Стаття 70. Землі річкового транспорту

До земель річкового транспорту належать землі під:

а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт;

б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;

в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;

г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;

ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;

д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно- експлуатаційними базами, майстернями, судноверф'ями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Поняття земель річкового транспорту визначається ст. 70 ЗКУ через їх склад. Аналогічне визначення вміщене до ч. 1 ст. 28 ЗУ "Про транспорт". Ч. 2 цієї статті передбачає влаштування берегових смуг водних шляхів (формально вони не включаються до складу земель річкового транспорту). Щодо правового режиму берегових смуг див. ст. 64 ЗКУ та коментар до неї.

Певне відношення до правового режиму земель річкового транспорту мають положення розділу III "Порти, пристані, вантажне та комерційне господарство" Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР 15.10.1955 №1801. Правовий режим та організація земельних ділянок під гідротехнічними спорудами визначається СНиП 2.06.01-86 "Гидротехнические сооружения. Основньїе положений про-ектирования", затвердженими постановою Держбуду СРСР від 28.05.86 №71 та наказом Міністерства транспорту України від 29.03.2004 №251 "Про затвердження Правил технічної експлуатації річкових портових гідротехнічних споруд".