Глава V НАШЕСТЯ БАТИЯ НА РУСЬ. ПРОДОВЖЕННЯ БОРОТЬБИ ЗА ГАЛИЦЬКИЙ СТІЛ І ОСТАТОЧНА ПЕРЕМОГА ДАНИЛА
Михайло боявся недарма: у тому ж 1239 році татари під проводом хана Батия, внука Чингізхана, спустошили Східну Русь. Роз'єднаність руських князів була на руку завойовникам. Незважаючи на те, що майже кожне руське місто захищалося, жодне з них не мало шансів вистояти самотужки.
Саме неможливість виробити спільну стратегію і тактику боротьби з татарськими завойовниками зробила руські землі легкою здобиччю. Це можна проілюструвати безліччю історичних фактів, наприклад, таким: в 1237 році татари спустошували рязанські землі, проте Суздаль і Ростов, що знаходилися по сусідству, не надали жодної допомоги. Винищивши більшу частину населення рязанських земель, татари рушили далі, на Суздаль. При такій стратегії захоплення всіх руських земель було питанням часу, і часу недалекого. У 1238 році був зруйнований Володимир, загинуло безліч людей, у тому числі й сім'я князя Юрія Всеволодовича. 4 березня того ж року сам князь Юрій Всеволодович на чолі всіх військ, які йому вдалося зібрати, вступив у відчайдушну нерівну битву з татарами на березі річки Сить, але зазнав поразки і був убитий. Спустошивши Східну Русь, Батий збирався йти до Новгорода, та побоювався, що важкий перехід через ліси й болота підірве боєздатність його армії. Татари розорили один лише Торжок і повернули на південь, зустрічаючи відчайдушний опір. Особливо прославилося невелике чернігівське містечко Козельськ, котре самі татари називали «злим містом». Його жителі тримали оборону сім тижнів, і коли місто було взяте, то, якщо вірити літописам, татари в ньому пролили стільки крові, що малолітній тамтешній князь Василь у ній просто потонув. У 1239 році вони взяли й спалили місто і рушили до Києва. На думку татар, це було найгарніше місто на Русі, можливо, вони навіть хотіли зберегти для себе його стіни, князівські палати і храми, ці маленькі фортеці всередині великої. Племінник Батия Мен- гу-Тимур відправив до Києва послів вимагати його здачі. Вони були вбиті — так часто чинили в руських містах з ворожими посланцями. Тоді татари стали табором на іншому боці Дніпра, чекаючи підкріплення для майбутньої облоги. Наприкінці 1240 року татари перейшли Дніпро, ймовірно, по льоду, і оточили верхнє місто (займало місце нинішнього старого міста). Військо 'їх було величезним і за короткий термін зруйнувало всі посади на київських землях. Для штурму Києва татари використовували каменеметальні машини та стінобитні знаряддя і тарани, що дали їм можливість під- нятися на міські стіни. Змушені їх покинути, кияни звели імпровізовані укріплення біля Десятинної церкви і зайняли позиції на баштах і дзвіниці. Але татари зруйнували церкву, і вона поховала під собою останніх захисників Києва. Ставленик Данила тисяцький Дмитро був поранений і полонений татарами, причому далекоглядний Батий велів зберегти йому життя. Від Києва татари рушили на Волинь, взяли Кам'янець, Володимир, Галич та багато інших міст. При цьому вцілів лише Кременець, укріплення якого видалися татарам неприступними.Під час узяття Києва Данило був в Угорщині. Він хотів поріднитися з Белою, посватавши його дочку за свого сина Лева, але той знову відмовився, воліючи знайти вигіднішу партію. В'їжджаючи в свої землі, Данило побачив безліч біженців та визнав за краще повернути назад. Незабаром він з'ясував, що більша частина його володінь розорена, а його брат, дружина та діти знайшли притулок у Польщі. Данило розшукав своїх рідних і сам скористався гостинністю сина Конрада Болеслава, який надав йому притулок у Вишгороді, де Данило з родиною пробув до тих пір, поки татари не пішли з його земель. Повернення було важким: скориставшись пануючим там хаосом, намісник у Дорогичині оголосив себе князем і зачинив перед Данилом ворота, не дозволивши йому увійти до міста. Берестя та Володимир були повні вбитих, але, на щастя, улюблений Данилом Холм стояв осторонь від руху татарських сил і не постраждав. Данило й Василько зупинилися в ньому, щоб зібратися з силами. Тим часом і Михайло Чернігівський з сином Ростиславом повернулися з Польщі.
