42.Історія становлення когнітивно-поведінкової терапії.
У середині XX століття велику популярність і розповсюдження отримали роботи піонерів КПТ терапії (далі КТ) А. Бека і А. Елліса. Аарон Бек спочатку отримав психоаналітичну підготовку, але, розчарувавшись у психоаналізі, створив власну модель депресії і новий метод лікування афективних розладів, який отримав назву когнітивної терапії.
Її основні положення він сформулював незалежно від А. Елліса, який розробив у 50-ті роки схожий метод РЕТ.Термін «поведінкова психотерапія» відомий з 1953 р. 1960-і рр. можна вважати періодом становлення поведінкової психотерапії як окремого напрямку.
КПТ першопочатково розвивалась як два окремих напрямки, лише згодом когнітивний і поведінковий підхід був об’єднаний в єдину концептуальну парадигму. Поведінкова психотерапія в якості окремого методу окреслилась в 50-ті роки ХХ століття та є відносно новим методом психотерапії та корекції. З самого початку свого становлення КПТ взяла за основу класичні поведінкові (біхевіоральні) та когнітивні теорії щодо пояснення поведінкових та інших реакцій особистості.
Виникнення біхевіоризму на початку 19-го століття пов’язане з іменем Джона Уотсона, американського психолога, який критикував суб єктивну психологію й переконався, що тільки відмовившись від внутрішніх спостережень психологія стане точною й об єктивною наукою. Основою біхевіоризму стало поняття про поведінку як об єктивно спостережуваній системі реакцій організму на зовнішні й внутрішні стимули.
Скіннер стверджував, що єдиним припустимим об єктом наукового дослідження є поведінка й оперувати треба тільки тими поняттями, які можна емпірично виміряти. Він сформулював теорію оперантного навчення, засновану на тому, що на поведінку впливають не тільки стимули, які впливають на організм перед здійсненням якої-небудь дії, але й самі результати поведінки. Починаючи з 1950-х рр. у психотерапевтичну практику ввійшли методи оперантного зумовлювання.
В 50–60 рр. ХХ сторіччя з’являються роботи Піаже і його учнів, які надають нові дані про функціонування головного мозку й розумових процесах. Внаслідок цього, прийоми й техніки, що описують когнітивні процеси займають усе більш значуще місце в роботі психолога.
кін50- 60рр - Айзенко вперше застосував принципи теорії найчіння для лікування психічних розладів в Англії в госпіталі Модзі, після цього в клініках США почали використовувати методи позитивного підкріплення бажаних реакцій у хворих з сильно порушеною поведінкою так звана техніка «економії детонів».
У середині 1950-х років Альберт Элліс, впевнений у неефективності психоаналізу, розробив основи раціонально-емоційної поведінкової терапії (РЕПТ) і так звану модель ABC, центральну модель виникнення емоційних розладів.В 1960-х роках Аарон Бек розробив підхід, названий когнітивною терапією. І А.Элліс, і А.Бек визнавали зв’язок когнітивних і поведінкових змінних при домінуючому значенні перших, надавши теоретичну базу для розвитку когнітивно-біхевіоральної психотерапії.
В півд.Африці Вольпе разом з Лазарус, Рахманов застосовують Павловський принцип формування умовного рефлексу для лікування патологічних страхів і розробляє метод сенсематичної десинсебілізації.
Одночасно з роботою Элліса й Бека, починаючи з кінця 1950-х і аж до 1970-х років, А. Лазарус розробив те, що стало, можливо, першою формою когнітивно-біхевіоральної терапії, включивши в поведінкову терапію когнітивні аспекти. Бажаючи підвищити ефективність лікування, оптимізувати поведінкові й когнітивні методики, Лазарус розробив новий вид терапії що має назву мультимодальної, заснованої на когнітивно-поведінковій терапії, включючий роботу над фізичними відчуттями, візуальними образами, міжособистісними відносинами й біологічними факторами.
Найбільший внесок у формування цього підходу було здійснено такими вченими як А.Бандура, А.Бек, Д.Вольпе, А.Елліс, І. Павлов, Д.Роттер, А.Сальтер, Б.Скіннер, Дж.Уотсон, К.Халл та ін.