Житіє святого Володимира, опубліковане Ѳ. І. Соболевським

Житіє святого і рівноапостольного великого князя київського Володимира, Россії, названого в Святому Хрещенні Василієм, котрий охрестив усю землю Россійську. Вибрано з літописця руського преподобного отця Нестора Печерського

Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, (отець) щед­ротам, котрий усім людям зичить спастися і до розуму істинного прийти, Котрий не допустив до кінця нашій руській землі у темряві невірства і ідолопоклонства бути, але, як отець чадолюбивий, зволив світом ласки Хрещення Святого її просвітити, і до розуму істинного, і до самопізнання правдивого, у Трійці славимого Бога, через благовірного і рівноапостоль­ного великого князя Володимира, привести.

Цей святий і рівноапостольний великий князь Володимир був сином Святославовим, князя київського, роду варязького. Перше ідолам кла­нявся і вельми старанно, за поконом отців своїх, їх вшановував. Отець його Святослав мав трьох синів: Ольга, Ярополка і його. Ярополк же, по смерті батька свого, княжив у Києві. Олег - у Овручі і у всьому Поліссі, а Володимир - у Великому Новгороді. У ті ж літа Ярополк вбив брата свого Ольга. І Володимир, пославши слуг своїх до брата свого Ярополка, нагадуючи йому, що вбив брата свого Ольга^[829], боячись, щоб і йому так само зрадою не вчинив того самого, як і брату своєму Ольгу, і пішов за море до варягів.

А коли став Володимир самодержцем всього княжіння київського - поставив у всіх володіннях своїх ідоли. Найперше поставив ідола Перуна, найстаршого, у Києві-городі на тому місці, де тепер церква Святого Ва­силія, і в інших місцях ставив ідолів, котрим імена нижче описані, чинячи їм жертви, честь і вшанування, немов Богу. Так само і людям всім нака­зував під загрозою строгого покарання жертви їм приносити і за богів їх мати. А коли б хто не хотів - у таких маєтки і достойність відібрано, а їх смертю карано. Те, таку нагайну смерть, всі люди бачачи в усій землі, - за наказом його, називали їх богами і жертви їм приносили. А потім Во­лодимир послав до Великого Новгорода родича свого Добриню, аби на його місці у Великому Новгороді княжив. А коли той родич його, при­їхавши до Великого Новгорода, бачив, як Володимир богам своїм жертви у Києві приносив, так і він чинив у Великому Новгороді: ставив ідолів і богами їх називав. І кланявся їм, і служити їм людей примушував.

Володимир, маючи спокій з усіх сторін, невгамовністю до жінок бувши опанований, мав шість жінок. Перша була Розгнідь, з котрою 4 синів народив: першого, Ізяслава; Мстислава, Ярослава, Всеволода, і дві доньки мав. Друга була грекиня, жона брата Ярополка, з котрою мав сина Святополка, який братів своїх Гліба і Бориса забив. Третя була чехиня, з котрою мав двох синів - Вишеслава і Мстислава. П’ята була болгариня, з котрою мав двох синів - Бориса і Гліба. Шостою була грекиня, заради якої хрестився, і з котрою мав доньку Марію. Та була віддана за першого польського короля Казимира. Та народила Болеслава Сміливого, котрий вбив Станіслава, біскупа краківського. Мав також Володимир наложниць п’ятсот: 300 у Вишгороді, а 200 у селі Неберестовому, однак же не досить йому тих було, але ще й панни, котрі йому подобалися, і тих до себе на­казував брати на ніч. Не тільки панни, але й від чоловіків жон брав.

А коли Господь Бог захотів обрати собі людей, і наслав ласку Святого Духа на Володимира, котрий, немов від сну, від темряви ідолопоклонства отямився, до пізнання правдивого Бога прийшов, світлом правди про­славлений, Святим Хрещенням всиновлений, до Бога сам себе привів, і всю руську землю нашу просвітив.

Тут коротко про хрещення нашої руської землі викладено, як багато разів, із-за чийого панування, і коли хрестилася, згідно з літописцями чи­сельними, а особливо - преподобного Нестора Печерського. Вперше хрестилася Русь і народ словенський від святого славного і всехвального первозванного апостола Андрія. Бо святий апостол Андрій, бувши в Хер­соні, пішов угору Дніпром аж до Великого Новгорода. А прийшовши до гори київської - благословив людей і хрест святий на них поставив, де тепер церква Святого Симеона стоїть, пророкуючи їм, що на тій горі мало знамените і хвалою Божою виповнене місто постати, і Віра Свята возсіяти. І людей, котрі там жили, в той час святий апостол Андрій, Віри Христової навчивши, і охрестив їх. І пішов Дніпром до Великого Новго­рода і там багато людей Віри Христової навчив, і охрестив їх.

