуса Христа. П’ятий собор у Царгороді святих отців 165 на Ориганові передання і на Євагрія, котрий прокляли святі отці. Сьомий собор в Нікеї чесних отців 365, які прокляли тих, хто не поклоняється іконам. Не приймай же учення від латин, оскільки їхнє вчення розтлінне. Зайшовши бо до церкви, не кланяються іконам, а стоячи кланяються, відвівши ногу назад, і потім, нахилившись, пишуть хрест на землі, і цілують, і ставши просто на ньому ногами, знову, поклонившись, цілують, а вставши, ногами топче. А цього апостоли святі не заповідали. Заповіли бо апостоли цілувати хрест, що стоїть. Й ікони заповіли. Лука євангеліст, перше написавши ікону Пречистої Богородиці, послав до Риму. Як каже Василій Великий “Ікона на першообраз переходить”. Також [католики] і землю називають матір’ю. Та якщо їм земля є матір’ю, то батьком є небо. Від початку сотворив Бог небо, також і землю. Так вчинив Господь наш: “Отче наш сущий на небесах”, з чого зрозуміло, чому землю називають матір’ю. То чому плюють на землю свою, а по тому її цілують? І знову оскверняють. Цього раніше римляни не творили, але разом зійшлися від Риму, від усіх престолів спадкоємці апостольські і Віру Святу Православну на всіх соборах підтримували. На першому соборі, який на Арія від Риму блаженний Селивестр послав єпископів і пресвітерів. Від Александрії святий Афанасій патріарх, від Царгорода блаженний Митрофан послав єпископів від себе. І так виправляли Віру. На другому соборі від Риму - папа Дамас, від Александрії - Тимофій, від Антіохії - Мелетій [і] Кирило Єрусалимський, патріархи, Григорій Богословець. На третьому соборі блаженний Келестин, Папа Римський, патріархи Кирило Александрійський і Ювеналій Єрусалимський. На четвертому соборі Леон, Папа Римський, Анастасій царгород- ський, Ювеналій Єрусалимський. На п’ятому соборі Вітилій, Папа Римський, Євтихій царгородський, Аполінарій Александрійський, Домнин Антіохійський. На шостому соборі Агафон, Папа Римський, Георгій Царгородський, Феофан Антіохійський; від Александрії - Петро мних. На сьомому соборі - Андріан від Риму, Тарасій Царгородський, Палітіан Александрійський. І ці всі зі своїми єпископами, сходячись, [віру] визначали[812]. По сьомому ж соборі Петро Гугнивий з іншими пішов до Риму, престол неправедно перейнявши, віру викривив. І відрікся від пресвятих патріархів Царгородського, Александрійського, Антіохійського, Єрусалимського, єдності й згоди збурив усі.< ? > вчення своє розбещене, чого ж латини дотримуються не в єдності віри своєї, а окремо. І попи їхні, на законних жонах не женяться, а беззаконно живуть, наложниць собі тримаючи, і не вважаючи негожим, служити Службу насмілюються, і не вважають це гріхом. Й інших єресей припустилися, їхнього ж учення всіляко боронитися. Прощають же й гріхи без покаяння за дарунки, що є найгіршим. Бог же обереже богохраниму велич Твого царства, від усіх облуд єретичних, і подасть цілу й нерушиму Віру зберегти у віки, і по тобі дітям твоїм у вічні роди. Володимир же, немов земля добра, все те увібрав у серце своє. І взявши царицю Анну й Анастаса корсунянина. Взяв же архієрея мужа богодухновенного Михаїла, першого митрополита, ієреїв, дяків та дияконів численних, і сановників, пішов до Києва з мощами святого Климента і Фіва, учня його; взявши й начиння церковне й ікони на благословення собі. А в Корсуні церкву поставив на горі, яку насипали жителі, крадучи землю, коли він стояв під градом, як вище оповідано. Взяв Володимир чотирьох коней мідних, і по ставив неподалік церкви Десятинної в Києві. Тих же коней багато хто вважає мармуровими. Великий же Херсон віддав за віно грецьким царям за царицю. Прийшов до Києва і звелів ідоли розбити, а