ДОДАТОК про п’ятикратне хрещення Русі.
с. 12 Оскільки четверте заперечення про хрещення Русі пояснене, то не менш потрібно сказати світу про те, скільки разів Русь була хрещена.
Згідно з нашими слов’янськими хроністами первістки свого хрещення роксоланський народ виводить від святого апостола Андрія.
Бо цей святий апостол, будучи у Херсонесі (Chersonezie), як розповідається у Христовому Євангелії, вирушив угору Дніпром аж до Великого Новгорода, де охрестивши якусь кількість людей, приплив Інфляндським морем до Риму. Про нього теж свідчать, що коли він торував шлях Дніпром до Новгорода, то прибув до київських гір і благословив їх, а на горі (на котрій тепер стоїть міська брама з півдня) поставив святий хрест, пророкуючи, що на цій горі та інших при ній постане прекрасне і сповнене Божої хвали місто. Додає старий слов’янський літописець святий Нестор, що й св. апостол Павло, проповідуючи народам, багатьом русинам вказав шлях дорогу до св. Хреста, а після нього - св. Андронік. Але цей св. Хрест не міг поширитись через язичницьких князів, котрі тоді панували на Русі //с.13 Вдруге охрестився руський народ за часів грецького імператора Ми- хаїла близько року 863 як про це свідчить Бароній, на підставі енцикліки єпископа Фотія, де Фотій повідомляє про Русь, яка охрестилася. А це хрещення відбулось таким чином, як свідчить наш давній слов’янський літописець Нестор та інші історики. Слов’янські князі Святополк, Ростислав і Коцел посилали до згаданого імператора Михаїла, просячи св. Хреста. Імператор роздумував, кого б йому послати. Довідавшись про одного чоловіка у Фессалоніці на ймення Лев, котрий мав двох учених синів: одного звали Мефо- дій, а другого Кирило, наказав їм приїхати до себе і послав на проповідь св. Євангеліє і охрещення слов’янських народів. Вони щиро взялися за цю працю, переклали чимало книг з грецького на слов’янську мову. А без ради патріаршої цього не могло бути.
Хтось може запитати: “А хто з царгородських патріархів сидів тоді на цій столиці, особливо ж тому, що за часів цього імператора Михаїла у царгородській столиці був великий конфлікт між Ігнатієм та Фо- тієм?” Відповідаю: “Ігнатій був вигнаний із своєї столиці згідно з Баронієм у 858 році, а Фотій зайняв його місце і обіймав його аж до 867 року, коли Василій Македонянин повернув Ігнатія на столицю, а Фотій був засланий до кляштору, який зветься Гумбра (Humbra). І якщо Русь охрестилась від цих святих Мефодія і Кирила за часів імператора Михаїла у 863 році, то той, хто добре укладає списки, мусить визнати, що тоді на Царгородській патріархії сидів Фотій.Втретє охрестилася Русь від греків за часів грецького імператора Василія Македонянина, котрий для охрещення послав був єпископа с. 14 (його імені хроніки не згадують) // А коли цей єпископ приїхав до Русі, то Русь вимагала від нього чудес. Тоді він вкинув Євангеліє у вогонь, але воно й найменш не було ушкоджене вогнем, внаслідок чого багато роксоланів охрестилось. Тоді був царгородським патріархом цей Фотій (по смерті Ігнатія), якого повернув Василій Македонянин. А це знати з того, що Бароній каже, що Ігнатій помер у 878 році, а зразу ж по його смерті став царгородським патріархом Фотій. На цій патріархії він був аж до смерті Василія Македонянина. А це посилання єпископа до Русі було ще за життя цього імператора, року Божого 886.
Четвертий раз русаки охрестились від греків за часів Ольги, дружини руського князя Ігоря, бабки Володимирової, у 958 році, бо та їздила до Царгорода за часів царгородського імператора Константина Восьмого, а за часів патріарха Полієвкта по смерті патріарха Феофілакта. І там її царгородський патріарх Полієвкт охрестив і назвав благословенною між руськими жонами.
Врешті охрестились досконало всі роксолани від греків за часів Володимира Святославича, згідно з нашими диптихами у 1000 році, а згідно з Баронієм у 1008 році, як я й вище повідав. А це сталося таким чином. Володимир, будучи великим монархом всієї Русі як Східної, так і Північної, і Південної, мав від Кируса Філософа (Нестор називає його Кирилом) інструкції щодо християнської віри.