П’ятий раз остаточно хрестилась Русь, також від Константинополя, за святого рівноапостольного великого князя Володимира, всієї Русі са­модержця, а за царів грецьких Василія і Константа, а за патріарха Кон­стантинопольського Николи Хрисоверха, року від Різдва Христового 981, як наш руський хронікар святий Нестор свідчить. Почали приходити різні народи до Володимира з різних земель, хвалячи йому кожен свою віру. Першими прийшли [представники] віри магометової. Володимир же запитав їх: “Якою є ваша віра?” Вони відповіли йому: “Віруємо Богу, а Магомет нам дозволяє жон мати, хто скільки хоче, і надмірностей всі­ляких припускатися. Тільки обрізатися, свинячого м’яса не їсти і вина не пити”. Й інші цікаві речі оповідали, яких не гідно й писати. Володи­мир слухав з задоволенням про жон, бо був жонолюбець великий, однак обрізання і не пиття вина йому не сподобалися. І мовив до них: “Ми не можемо без винного пиття бути, оскільки в Русі всі веселощі й приязнь на підпитку є”. Потім прийшли німці, римляни, жиди, нараджуючи йому кожен свою віру. А він жодної з них не вподобав. Того ж року і грецькі царі Василій і Константин послали Кирила Філософа до Володимира з великими дарунками, між якими і корогва гаптована, вельми коштовна, на якій було друге Пришестя Христове, Страшний Суд. Святий же Ки­рило докладно повчив Володимира зі Святого Письма про Віру Христи­янську, оповідаючи йому про пророцтва, про Христа від початку світу, у кінці також - про друге Пришестя Христове і Страшний Суд. І завер­шивши мову свою, віддав йому ту корогву. Ту корогву побачивши, Во­лодимир запитав у Філософа, що то є. Святий же Кирило відповідав йому: “Прийде Господь Бог, Праведний Суддя, судити всіх праведних і грішних. Одних же поставить праворуч, а інших - ліворуч. То усіх не- хрещених і грішних, котрі стоятимуть ліворуч, тих усіх пошле до пекла у вогонь невгасимий і у муку вічну. А котрі стоять праворуч - тих усіх прийме до Царства Небесного на вічні веселощі й невимовні розумом людським неосяжні радощі й втіхи, котрих вічно будуть заживати. Во­лодимир же, зітхнувши, каже: “Щасливі ті, котрі праворуч стануть, але біда тим, котрі - ліворуч”. Святий же Кирило сказав: “І ти праворуч будеш, коли охрестишся і від негідних вчинків відмовишся”. Володимир же взяв собі до відома, і мислив про себе, мовлячи Філософу: “Подумаю і краще дізнаюсь про всі віри”. Обдарувавши ж Філософа, відпустив його з честю. Володимир же по від’їзді святого Кирила, зізвавши всіх бояр своїх, мудрих людей, старих і молодих, і каже їм: “Оце приходили до мене з різних земель і різних вір люди - віри махометової, німці, жиди, римляни - хвалячи кожен свою віру. Наостанку ж прийшов якийсь муж грецької Віри, котрий вельми дивовижні речі повідав, почавши від по­чатку світу аж до сьогодні; а, понад те розповів, що по смерті кожна лю­дина воскресне. І якщо тут на цьому світі хто добро буде чинити, той на небі навіки буде втіхи невимовної заживати і радіти. А хто тут, на цьому світі, зле чинить, а якби й добро чинив, а не буде християнином - той там у пеклі на віки у вогні невгасимому мучитися буде”. Сказали до нього бояри і всі мудрі його: “Своєю волею ніхто свого не ганить, а завше кожен своє хвалить. Однак ти, великий княже, якщо хочеш правду взнати, то маєш багато мудрих людей. Пошли їх по всіх землях. Нехай побачать кожну віру, і як хто служить Богу, а потім, прийшовши, дадуть тобі і нам про те належний звіт”. Вислухавши тих, Володимир послав десять мужів добрих по всіх землях на вивчення вір, і як хто служить Богу. Послані ж від Володимира були в різних місцях, приглядаючись і вивідуючи про віри, як хто служить Богу. А наостанок приїхали і до Кон­стантинополя, до царів Василія і Константина, повідомляючи їм про при­чину свого приїзду. Святіший же патріарх Сергій наказав прикрасити церкву і урочисту службу відслужив. І сам у коштовних шатах з числен­ними єпископами Службу Божу відправував. А царі Василій і Констан­тин під час Служби Божої прохали послів до церкви. А коли ті посли увійшли до церкви і узріли красу хвали Божої, і молитви вдячні - вельми здивувалися, і усвідомили: не на небесах, а на землі стояли. Бо освітило було їх в той час світло з Небес, і мали видіння. Як закінчив патріарх службу, взяли їх царі й добре пригостивши та обдарувавши, відпустили. А коли посли Володимирові повернулися, Володимир знову усіх бояр і людей своїх мудрих, старих і молодих, зізвавши, запитав послів перед ними: “Де й що бачили і чули про всі віри і про служби богам, опові­дайте”. Посланці ж оповіли, мовлячи: “Були у всіх сторонах, а коли при­їхали до грецької церкви і увійшли до церкви, де вони Богу моляться і