інші - розсікти, а інші - спалити. Перуна ж, як найбільшого, звелів прив’язати мотузком до хвоста коневі, і тягти з гори по Боричеву на Ручай, і 12 мужів приставив бити його. Це [наказав] не тому, ніби дерево щось відчуває, а на наругу бісу, котрий цим ідолом зваблював людей, щоб відплату отримав від людей. Які, отже, молитви вдячні [за те] воздамо Господові Богу нашому? Лиш у замилуванні душі радісно вигукнемо: “Великий є, Господи, і чудесними є справи твої, бо вчора вшанований був людьми, нині ними ж зневажений, тягнений додому по Ручаю, [аж] плакали про ньому невірні люди - ще не прийняли Святого Хрещення. І притягнувши його, кинули у Дніпро. І приставивши мужів, Володимир наказав: “Якщо де приб’ється до берега, відштовхуйте його від берега, доки до порогів допливе. І тоді облиште його”. Вони ж повелене зробили, і так пустили. І перейшов через пороги, і викинула його вода у затоці на мілину, і до сьогодні зветься Перунова мілина. Послав по тому Володимир по всьому граду вісників своїх, говорячи: “Якщо хто [не] перебуватиме ранком на ріці - багатий чи убогий, чи жебрак, чи раб - такий супротивником є нашої держави”. Це почувши, люди благоговійно йшли, радіючи, і говорячи: “Якби недобрим [це] було, не прийняли б цього князь наш і бояри”. На ранок же вийшов Володимир з Анною царицею і преосвященним митрополитом Михаїлом і пресвітерами, і дияконами, і з усім причтом церковним на Дніпро. І зійшлося безліч народу чоловічої статі і жіночої. І увійшли всі у воду і один одного тіснили через велику кількість людей. І стояли одні [у воді] по шию, інші - по груди, діти ж при березі. А інші, наймолодші, аж до немовлят, яких матері їхні на руках тримали. Старші бродили. Пресвітери по берегу стояли, молитви творячи. Коли ж належить, занурили їх у воду тричі. Тоді всі занурили себе вдруге і втретє. І був від голосів народу, немов у небі прогриміло. І дехто з достойних бачив, як небеса відкривалися, і Дух Святий на тих, кого хрестили, сходив, і видно було радість на небі і на землі заради стількох душ спасаємих. А диявол нарікав і стогнав, кажучи: не було тут учення апостольського, ні Бога не відали. І радів я службі їхній, як мені служили. Нині ж переможений невігласом і не буду більше царствувати в землі цій. Як хрестилися люди - пішли кожен у доми свої. Володимир же радий бувши, що пізнав Бога сам і люди його, поглянув на небо і каже:
Молитва
Боже, котрий сотворив Небо і землю, зглянься на нових людей своїх, і дай же їм, Господи, взнати Тебе, як взнали землі християнські. І утверди в них Віру Праведну і неспокусну. І мені, рабу Своєму, поможи, Господи, на супротивного врага, аби надію мав на Тебе і на Твою Державу, перемагаючи підступи його. І таке сказавши, звелів ставити церкви по тих місцях, де стояли ідоли. І поставив на пагорбі церкву Святого Василія в ім’я своє, де стояв ідол Перун. Й інші - де творили треби князі й люди. І почав ставити по градам церкви, і пресвітерів до них настановлював, і людей туди на хрещення приводити звелів по всіх містах і селах. І взявши від знатних бояр і громадян дітей, віддав. Матері ж дітей цих плакали за ними, як за мертвими. Ще бо ті не утвердилися у Вірі. Але як до гробу кладучи, плакалися. Як вони роздані на навчання книгам - збулося на руській землі пророцтво, яке свідчить: “У дні ті почують глухі слова книжні, і зрозумілою буде мова гугнявих”[813]. Ці бо раніше не чули слова книжного, але за Божим устроєм, по великій Його милості помилував нас Бог. Пророк (каже): “Помилую його, якщо помилую”[814]. Помилував бо нас поза буттям і оновленням Духа за своїм благо зволенням, а не за нашими справами. Благословенний Господь Бог Ісус Христос, і возлюбив