Оповідь про Євангеліє у вогні
Третім етапом хрещення у “Палінодії” є відома оповідь про Євангеліє, яке було покладене у вогонь і не згоріло. Основа цього сюжету має грецьке походження. Воно вперше з’явилося у писаннях Костянтина Багрянородного (у життєписі його діда Василія Македонянина)[1032], звідки перейшло до Продовження Феофана[1033] текстів Кедріна і Зонара.
Увійшло воно й до писань М. Стрийковського[1034], у писання Кромера і Зонари.Повністю цей сюжет у Костянтина Багрянородного звучить так: “І народ росів, войовничий і найбезбожніший, за посередництвом щедрих дарунків золота й срібла і шовкових строїв він (імператор Василій II - І. Ж.) схилив до перетрактацій і, уклавши з ними мирну угоду, переконав зробитися учасниками Божественного Хрещення, і влаштував так, що вони прийняли архієпископа, який отримав рукопокладення від патріарха Ігнатія. Архієпископ, прибувши в країну названого народу для згаданої справи, був зустрінутий прихильно. Володар того народу, скликавши збори підданих і головуючи із старійшинами, які через тривалу звичку гірше за всіх прихильні були до забобонів, і розмірковуючи щодо своєї віри і віри християн, закликає і питає, що (архієрей - І. Ж.) сповістить і чому буде їх вчити. Коли єпископ показав книгу Божественного Євангелія і розповів їм про деякі чудеса Спасителя нашого й Бога, і повідомив їм історію деяких чудес, здійснених Богом у Старому Завіті, то руси в той же час поспішили сказати: “Якщо й ми не побачимо щось подібне, і особливо те, що розповів про трьох отроків у печі, то безоглядно тобі не повіримо і не будемо слухати твоїх промов”. Він же, будучи певен у несхибності того, хто сказав: “Аще що просите в Ім’я Моє, прийміть”, і ще: “Хто вірує в Мене, і справи, які Я творю, сотворить, і більше сих сотворить, коли створене має бути не для марнославства, а для спасіння душ”, - сказав їм: “Хоча й не варто спокушати Бога, однак, якщо ви від усього серця вирішили приступити до Нього, просіть, чого хочете - Бог неодмінно зробить по вірі вашій, хоча аз єсмо найсмиренніший і найменший”.
Вони ж просили саму Книгу Віри християнської, тобто Божественне і Священне Євангеліє кинути у розпалений вогонь, обіцяючи, коли вона лишиться неушкодженою, - навернутися до Бога, якого він сповідує. Після того, як це було сказано, священнослужитель підняв очі й руки до Бога і промовив: “Прослав Ім’я Твоє святе, Ісусе Христе, Боже наш, і нині перед очима народу цього усього”. І кинута була в піч з вогнем книга Святого Євангелія. По збігу ж часу, коли піч згасла, вийнятий був свиток, що не постраждав і не ушкодився, і не зазнав від вогню ніякої шкоди, так що навіть китиці на кільцях мотузки, яка його зв’язувала, не потерпіли ані не змінилися ніскільки. Побачивши це і будучи враженими величчю чуда, варвари без вагань почали хреститися”[1035].Коли саме відбулося запозичення цього тексту українським літописанням - сказати складно. Проте вже в кінці XVI ст. він знаходився у складі українських літописних зведень. Найвагоміше підтвердження цього отримуємо з книги вже згаданого уніата Льва Кревзи “Оборона унії” (1617)[1036]. Оповідаючи про прихід Михаїла й чудо, здійснене ним, він вказує на джерело: “хроніка Слов’янська”, і зазначає, що цю інформацію туди взято з іноземних джерел. Як видно з подальшого тексту Кревзи: “Проте додає там же хроніка Слов’янська такі слова: “Але ще час був не прийшов, аби на них зійшло Ім’я Боже”. Вірогідно, тут ми маємо справу з якимось вітчизняним джерелом, яке потім лягло в основу досліджуваної концепції. Не виключено, що саме звідти, а не безпосередньо з тексту концепції взята ця інформація у тексті 866 р. у Густинському літописі (коротко, разом із посиланнями на Куропалатеса, Баронія і Кромера)[1037].
На завершення лише зазначимо, що на слушну думку М. Брайчев- ського, ця оповідь відноситься до часу хрещення київського князя Аскольда. Зважаючи на датування події у Густинському літописі, у досліджуваних текстах, включаючи також Патерик 1661 р. та Синопсис, цей етап хрещення віднесений до часу князювання Олега, незважаючи на те, що у статті 887 р. “Повісті минулих літ” згаданий вже син Василія Македонянина[1038].