Додаток 4 Діти святого Володимира, їхня доля
Сини і доньки св. Володимира вже не раз ставали об’єктом дослідження. Ми наразі не маємо на меті докладний аналіз цієї значної бібліографії, оскільки нас цікавить не стільки реальність тих чи інших фактів, як представлення їх у пізньому агіографічному матеріалі.
Отже, зупинимося на окремих студіях останніх десятиліть, які мають безпосереднє відношення саме до висвітленні такої інформації у писемних джерелах.Аналізуючи переважно тільки найбільш ранні (за часом створення списків, а не за написанням) літописні зведення, дослідники неодноразово відмічали, що при “заявлених” дванадцяти синах св. Володимира, у тексті зазначено тільки десять (порівн. також перелік синів у “Сказанні” нижче на с. 336). На підставі цього, зокрема І. Данилевський[1109] створив цілу теорію, яка пояснює особливості тексту використанням у ньому біблійного фрагмента про синів Іакова (Бут. 35:22-26):
Таку схожість І. Данилевський коментує: “Відповідь на ці запитання можна знайти в одному із джерел, якими користувався (як встановив ще О. О. Шахматов) автор “Повісті минулих літ”. Маємо на увазі “Сказання Єпифанія Кіпрського про 12 дорогоцінних каменів на ризі первосвященика”. Тут дається не тільки опис каменів і їх властивостей, а й згадуються імена синів Іакова, вигравірувані на кожному камені, а до того ж дається їхня характеристика. Очевидно, саме порядок перерахування каменів і визначив послідовність згадки синів Володимира. Усі вони отримували в такий спосіб “невидиму неозброєним оком” етичну характеристику, що співпадає з характеристикою того чи іншого сина Іакова. Доньки Володимира і Рогніди знадобилися для того, аби всі Володимировичі посіли належне їм місце та водночас і характеристику”[1110].
Ми не відкидаємо такого збігу хоча б тому, що, зрозуміло, у будь- якому тексті будь-якого автора, будь-якої епохи завжди можна виділити паралелі близьких чи добре знайомих йому текстів.
І. Данилевський збудував цікаву схему ментальних особливостей роботи давніх книжників, які ми також не заперечимо. Проте, близькість (певна) текстів і навіть завуальовані особливості викладу літопису у зв’язку з використанням цього тексту - одна сторона, а сприйняття матеріалу абсолютно буквально - зовсім інша. А саме це ми зустрічаємо у дослідженні С. Міхеєва “Святополкъ сѣде в Киевѣ по отци”[1111]. Цей автор, скориставшись ідеєю Данилевського, спробував пояснити створення всього переліку вигадкою автора літописного тексту для повної тотожності списку, і навіть створив таблицю відповідностей[1112], відзначаючи, що “саме відповідність кількості дітей від кожної з дружин мала вирішальне значення під час упорядкування літописного списку”[1113]. Невелика вірогідність такої складної і невмотивованої побудови видно вже хоча б у тому, що, наприклад, у статті 980 р. в Іпатіївському та деяких інших літописах, з переліком дітей і дружин Володимира знаходимо десятьох синів, то вже в іншій статті - 988 р. - дванадцятеро, точніше, навіть тринадцятеро (із Святополком): Вишеслав, Ізяслав, Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис, Гліб, Станіслав, Позвизд, Судислав, Мстислав. У більш пізніх літописних зведеннях та у агіографічній літературі в переліку 980 р. бачимо переважно не десять, а дванадцять імен. Немає підстави стверджувати, що повідомлення про матір Святополка, ніби вона була раніше черницею, потім захоплена у полон Святославом і була віддана Ярополку, а потім взята в гарем Володимира, - з’явилося тільки в результаті зближення його з антихристом, за повір’ям, що антихрист має народитися від колишньої черниці[1114]. Це зближення складне й не однозначне, і, до того ж, не означає, що саме повідомлення було вигадкою, оскільки такий випадок для того часу ніяк не може вважатися унікальним.Таким чином, з усього вище сказаного можна зробити висновок, що св. Володимир дійсно мав дванадцятеро (або й більше) синів, однак їх перелік у різних джерелах є нетотожним.