нових людей, руську землю, і просвітив її Хрещенням святим. Тому ж і ми припадаємо до нього, говорячи: “Господи Ісусе Христе, що Тобі воз- дамо за всі блага Твої, які ти воздав нам, грішним, і у пітьмі невідання сиділи. Не маємо бо проти багатих дарів Твоїх воздати. Великий є, Господи, ні справи Твої, і жодне слово не є достатнім для хвали чудес Твоїх. Тільки прийдемо возрадуємося Господові, восклик- немо Богу Спасителю нашому. Упередимо Лик Його у Сповіданні, і в Псалмах воскликнемо Йому, сповідуючи, що благо, як у вік мило сті Його. І вибави нас від ворогів наших, то від ідолів суєтних, і сотвори нас синами і спадкоємцями Вічного Життя, і знову царям: “Заспівайте Господові пісню нову, заспівайте Господові всю землю. Заспівайте Господові, Благословіть Ім’я Його, Благовістіть день від дня Спасіння Бога нашого возвістіть у народах Славу Його і в усіх людях чудеса Його”[815]. Великі, воістину і преславні чудеса сотворив Господь. Сам бо пресвятими вустами Своїм промовив: “Радість буває на небесах за одного грішника, котрий кається. То чим більше заради незчисленних народів, які Святим Хрещенням просвітилися”. Як каже пророк: “Воскроплю на вас воду чисту, й очі освятяться від гріхів ваших”[816]. Інший каже: “Бог прощає гріхи, і не поминає неправди, як хоче, милостивим є, той наверне і ущед- рить нас і поховає гріхи наші вглибині. Ми ж воскликнемо до Господа нашого Ісуса Христа, кажучи: “Благословен Бог, Котрий не дасть нам потрапити до зубів їхніх. Душа наше, немов птах, вибавить нас від сіті ловців. Сіть порветься їм, вибавлені будемо від спокуси диявольської. І згине пам’ять їхня з шумом”[817]. Господь же у віки перебуває, хвалений і оспівуваний у Трійці від русинських синів. А демони, прокляті благовірними мужами і жонами, котрі прийняли Хрещення в каятті й відпущенні гріхів. Володимир же сам просвітлений був Святим Хрещенням, і сини його. Послав же до жони своєї першої Рогніди, говорячи: “Я віднині хрещеним є, і прийняв Віру та Закон християнський. Належить мені одну жону мати, котру взяв по [прийнятті] християнства. Обери, отже, собі з-поміж вельмож моїх кого хочеш, аби видав тебе за нього”. Вона ж відповідаючи, каже йому: “Чи ти один жадаєш Царства земного і Небесного набути, а мені з малочасним цим і майбутнього дати не хочеш. Ти бо відійшов від ідольської спокуси і до всиновлення Божого. Я ж, бувши царицею, не хочу бути рабою ні земному царю, ні князю, але уневіститися хочу Христові, і прийму на себе янгольський образ”. Син же її Ярослав сидів у неї. Був бо єством такий від народження. І чувши мову й відповідь матері своєї Володимиру, і зітхнув з плачем, говорячи матері своїй: “О, мати моя, воістину цариця над царицями, і пані над паннами, схотіла замінити нинішній вік майбутньою славою, і не схотіла з висоти до нижчого перейти. Тим же блаженна єси в жонах”. І від цієї мови Ярослав встав на ноги свої, і ходити [став]. Перше ж бо не ходив. Рогніда ж сіє сказавши, постриглась у мнишеський образ, і названо було ім’я їй Анастасія. Потім же Володимир Великий розділив землю між синами своїми, і посадив їх по містах і по княжіннях. Вишеслава ж, від чехині, цього, як найстаршого, посадив у Новому граді великому. Ізяслава, від Рогніди, посадив у Полоцьку. Святополка - у Турові, Ярослава - у Ростові. Помер же найстарший Вишеслав у Новгороді, - посадив Ярослава у Новгороді. А Бориса - у Ростові, Гліба - у Муромі. Були бо єдиноутробними, і жили вкупі. Святослава ж, від другої чехині, посадив у деревській землі. Всеволода, Ярославового брата, у Володимирі Великому. Мстислава, брата їхнього, в Тмутаракані. Болеслава в Ляхах великих. Станіслава, Святос- лавового брата, в