^Ж^ленко І. В. службу свою відправляють - бачили невимовну оздобу в церкві їхній і спів слухати дуже приємно. Там нас усіх хмара світла освітила, і видіння бачили, і здалося нам, що не на землі, а на небесах на той час стояли. І нема ніде такої служби у всіх народах і церквах відправ, як у них. А тому віруємо, що правдивою є їхня Віра, і правдивий Бог з тими тільки людьми живе”. Сказали бояри до Володимира: “Коли б Віра грецька не була правдивою, то і баба твоя Ольга не увірувала б, адже жінкою була вельми мудрою”.

Ось так Володимир віру святу грецьку, немов свічу на свічнику по­бачивши, і взнавши, що вона правдивою є, уподобав її і сказав: “Що вчиню? Піду в землю їхню і знайду там вчителів”. А як замислив, так і вчинив. Зібравши військо велике, рушив до Таврикії. Тепер те місце зовуть Перекопом. А коли і Херсон взяв, - зразу ж послав до царів хер­сонських, сватаючи собі сестру їхню Анну за жінку. Вони ж відпові­дали: “Немає у християн такого звичаю, щоб за нехрещених віддавали. Якщо охрестишся, то не тільки те, але й більше, тобто Царство Небесне отримаєш”. Володимир же відповів: “Вже давно я уподобав віру вашу, коли ще посилав послів моїх. Тож пришліть єпископа і охрещуся”. Добру новину почувши, царі умовляли сестру свою, аби пішла за Во­лодимира. Та, хоч і не хотіла, однак, уважаючи на спасення такого ве­ликого народу і спокій вітчизни своєї, погодилася. Отже поїхала ца­рівна з великою кількістю князів грецьких і з єпископами до Херсона. Туди приїхавши, була проведена до палацу замку херсонського. А на той час Володимир раптово осліп, і почав сумніватися щодо Святої Віри, думаючи, що то його поганські боги покарали. Однак царівна по­слала до нього, мовлячи: “Коли хочеш бачити - хрестися. А коли хрес­тишся, то не тільки тілесної, а й духовної сліпоти позбудешся. А ще більше - Царства Божого набудеш”. Володимир же каже: “Якщо те на- правду буде, то по тому знатиму, що Віра Християнська є правдивою, і Бог їхній - над усіма богами”. І наказав хрестити себе. А коли єпископ почав його хрестити, - сталося чудо знамените. Бо лиш тільки ступив Володимир до святої купелі, - відразу немов луска з очей його спала, і бачив ясно, як і перше, і жодного болю не відчував, ніби ніколи на очі не хворів. За те славив Бога у святій Трійці Єдиного, мовлячи: “Тепер знайшов Правдивого Бога”.

У Святому Хрещенні дане було ім’я йому - Василій. Бувши просвіт­лений, Володимир душею і тілом радів. Як те побачили бояри його - чис­ленні з-поміж них хрестилися.

Володимир, влаштувавши весілля за звичаєм, і взявши благословення і митрополита Михаїла від святішого патріарха Сергія, попрямував до Києва. А коли приїхав - люд його посполитий з великою радістю вітав. Привіз же тоді з собою до Києва мощі святого священномученика Кли­мента і учня його Агафа, й інших святих немало, образи, книги, церковні шати й інше начиння церковне; священиків, дияконів, іноків, дяків різних з Греції.