Для кращого висвітлення цього питання у пізній українській Володимирівській агіографії нами складено нижченаведену таблицю[1115].Отже, який висновок можна зробити з цього порівняння:
1) Зазначення, що у св. Володимира було шість дружин, яке ми знаходимо у Іпатіївському та Густинському літописах, наявне також у Пе- черському, Унівському та опублікованому Соболевським, житіях (див. рядок 3).
2) У жодному з житій не відображено інформацію про спробу вбивства Володимира Рогнідою і осадження її в сільці Предславині (див. рядки 5-6).
3) Тільки у Патерику Йосифа Тризни і Тверському збірнику, як і в житії, яке знаходимо в Патерику, Ярослав названий перед Мстиславом. У Іпатіївському, Густинському літописах, а також у інших житіях вони названі в іншому порядку (рядки 9-10).
4) Тільки у житії з Патерика є імена доньок Володимира. Ім’я Пред- слави знаходимо у різних варіантах житія св. Володимира (рядок 13), у творах, присвячених свв. Борису і Глібу та у деяких літописних текстах. Не підлягає сумніву, що це дійсно була єдиноутробна сестра Ярослава.
Складніше з Доброславою. Найвірогідніше, це та сама Марія, котра у деяких пам’ятках названа останньою дитиною св. Володимира (див. рядок 25-26). Н. Мілютенко відзначає, що повідомлення про Марію, доньку царівни Анни і дружину польського князя Казимира Мниха (1034-1058) знаходиться у Меншому житії св. Станіслава (кінець XIII ст.). Відомо, що шлюб відбувся близько 1043 р., але в літописних текстах немає інформації про те, хто був матір’ю нареченої. У записі про смерть королеви у Рочнику краківської капітули (пам’ятка XI ст.
у копії XIII ст.) сказано про її смерть 1087 р. і про поганське ім’я - Добронега[1116].Та навряд чи ми колись зможемо точно дослідити список і біографії доньок св. Володимира за браком джерел. Можна тільки констатувати, що, за повідомленням у восьмій книзі Титмара Мерзебурзького, коли Болеслав 1018 р. увійшов у Київ, там перебували “мачуха названого короля, його жінка і 9 сестер, на одній із них, вже давно ним жаданій (Предславі - І. Ж.), беззаконно, забувши про свою дружину, оженився Болеслав”[1117]. Повернувшись із полону, Предслава прийняла чернецтво і мешкала у тому ж сільці Предславино, де жила її мати.
А. Поппе висунув ще одну теорію щодо дітей св. Володимира й Анни, припустивши, що дружина Новгородського посадника Остромира Феофано була донькою від цього шлюбу[1118].
5) Зазначимо також, що дехто з дослідників вважав, ніби Святополк був все-таки сином Ярополка, чи так себе позиціонував[1119]. Втім у досліджуваних нами текстах не йдеться навіть про наявну у деяких пам’ятках згадку, що Святополк був “сином двох батьків”.
6) Ім’я Мстислава, яке дописане до дітей третьої дружини св. Володимира у житії, опублікованому Соболевським (рядок 16), найвірогідніше, є помилкою.
7) Найбільш показовим є список синів від “другої чехині” (рядки 17-22). У житії, поміщеному у Патерику Йосифа Тризни, їхній склад абсолютно ідентичний Тверському збірнику. У самому Патерику пропущене ім’я Святослава і Судислава. Можливо, це результат описки, бо в ньому відсутнє й ім’я Мстислава, якого немає у Тверському збірнику. У Печерському й Унівському житіях список аналогічний Густинському літопису.
8) Наявність Станіслава, одного з молодших Володимировичів, тільки у тексті Тверського збірника та житія з Патерика можна було б пояснити однією досить цікавою і складною теорією, а саме тим, що він впродовж певного часу був київським князем[1120]. Та навіть якби ми були схильні прийняти цю сумнівну версію, - це не є причиною для такої складної побудови. Адже маємо плутаницю з іншими синами від цієї матері.