Смоленську. Судислава - у Пскові. І розіслав з ними єпископів і пресвітерів. І звелів хрестити всю руську землю. І каже Володимир: “Не добре, що є мало міст навколо Києва”. І почав ставити міста по Десні, по Острі, по Трубежі, по Сулі й по Стугні. І заселив знатними мужами з-поміж слов’ян, з-поміж чуді і з-поміж в’ятичів. І від цих помножилися [там] люди. І були городи сильні, був бо ворогами з печенігами, і воював з ними, і перемагав їх. По цьому поставив князь великий Володимир церкву кам’яну Святого Георгія, і звелів святкувати йому листопада 26. Також пішов до слов’янської землі, і до землі заліської, і в суздальську землю, і ростовську. І поставив град на свою честь - Володимир на ріці Клязмі в усті Либеді, й ісопом окропив[818]. І поставив церкву соборну Пресвятої Богородиці Успіння дерев’яну. І ісопом окропив[819] й інші церкви поставив[820], і всіх людей руських хрестив. І намісників [поставив] по всій землі. І прийшов до Києва. У той час преставився преосвященний митрополит Київський Михаїл, котрий хрестив землю руську. Володимир же Великйи зразу ж послав у Царгород до Фотія патріарха. І взяв у нього митрополита Києву Леона. А Новгороду - архієпископа Іоакима Корсунянина, а Ростову - архієпископа Федора, а до інших городів єпископів і пресвітерів, і дияконів послав, котрі хрестили всю землю руську. І була радість повсюди. І прийшов архієпископ Іоаким до Нового города, - требища розорив і Перуна зрубав. І повелів тягти його до Волхова, і, прив’язавши за мотузки, тягли його по багну, б’ючи
залізом і пхаючи. І в той час увійшов був у Перуна біс, закричав у ньому: “О, горе мені, що дістався немилостивим цим рукам!” І кинули його у Волхов-ріку. Він же плив крізь великий міст. Хтось кинув у нього палицю дерев’яну. Біс же кинув палицю дерев’яну на міст, говорячи: “цим тішачись, люди новгородські, поминайте мене”. На ньому ж нині божевільні, сходячись, б’ються і грабують і вбивають один одного, утіху творячи бісам. І наказали нікому ніде не переймати його, і наблизився Перун до берега, і Дублянин, вийшовши на ріку рано, бажаючи горнята везти до міста, і побачив Перуна, що зачепився за колоду, і відіпхнув його жердиною: “Ти, - каже, - Перунище сито їв і пив у Новгороді. А нині пливи геть!” Жив же Володимир у законі християнському, - замислив створити церкву кам’яну Успіння Пресвятої Богородиці. І послав до Царгорода. Прийшов майстер від греків, і почав будувати на царські великі кошти. Коли ж закінчена була церква, - прикрасив її чудесними іконами, і начинням достойним та багатоцінним. Це ж усе взяв у Херсоні - всі вироби церковні - все фундував: ікони, хрести, посудини і корогви. І пресвітерів корсунських приставив у ній служити. Анастасу ж херсонянину доручив нагляд. І увійшовши до церкви, помолився Богу, говорячи: “Господи Боже, зглянься з небес і побач, і відвідай виноградник свій, і доглядай насаджене десницею Твоєю. І благослови нових людей Твоїх, яким навернув єси серця до розуму - пізнати Тебе, Істинного Бога. І зглянься на церкву твою цю, створену недостойним рабом Твоїм на славу Твою і на славу Імені, Божої Матері, Котра породила Тебе, Пріснодіви Богородиці. Та якщо хто помолиться в церкві цій, то почуй, Господи, молитву їхню, і відпусти гріхи їхні заради молитов Пречистої Богородиці”. І помолившись, сказав він таке: “Оце даю Пресвятій Богородиці від майна мого, і від міст моїх десяту частину”. І установивши, написав присягу в церкві цій, кажучи: “Якщо хто це порушить - та буде проклятий”. І дав десятину Анастасу Херсонянину, нарікши його епітропосом. Влаштував свято велике в той день боярам і старцям з-поміж людей, і убогим подав милостиню велику, і багатства багато роздав.
