Житіє святого Володимира складі Патерика архімандрита Йосифа Тридни

Архімандрит Києво-Печерський Йосиф Тризна.

Копія XIXст. з прижиттєвого портрета. Фонди НКПІКЗ

власних писань.

Йосиф Тризна (? - ↑ 1655 або 1656) походив із відомого православного шля­хетського роду. З дитячих років майбут­ній архімандрит мешкав у Лаврі, де от­римав виховання і ґрунтовну освіту. Протягом 1640-1647 рр. обіймав ігу­менство у Віленському Святодухів- ському монастирі - надзвичайно ваго­мому на той час форпості Православ’я у Литві. 1647 р. Тризна повернувся до Києва, і з благословення свт. Петра Мо­гили, став його наступником. Печерську архімандрію обіймав з 25 січня 1647 р. до своєї смерті 1655 чи 1656 р. На жаль, до нас дійшло надзвичайно мало його о. Йосифа, яке прославило його серед найвагоміших українських письмен­ників XVII ст. Йдеться про унікальну рукописну редакцію Патерика.

Рукопис писаний на 300 листах, скорописом XVII ст. Повний заго­ловок такий: Житиж и повизи прпснмгъ оцъ ншигъ в пещерахъ

/ * f∖ /4 ΓΛ ιτl∕ ∕‰< і т ∣oΛ

просижвшиуъ. списанъ трУдолУбиемъ блаженнаго шстора рУкаго лЭтопица. По времени же паки приложи нЭкои ЖИTИS еты ПЦъ печерски. cGолнcивьιн рпкпъ симонъ сУда^лски владимески. послэди пространиэр написа, и въ єди- ^v Γ7 Γ7, Γ7Γ[₁^v ’,x ^vΓ7

’.∙. P./.. її.∙.^x...

носчиеси. слжньін поликапъ лрхимандри^т печерские. Пне же мало протраннее t лЭтописца рУскаго”^[20]. Він зберігся у єдиному списку, свого часу подарова­ному відомому московському письменнику, монаху Троїце-Сергієвої лаври Симону Азар’їну, і на думку Я.

Створена Иосифом Тризною редакція Патерика, як і більш рання Феодосіївська редакція та польськомовний Paterykon, відзначалася вве­денням у текст Патерика непечерських літописних повідомлень. Проте Тризна, на відміну від Сильвестра Косова, створив велике літописно- агіографічне зібрання, яке можна радше назвати історією (чи збіркою першоджерел до історії) Київської і всія Русі митрополії. Окрім Печер- ського патерика, який починається в рукописі тільки з 91 аркуша, тут зна­ходимо великі фрагменти літописного тексту та ряд окремих агіографіч­них творів, які безпосередньо не відносяться до історії Лаври й Православ’я у Києві загалом.

Наразі ця робота так ніколи й не була опублікована, що зазвичай по­яснюють значним обсягом і невпорядкованістю лаврського матеріалу. Втім, можна зазначити, що лаврська друкарня видавала книги й більшого обсягу, отже, вірогідно, причина у тому, що збірка не була надрукована через бідність обителі в час Хмельниччини та Руїни. Можна також при­пустити, що питання про видання збірки і не виникало, бо її не можна було назвати вповні закінченим твором, як це сприймалося українською історіографією ранньомодернового часу (ті параметри мало чим відріз­нялися від нинішніх).

Разом з тим, не підлягає сумніву, що серед джерел, використаних при підготовці видання Патерика 1661 р. головним було саме писання о. Ио­сифа.

У роботі, присвяченій іншому історичному виданню цього часу - Синопсису - ми дійшли висновку, що робота над слов’янським видан­ням Патерика (1661) велася водночас із написанням історичного довід­ника, яким став Синопсис^[22], і з певною вірогідністю припустили, що автором Синопсиса був о. Йосиф. Отже, можна припустити і генеало­гічний зв’язок між цим виданням і Патериком. Втім, через неспівстав- ність обсягу обох творів та внесення в останній значної інформації із західних історичних писань, провести якісь реальні паралелі між ними досить складно, хоча деякі нюанси змісту й свідчать на користь нашої теорії^[23].

На сьогодні Патерик Йосифа Тризни є, мабуть, найменш дослідже­ною пам’яткою давньої української літератури великого обсягу. Причина передусім полягає у тому, що твір уцілів тільки в одному списку, і збері­гається за межами України^[24].

Патерик Йосифа Тризни є майже енциклопедичним зібранням як лі­тописних, так і агіографічних текстів. Нами до сьогодні досліджено лише незначну його частину, проте вже можливо у загальних рисах охаракте­ризувати джерельну базу того літописного матеріалу, який був ним ви­користаний. Весь цей текст створений, найвірогідніше, на основі одного літописного протографа, можливо, з незначними вкрапленнями додатко­вих вставок (втім, можливо, вони вже містилися у цьому протографі). Це літописне зведення найбільш схоже з початковою частиною пам’ятки, відомої в науці під назвою як Тверський збірник. Деякі особливості тек­сту ведуть нас до іншого, спорідненого з Тверським, зведення, відомого як Львовський літопис. Також зустрічаємо читання, які знаходять пара-

лелі в Іпатіївській гілці літописів. Певну близькість окремих фрагментів знаходимо також у Софійському першому літописі та Московському зве­денні 1479 р. Для частини наведеного о. Йосифом матеріалу паралельних місць у відомих нам пам’ятках літописання не знайдено.

Отже, у протографі о. Йосифа слід вбачати окрему пам’ятку, яка побутувала у Києві і мала значний вплив на літературу та історіографію XVII ст.^[25] Саме його впливом (можливо, у нетотожних списках) пояс­нюється наявність у писаннях того часу повідомлень, близьких до лі­тописних зведень, здавалося б, дуже далеких одне від одного^[26]. Якийсь більш ранній протограф цього літопису став свого часу основою Твер­ського збірника завдяки контактам між Твер’ю і Литовсько-Руською державою^[27].

Повернемося до житія, яке разом із іншими агіографічними та іс­торіографічними пам’ятками приписане до основного тексту Патерика Йосифа Тризни.

Проведений нами аналіз дозволив виділити в тексті житія з Патерика та інших пам’яток фрагменти, що походять з літопису, близького до лі­тописної частини Патерика, але нетотожного їй. Загалом, у статистич­ному відношенні окремі читання житія розпадаються на такі категорії:

1. Фрагменти, тотожні Патерику Йосифа Тризни.

2. Фрагменти, нетотожні Патерику Йосифа Тризни, але такі, що мо­жуть бути віднесені до близького йому протографа.

3. Власна творчість автора житія.

²⁸ Тверские летописи: древнерус. тексты и пер. / Вступ. ст., пер. и примеч. В. З. Исакова. - М., 1999. - С. 17-18.

4. Фрагменти, що не можуть бути ідентифіковані за певним літопис­ним джерелом.

5. Фрагменти, відсутні у Патерику.

Найбільш вірогідним можна вважати висновок, що житіє було написане у період XVI - першої по­ловини XVIIст.^[29] (можливо, в часи свт. Петра Могили)^[30] у Києво-Пе­черській лаврі, де й зберігалося до внесення його тексту у Патерик