Те саме ми мусимо сказати й про подвійне використання імені Мстислава. Навряд чи у св. Володимира могло бути двоє синів з одним іменем, навіть якщо один помер (припустимо!) ще малим. Тому тут можна говорити тільки про проблеми переписування і компонування матеріалу.9) Рядок 23 є особливо цікавим, оскільки тут наглядно бачимо варіанти в інформації про матір свв. Бориса і Гліба. У Патерику та Тверському збірнику, як і у житії з Патерика, названа царівна Анна, в інших же джерелах - згідно з більшістю літописних текстів - безіменна грекиня. Питання про походження свв. Бориса і Гліба є дійсно спірним. З одного боку, в більшості літописних зведень, які базуються на “Повісті минулих літ” вказана болгарка. М. Тихомиров навіть висунув припущення, що Анна була родичкою болгарських царів[1121]. На думку М. Ільїна, саме цим царственим походженням братів можна пояснити вираз Іоаннової служби XI ст. Борисові і Глібові: “Цесарьскыимъ вѣньцемъ отъ уности украшенъ, пребогатыи Романе власть велия бысть своему отечьству и веси твари...”[1122] На думку М. Левченка, це дало підстави для вшанування святих мучеників у Болгарії[1123]. Категорично наполягав на болгарському походженні матері святих і Є. Голу-
^Ж^ленко І. В. бинський[1124]. З дослідників останнього часу цієї самої версії дотримуються Н. Мілютенко[1125] [1126] [1127] і О. Толочко1126,1127.
Проте все не так однозначно.
У “Читання про свв. Бориса і Гліба” прп. Нестора Літописця - першому поширеному житії святих, і, найвірогідніше, одному з найбільш реально інформативних про походження святих[1128] нічого не сказано. Якщо св. Гліб був, як наголошує св. Нестор, ще зовсім малим, то він міг народитися вже у XI ст. Його батько, на той час християнин, мав одну дружину - царівну Анну, яка й мала бути матір’ю святих мучеників. Вказують на вірогідність цього факту й деякі джерела.
Так, походження святих мучеників від цариці Анни обстоював з посиланням на Іоаки- мівський літопис ще В. Татищев[1129], і пізніше цей висновок підтримувалиряд дослідників[1130]. Найбільш чітко й однозначно вірогідність походження свв. Бориса і Гліба від царівни Анни обстоюється у фундаментальній роботі, присвяченій цій темі, А. Поппе[1131]. М. Ільїн намагається пояснити незбіг між вказівкою на матір-болгарку та безсумнівним шлюбом св. Володимира з візантійською принцесою, зокрема тим, що “отроцтво Гліба - питання небеззаперечне”, і є, власне, агіографічним прийомом[1132], та за таким принципом можна визнати “агіографічним прийомом” будь-яку інформацію; посилання ж М. Ільїна на те, що Гліб в усіх подіях діє як дорослий - не витримують критики. На той час чоловік вважався дорослим і міг брати шлюб вже у віці 14 років, а то й молодшим - виходячи радше з фізичного розвитку, а не віку. Святий же Гліб був ще навіть неодруженим. Приміром, з “Читання” ми маємо повідомлення лише про шлюб Бориса, який відбувся, очевидно, незадовго до смерті святого, оскільки про дітей від нього нам нічого невідомо, а в службі святим, що приписується митрополиту Іоанну[1133] (як, втім, і в наступній агіографічній літературі), про цей шлюб взагалі не згадано. І, звичайно, як діти Анни свв. Борис і Гліб мали бути названими “цесарським вінцем прикрашеними”.
Наразі ще М. Серебрянський слушно пов’язував із походженням святих мучеників і їхню подальшу долю: “Зрозуміло..., що Борис і Гліб були народжені не від поганського шлюбу з “болгаринею”, як повідомляє літописець, а від християнського - із грецькою царівною; то в цьому саме була причина й особливої любові до них Володимира й підозрілої ненависті Святополка”[1134]. Втім, справа тут, як нам здається, не лише в особистій любові чи ненависті. Адже після прийняття св. Володимиром християнства всі його попередні поганські шлюби, з погляду нової релігії, були варті не більше, ніж випадкові зв’язки його з наложницями.