Потім призначив день Хрещення Святого всьому народу. І казав по всьому місту Києву кликати, мовлячи: “Якщо хто не буде того й того часу на ріці Почайні, як багатий, так і убогий, старий і молодий, вільний і не­вільний, - той буде Господу Богу Ісусу Христу, Богу Правдивому, і мені ворогом”. Люди, те чувши, пішли всі у назначений час на ріку Почайну, де зібралося дуже багато різного віку, старих і молодих. Тоді й сам Во­лодимир з усім грецьким духовенством туди прибув. І наказав увійти у воду - більшим глибше, а малим - мілкіше, а священикам, при березі стоячи, хрестити їх. Священики ж кожному з них, читаючи належні до Хрещення Святого молитви, хрестили всіх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Того ж дня сам митрополит Михаїл усіх 12 синів Володимирових, котрих від різних жон мав, окремо в криниці охрестив. І від того часу ту криницю над Дніпром, де вони охрестилися і до сьогодні кияни назива­ють Хрещатиком.

Святий же Володимир по Святому Хрещенні молився Господу Богу, мовлячи так: “Боже святий, Творцю неба і землі, зглянься на новоохре- щених людей твоїх, дай їм, Господи, істинно пізнати Тебе, Бога Правди­вого, утверди їх у Православній Вірі. І мені поможи, аби звитяжив як ви­димих, так і невидимих моїх ворогів. Амінь”. Потім невдовзі Володимир послав по всіх містах і селах хрестити всіх, скільки людей було в його володіннях. А якби хтось хреститися не хотів, на таких покарання неми­нуче, як на неслухів наклав. Наказав також ідолів палити, нищити, і бож­ниці їхні до ґрунту руйнувати, а на тих місцях церкви святі ставити. А найперше сам поставив церкву в Києві на честь Пресвятої Богородиці, виключно царським коштом. На неї й десятину з усього панства свого наказав давати. Ту і тепер усі Десятинною зовуть.

Тут же згадаємо і про ідолів, котрих вони мали за богів. Їх би не варто було й згадувати, але (зробимо це) для того, аби знали, якою сліпотою ідолопоклонства тоді диявол осліпив людей, і до якого шаленства при­водив і облуди, що не тільки не знали Правдивого Бога, але ще й бездуш­ним німим речам, людьми зробленим, вшановували як Бога.

Перший тоді у них бог був Перун, із дерева зроблений у людській по­добі. Голова його була срібна, а вуса золоті. У нього у руках був камінь вельми ясний, перед котрим вогонь завше горів. А коли б сталося, що через недогляд служителя, до того приставленого, вогонь згас, - такого без будь-якого жалю(?)^[831] і укорів, як ворога бога свого, вбивали. Другий бог у них був Волос бидлячий. Третій у них бог був Позвіздний, його звали Похвист, а деякі і вітром називали. Того визнавали за бога повітря, погоди і непогоди. Четвертий у них бог був Ладо. Вірили, що той є богом веселощів, утіхи і всякого доброго провадження часу. Тому жертви при­носили ті, хто мали женитися, аби з його допомогою весілля добре і життя в любові мали. Того Лада по деяких землях і до сьогодні на весіл­лях, руками плещучи або об стіл б’ючи “Ладо, Ладо” співають, і у всіля­ких піснях своїх часто його поминають. П’ятий у них бог був Купало, котрого вважали богом врожаю. Тому також шалені і обмануті й жертви приносили на початку жнив. Того-то Купалу-бога чи радше біса, по дея­ких землях і тепер поминають, а особливо в навечір’я різдва святого Іо­анна Предтечі, таким чином: увечері діти і панни, зібравшись, плетуть собі вінки з різного зілля, які кладуть на голову й опоясуються ними. Запалюють вогонь і беруться за руки, і навколо вогню того скачуть, співаючи пісні, в яких часто поминають Купала. А потім через той вогонь перескакують, бісу тому Купалі самі себе офірують, й інших багато ви­гадок бісівських бридких на той час на тих зборищах чинять, що не гідно й написати. Деякі з них криницям, озерам за багатство врожаю прино­сили, а часом у жертву й людей топили, що й тепер у деяких землях не­розумні чинять під час знаменитого свята Воскресіння Христового: мо­лодь обох статей, зібравшись, і взявши людину, вкидають у воду. І трапляється за задумом тих богів, тобто бісів, що вкинутий у воду або об дерево, або об камінь розбивається, або потопає. А в інших землях не кидають у воду, а тільки поливають водою, чим, однак, тому ж богу жер­тви приносять. Шостим із них був Коляда, котрому свято велике чинять грудня 25 дня. І хоча Різдвом Христовим і Святим Хрещенням просвіт­лені й ідоли погинули, однак деякі шалені поминають біса Коляду. По­чавши від самого Різдва Христового, впродовж усіх свят сходячись, пісні співають, в яких хоча й про Різдво Христове поминають, але більше Ко­ляду біса вихваляють. Там також на зібраннях свої і Тура й інші бридкі речі вигадують, того не годиться і написати. Не досить також шаленим людям тих богів, але ще їх мали багато, котрим імена ті: Хорс, Дожб, Мокша, Стрирог, Семаргл.