Бо коли різні нації присилали до Володимира, щоб він прийняв їхню віру, як от: жиди, магометани, італійці, греки, то він не вподобав собі жодної з усіх цих вір, крім грецької. Грецька віра йому запала в душу після прекрасної проповіді грецького філософа Кируса, котрий с. 15 йому детально // виклав положення святої віри. Врешті, він вказав на запону, на котрій був вигаптуваний Суд Божий, а її він привіз від грецьких імператорів і патріарха, як подарунок Володимиру. Дивлячись на цю запону, Володимир запитав Філософа: “Хто це праворуч Судді, а хто ліворуч?” Філософ відповів, що ті, котрі зображені праворуч - це християни з добрими вчинками, а ліворуч це ті, котрі не охрестились. Володимир взявши це до серця, зітхнув і сказав: “Благословенні ті, хто стануть праворуч, біда тим, хто ліворуч”. Філософ же сказав: “І ти будеш праворуч, якщо охрестишся”. Однак для більшого знання про різні віри, Володимир послав своїх послів до різних країн світу, котрі приглядались до вір і церемоній. Ці, побачивши багато земель, жодної не вподобали собі віри і церемонії, за винятком грецької. А про те, як сильно вона їм подобалась, свідчить Длугош такими словами: “Tantam insuper in Missa Graecoru cui intererant, testabantur se didcedine sensisse ut pene extra se rapti magis calesli quam terrestri solennitati se putaeverint intersuisse”. Це означає: “Ми були присутніми при грецькій Літургії, і відчули таке велике блаженство, яким були так охоплені, що відчували себе швидше на небі, ніж на землі”. Це діялось за часів грецьких імператорів Константна і Василія і царгородського патріарха Сергія. Однак не будучи ще досконало уґрунтованим у християнській вірі, Володимир для розширення своєї держави зібрав новгородців і киян і вирушив до Таврики, яку нині звемо Перекопом. Опанувавши нею і взявши в ній місто Корсунь, послав своїх послів до грецьких імператорів, с. 16 двох братів, Василія і // Константина, синів Іоанна Цимісхія, грецького імператора, щоб вони віддали за нього як дружину свою сестру Анну. Вони відповіли Володимиру: “Якщо ти станеш християнином, то ми дамо тобі нашу сестру за дружину”. А Володимир дав таку відповідь: “Я ще здавна вподобав собі вашу віру, коли висилав моїх послів до вас на вивчення її. Пришліть тоді єпископа і я охрещусь”. Імператори, почувши добру новину, стали вмовляти сестру, щоб вона пішла за Володимира, котра дивно цього не хотіла, але уважаючи на спасіння такого великого роксоланського народу і мир своєї вітчизни, згодилась. Потім вона їхала з великим почтом грецьких князів до Корсуня, а як приїхала, то була проведена в палац кор- сунського замку. Володимир же раптом осліпнув і почав уже сумніватись у необхідності хрещення, думаючи, що це його покарали поганські боги. Але імператриця послала до нього, кажучи: “Тільки охрестись і позбудешся сліпоти”, що й сталось. Бо коли корсун- ський архієпископ поклав на нього руку, благословляючи, щоб він прийняв Святого Духа, тут же ніби полуда спала з його очей і він цілком прозрів і восхвалив Бога, кажучи: “Тепер я пізнав істинного Бога”. Охрестившись, Володимир їхав після весілля з імператрицею до Києва, взявши від Константинопольського патріарха Сергія першого митрополита Михаїла (Стрийковський каже, що якогось Фація). Приїхавши до Києва, він повалив ідолів і наказав всій русі хреститися. Особливо ж він бажав охрестити своїх дванадцять синів, котрих мав від кількох дружин і наложниць, а їхні імена такі: В’ячеслав, Ізяслав, Святополк, Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис, Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав. З того часу с. 17 цю гору // над Дніпром, де вони хрестились, прості люди й нині звуть Хрещатиком. Так теж, як каже Стрийковський, всі руські народи, Білої, Чорної, Східної, Північної і Південної Русі у християнській вірі постійно перебувають згідно з грецькими обрядами й церемоніями під зверхництвом Константинопольського патріарха. Для такої великої справи, що досконало за його інстанцією Господь Бог привів великий народ до святого Хреста, свята Церква прийняла його до календаря і вшановує його день 15 липня. Він похований у Києві у святій церкві Святої Богородиці Десятинній у мармуровому гробі. А була ця церква біля нинішньої київської брами, що стоїть на горі, але від цієї церкви через часті спустошення Києва, особливо від татарина Батия, ледве шматок великого муру^Ж^ленко І. В. зберігся. А Десятинною ця церква була названа тому, що вся Руська земля давала десятину на цю церкву для прикраси і для утримання духовних осіб. Якби ми, православний читачу, мали таких архітекторів Церкви, то видно б багатством перевищили прибутки всіх монархів. Не дивуйся ж, коли бачиш у занепаді і не такі багаті церкви. Бо не стало таких десятинників. //
id="Picutre 123" class="lazyload" data-src="/files/uch_group44/uch_pgroup283/uch_uch1709/image/image117.jpg">