Ростислав став княжити в Чернігові, а Михайло оселився поблизу Києва, на острові.Головна небезпека для Данила йшла від його ж бояр, яких він не міг, подібно до свого батька та тестя, тримати в шорах. У літописі недвозначно говориться, що в цей період Данило був князем формальним, реально ж землею та даниною розпоряджалися бояри. Багатий та впливовий Доброслав Судич взяв собі Бакоту і все Пониззя, бажаючи укріпитися, він радо приймав чернігівських бояр та дарував їм маєтки. Іншою сильною постаттю був Григорій Васильович, який мав великий вплив у Перемишлі. Обидва вони відкрито виявляли непокору Данилу, та, на щастя, ворогували один з одним. Кожен хотів з допомогою князя розправитися з конкурентом і обидва постійно обмовляли князю один одного. Зрештою, Доброслав таки перегнув палицю: він під'їхав до князя на коні в одній сорочці з гордо піднятою головою, у супроводі натовпу галичан, які йшли біля його стремена. Терпіння Данила луснуло: Романовичі побачили, що обидва боярини брешуть, обидва не хочуть підкорятися князівській волі, і веліли своїм дружинникам схопити обох як заколотників та зрадників.
Ледве Данило встиг навести лад при дворі, як невдячний Ростислав Михайлович, князь чернігівський, у союзі з бо- лохівськими князями спробував оволодіти Бакотою. Данило негайно ж перекинув туди своїх воїнів та жорстоко спустошив болохівські землі, спаливши всі міста. Така воістину варварська жорстокість пояснюється в літописі так: «Він [Данило] полонив землю болохівську і попалив. Тому що не чіпали 'їх [болохівців] татари, щоб ті орали землю і сіяли пшеницю та просо». Можливо, Данило дійсно хотів підірвати кормову базу татарських загарбників, а може, він просто був дуже злий на болохівських князів, які увійшли в союз із його ворогом Ростиславом, який не хотів миру. Він наблизив до себе опального галицького боярина Володислава та Костянтина Володимировича Рязанського. Разом у 1242 році, скориставшись відсутністю Данила в місті, вони захопили Галич. Ростислав сів на галицький стіл, а Володислава зробив тисяцьким.
Та при наближенні Романовичів з великим військом ганебно втік з Галича і врятувався від подальшого переслідування лише завдяки звістці, що татари йдуть на галицьку землю. Костянтин Рязанський намагався втримати Перемишль, вступивши в союз із тамтешнім єпископом. Він утік вночі, дізнавшись про прибуття посланця Данила Андрія з дружинниками. Не знайшовши Костянтина, люди Андрія пограбували єпископа та всіх інших, хто не виявляв до них належної поваги.Ростислав наполегливо домагався того, щоб угорський король став його союзником у боротьбі проти Данила. Незважаючи на відмову, він знову попросив руки його дочки, і цього разу був прийнятий прихильно: Бела вирішив, що в такий час йому не завадить своя людина в Чернігові, і в 1243 році віддав за нього принцесу Анну. Король знову вирішив зробити ставку на Ростислава, бо вважав, що сили та добробут Данила надовго підірвані татарським набігом.
Через деякий час Ростислав зробив останню спробу напасти на землі Данила. Він змовився з удовою Лешка, і та дала йому воїнів, а окрім того, тесть у черговий раз забезпечив його угорськими полками на чолі зі знатним воєводою Філь- нієм, з яким у Данила були старі рахунки.
Крім Бели IV, Ростислава підтримували польський правитель Болеслав Сором'язливий, його шурин та опальні галицькі бояри. Сподіваючись, що Волинь, котра ще не оговталася після татарського набігу, не чинитиме серйозного опору, вони взяли Перемишль і обложили Ярослав. Та Данило зміг швидко перекинути союзні йому половецькі полки, обійшов угорські та польські лицарські загони з тилу і розгромив 'їх. Переслідуючи ворогів, прихильники Данила полонили зрадника і призвідника смут Володислава та воєводу Фільнія — обидва вони були страчені. Ростислав знову був змушений виїхати до Угорщини до тестя. З тих пір ім'я його в руській історії вже не зустрічається. Так Ярославська битва 17 серпня 1245 року поклала край сорокарічній боротьбі за галицький стіл і зміцнила міжнародні позиції Галицько-Волинського князівства. Ніхто з руських князів вже не намагався змагатися з Данилом Галицьким.