А святий Володимир, охрестивши землю руську, всіх ідолів з вели­ким безчестям сплюндрував, палив і у воду вкидав. Найперше Перуна, старшого, наказав, прив’язавши до хвоста кінського, волочити з гори до Дніпра, і приставив мужів 12, аби його, волочачи, били киями. Те чинив, не тому, аби дерево те мало чуття, але аби безчестя бісу учинити, і на­сміявся з нього, котрий людей ошукував і обманював. А приволікши до берега, доки мине пороги. І там нижче порогів приплив до однієї гори високої, яку Перуном і тепер називають. А на тому місці в Києві, де був ідол Перун, наказав Володимир поставити церкву на честь святого Ва­силія Великого. Й інших усіх ідолів наказав кидати, одних у вогонь, інших у воду, і святилища їхні до ґрунту плюндрувати, і не перестав, доки усіх ідолів не викорінив. А викорінивши, святий Володимир ідоло­поклонство, Віру Святу поширюючи, на тих місцях церкви святі наказав будувати, де святилища були. Там наказав, благочестя помножуючи, міста навколо Києва, над ріками Десною, Остром, Трубежем, Сулою, за­сновувати. На той час місто над рікою Стугною заклав і назвав його своїм хрещеним іменем Василевом. Те й до сьогодні Васильковом називають. Знову послав святий Володимир до Царгорода, до святішого патріарха Сергія, просячи, щоб йому прислав ще більше єпископів. У той час при­слав йому святіший патріарх Сергій єпископів трьох: Іоакима, Феодора, Фому. З тими йшов святий Володимир до землі суздальської і ростовської і заклав там місто над рікою Клязьмою, і назвав його першим своїм іме­нем: “Володимир”. І поставив там церкву на честь Пресвятої Богородиці, і залишив там єпископа Феодора. І пішов звідтіль до Ростова, і там сплюндрувавши ідолів, і на тих місцях поставивши церкви, дав їм єпис­копа Фому. А потім пішов до Великого Новгорода, і прийшовши, там ідо­лів і Перуна, старшого бога, зв’язавши, наказав волочити до ріки і тяг­нучи, бити киями. Біс же, котрий у тому ідолі мешкав, не стерпівши того насміховиська, почав жалібно голосно кричати: “Біда, біда мені, бо по­трапив у руки немилостивих людей, котрі мене недавно, як бога вшано­вували, а тепер таке мені зло незносне чинять. Що робити - не знаю”. Приволікши ж на міст, вкинули в ріку. Вернувшись же до Києва, святий Володимир розділив панство своє - руську землю - на 12 княжінь і по­садив у них 12 синів своїх, котрих мав від різних жон. Найперше посадив старшого сина свого Вишеслава у Великому Новгороді, Ізяслава у По­лоцьку, Святополка у Турові, Ярослава по смерті Бориса у Ростові, Гліба у Муромі, Святослава у Тмутаракані, Станіслава у Смоленську, Брячислава у Луцьку, Судислава у Пскові. З ними послав священиків, на­казуючи синам своїм, аби кожен з них по своїх княжіннях наказав Віри Християнської навчати і хрестити людей в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, а ідолів та святилища плюндрувати і з ґрунту вивертати наказав, а на тих місцях церкви святі ставити. Того наказу сини його з пильністю дотримувалися. І коли святий Володимир з допомогою всемогутнього Бога всіх ідолів і святилища по всій Русі викорінив, а церков святих ба­гато набудував, і Віру Святу утвердив, також і шпиталів немало для убо­гих та немічних нафундував і добрими дарами та фундаціями їх обдару­вав.

По великих цнотах своїх у спокої Господу Богу дух свій віддав близько року 1016, мовлячи з Псаломником: “У руки Твої, Боже мій, передаю дух мій”. І так по земному царстві в Небесне відійшов цар­ствувати. Чи багато років від народження свого святий Володимир жив, літописець не розповідає. Тільки з княжіння літ тридцять у ідолопок­лонстві княжив вісім літ, а охрестившись 27 літ жив. Тіло його святе покладене у Києві, в церкві Пресвятої Владичиці нашої Богородиці й Пріснодіви Марії, в Десятинній, у гробі мармуровому, з великою честю і жалем усіх, як отця і помічника Спасенню, в святій Трійці Єдиному Богу Отцю і Сину і Святому Духу, Котрому належить всяка слава і по­клон нині й повсякчас і на віки вічні. Амінь.