Року 6504 прийшли печеніги до Василева і Володимир з малими силами виступив проти них, і не міг Володимир стати супроти печенігів, підбігши, став під мостом, і ледь заховався від ворогів. Тоді обіцяв у Василеві поставити церкву Святого Преображення. Було бо в той день Преображення Господнє, коли була ця січа. Врятувавшись від того, Володи- a 153 ь
мир поставив церкву і влаштував свято велике, зваривши 300 берков- ських меду, зізвав бояр своїх і посадників, і старійшин, багато людей з усіх міст. І роздав убогим 300 гривень. І святкувавши вісім днів, князь великий повернувся у Київ на Успіння Пресвятої Богородиці. І тут влаштував свято велике, скликаючи незліченну кількість народу. Бачачи ж людей християнами - радів душею й тілом. І так щороку творив. Любив слова книжні й читав їх, і в церкві уважно слухав читання. Почув бо, як у Євангелії читається: “Блаженні милостиві, бо ті помилувані будуть”. І далі: “Продайте майно ваше, і віддайте жебракам”, і ще: “Не зберігайте собі скарбів на землі, де тля точить, і злодії підкопують і крадуть, але зберігайте собі скарби на Небесах, де ні тля не точить, ні злодії не підкопуються, ні крадуть”; і Давида, котрий говорить: “Блажен муж, котрий милує і дає”, і Соломона премудрого чув, котрий говорив: “Хто дає жебрущому, - Богу в борг деє”. Це все в серці своєму, немов написане, маючи, блаженний Володимир звелів усякому жебраку і убогому приходити до двору княжого і брати потрібне пиття та їжу, а від комірника кунами снарядив же. І таке каже: “Немічні й хворі не можуть дійти до двору мого”, звелів приготувати вози, і наклавши хлібом, м’ясом, рибою й овочами різними, мед у бочках, а в інших - і квас; і звелів возити по місту, питаючи, де хворі й неходячі, і тим роздавав потрібне. І це постійно творив людям своїм щонеділі. Уставив у дворі в гридниці учту творити боярам і гридням, і сотникам, і десятникам, і знатним людям - у присутності князя і за його відсутності. Бувало на обіді тому без ліку м’яса: звірини, худоби. І було через достаток усього, напідпитку, почали нарікати, на великого князя говорячи: “Не достойно є нашим головам їсти ложками дерев’яними, а не срібними”. Самодержець наш великий князь, блажений Володимир, почувши, звелів викувати ложки срібні. І звелів класти людям, коли їли, кажучи: “Сріблом і золотом не знайду людей, а з людьми - добуду срібла й золота, як батько мій ходив, здобувши з людьми золота й срібла”. Любив бо Володимир людей і радився з ними про раті, і про устрій землі своєї. І жив з князями навколишнього світу - з Болеславом Лятським і Стефаном Угорським, і з Андрихом чеським. І був мир між ними й любов. І жив Володимир у страху Божому. І помножилися розбої, і кажуть єпископи Володимиру: “Ось помножилися розбійники, чому не страчуєш їх?” Він же каже їм: “Боюся гріха”. Вони ж кажуть йому: “Тип оставлений, єси, від Бога на покарання, а добрим на милість. Князь бо не даремно меча носить”. Володимир же поставив стражу всюди, і наказав: “Якщо кого за розбій схоплять, або злодія і гробокопача - різними карами звелів карати”. І до того наказав кожному своєю працею харчуватися, чужого не брати. І був страх по всій землі руській. І добре управляв Богом врученим собі царством. Ворогів собі підкоряв. Покірних же собі милував і багатьма землями володів, і покорив своїй царственій державі. Страшний бо всім був, і ніхто не міг супроти нього вийти. Так Бог прославив свого угодника, як же й він показав теплу Віру і Богу. І стільки душ, спасаємих своїм старанням, привів до Христа, аж повсюди