Таким чином, старші сини князя формально ставали бастардами. Це не мало б ніяких наслідків, якби не існувало ймовірних спадкоємців, народжених у християнському шлюбі. Проте вони були. І ми можемо з повним правом припустити, що св. Борис тому й перебував при батькові під час його хвороби, що той готував його в свої спадкоємці. У зв’язку з цим стає цілком вагомим повідомлення Титмара Мерзебургського про те, що спадкоємцями Володимира мали стати не Святополк, а двоє якихось інших синів князя[1135].
Навений вище висновок, підтриманий в останні роки у студіях О. Назаренка, який також припускав: конфлікт обох старших синів із св. Володимиром в останні роки його життя був наслідком саме визнання спадкоємцем великокнязівського престолу св. Бориса[1136].
А. Поппе доповнив, припустивши бажання св. Володимира змінити всю систему престолонаслідування і привести її у відповідність із візантійською. При цьому, згідно з його теорією свв. Борис і Гліб мали стати, за візантійським зразком, співправителями ще за життя батька[1137]. Дослідник пов’язав із цими подіями наступне замовчування діяльності Анни[1138], і навіть походження від неї вбитих княжичів. При цьому, завуальовано її назвали “болгаринею”, що, вірогідно, закріпилося за нею ще в Константинополі[1139]. У цих умовах “доля Бориса і Гліба була визначена незалежно від їхньої поведінки. Якщо агіографічна традиція зберегла справжні дати, то їхнє таємне вбивство було скоєне 24 липня і 5 вересня 1015 р. Ця радикальна розв’язка була визнана єдиною спробою покласти край усякій подальшій візинтизації престолонаслідування”[1140]. Згідно з абсолютно правильним міркуванням А. Поппе “у фізичному усуненні синів мачухи Анни були зацікавлені всі члени династії, які бажали зберегти традиційний порядок престолонаслідування і засуджували намагання його візан- тизації”[1141].
У наведеному вище поіменному переліку його синів після св. Гліба названий ще ряд імен: Святослав, Всеволод, Мстислав, Станіслав, Бря- чеслав, Позвизд, Судислав. Втім, хаотичність переліку не дає нам підстав стверджувати про них, як про молодших. Більш надійними є інші джерела. Так, дитиною від другого християнського шлюбу київського князя (після смерті Анни св. Володимир близько 1012 р. одружився з внучкою німецького імператора Оттона) була, можливо, не тільки Марія (якщо вона не була донькою Анни), а й ще один син - Святослав[1142] [1143], котрий, нагадаємо, також став жертвою боротьби за престол. Не виключено також, що особлива неприязнь Ярослава до Судислава, якого він фактично все життя тримав у порубі, знаходиться на тому ж рівні, що й убивство інших молодших синів св. Володимира. Отже, доля всіх відомих нам молодших дітей св. Володимира чоловічої статі, як відомо, склалась трагічно. І це свідчить на користь нашої теорії.
Проте, хто ж був убивцею братів? Як видно з попередніх наших студій, вбивство свв. Бориса, Гліба і Святослава було однаково вигідне як Святополку, так і Ярославу, хоча останньому - у більшій мірі. В усіх українських джерелах Ярослав Володимирович виступає в похід на Святополка, аби помститися за вбитих братів. Та це лише політична легенда. Він не був месником за смерть братів вже хоча б тому, що, за хронологічними розрахунками М. Ільїна, виступив на Київ ще до смерті ГлібаШі. Наразі однозначно стверджувати ми не беремося.
10) Ім’я доньки св. Володимира Марії зустрічаємо у Густинському літописі, а також у тих варіантах пізніх житій, де матір’ю свв. Бориса і Гліба названа невідома “болгариня”. Щодо доньок св. Володимира див. вище.