хвалене і прославлене є ім’я Пресвятої Трійці в городах і селах, в пустинях і горах і проваллях земних. І церквами та монастирями наповнені були не тільки міста, але й пустельні місця. Були й проходи і підземні печери, в них же богодухновенні мужі й лики іноцькі, немов зірки сяючі, небесні мешканці, земні янголи, осередок свій мали, і піснославили непрестанно Ім’я Боже. Досяг вже старості блаженний Володимир, і знедужав. У той час послав блаженний Великий князь Володимир до Ярослава, сина свого у Новгороді взяти, за звичаєм попередніх посадників, тисячу гривень. Ярослав же, виступивши супроти батька свого, і не схотів данину ту дати. Послані ж звістили Великому князю і звелів негайно по лісах шлях торувати, мости мостити по болотах. Хотів іти на Ярослава. Ярослав же це почувши, послав за море, привіз варягів, боячись батька свого. Але Бог не дав бісу радості. Розхворівся бо князь Володимир. Ще ж до тієї хвороби печаль найшла на нього, що великі сили печенігів напали на землю руську. Князь же великий не міг супроти них іти, - послав Бориса, князя ростовського, сина свого. Пішов же Борис із воями проти печенігів. Князь же великий блаженний Володимир, хворий вельми, від тієї хвороби душу свою віддав у руки Господні, у доброму сповіданні. Преставився на Берестові місяця липня у 15 день року 6523. У той же час прилучилося Святополку окаянному в Києві бути, коли помер блаженний Володимир. І потаїв смерть батька свого. Серед ночі бо зруб розібравши, і в килим загорнувши, мотузки звісили на землю. І поклавши тіло його царське і священне на сани, повізши, поставив його у церкві Пресвятої Богородиці Десятинній. Дізнавшись [про те] весь синкліт його царський: бояри, князі і всі люди вельми запечалилися і плакалися за ним бояри, як за заступника, громадяни, як за заступником і - воїна хороброго, ворогів переможця. Убогі й жебраки - як за благодійника і переможця. І загалом без числа народу стек- лося, плачучи і ридаючи. Зібралося ж і без ліку духовного сану, преосвященний митрополит Леонтій з боголюбивими єпископами Федором ростовським, Фомою Туровським, Петром Переяславським, й ігуменами, і пресвітерами, і дияконами, і ченцями; і народу, що без ліку стеклося з усіх земель. З благохвальними піснями і благовонними кадилами[821]. Взявши, вклали його в гроб мармуровий, і поховали з плачем того блаженного Володимира, великого князя руського, нового Константина Великого Риму, котрий хрестився сам, і людей своїх хрестив. Так і цей блаженний сотворив, подібно йому. Хоч був спочатку у поганстві, хтивим бувши, але по тому істинно покаявся, і людей своїх привів до пізнання Істинного Бога, і всю землю руську хрестив, і від ідольської зваби очистив, тернину і зілля[822] негідного норову викорінив, і насіяв сім’я плодоносне, плід правди, яким воздасть кожен Владиці своєму свого часу. Ми ж, руські сини, і такого блаженного помічника маючи, блаженного Володимира, восхвалимо благодійника Христа нашого, Котрий дарував руській землі такого світильника і молитовника, а разом із тим сподобив і нас спадкоємцями стати царів і князів руських. Мир глибокий та дарує і державу царства їхнього незбориму збереже, і всілякого ворога против під ноги покорить. Віру Святу і укорену, і непохитну, і нерушиму цілу на віки в Россії збереже, а заразом - усіх руських синів з благоугодниками вічні блага наслідувати благодаттю щедротами і людинолюбством своїм невимовним, Йому ж слава, честь і держава належить від усіх сотворених нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь.