§ 2. Форма правління держави

Форма правління будь-якої держави вказує: на структуру і повноваження вищих органів державної влади; порядок їх утворення і характер взаємовідносин між ними; ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади; відносини між вищими органами влади і населенням і ступінь впливу населення на прийняття державних рішень; тривалість повноважень і характер змінюваності вищих оргадів влади; способи легітимації державної влади та її підстави.

Монархія — це форма державного правління, при якій систему вищих органів влади очолює одна особа — монарх. Державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — монарха і передається у спадок представникам правлячої династії. Загальні юридичні ознаки цієї форми державного правління історично складалися протягом тривалого часу. Вони такі:

а) безстроковість влади монарха;

б) посідання влади за правом крові (спорідненості) й отримання її у спадок;

в) монарх є головою держави і здійснює від її імені представництво;

86

ФОРМА ДЕРЖАВИ

г) офіційна непідлеглість влади монарха будь-яким іншим

суб'єктам.

Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха, підстав їх виникнення і взаємовідносин монарха з населенням усі монархії поділяються на необмежені і обмежені.

Необмежена монархія — така форма правління, де влада монарха не обмежується якимись органами чи законом: монарх відіграє роль єдинодержавного правителя. її різновидом є деспотична монархія — історичний попередник розвиненої необмеженої класичної монархії, її перший етап. Влада монарха-деспо-та спирається на могутній військово-бюрократичний апарат. Монархії типу східної деспотії характерні для стародавніх держав рабовласницького типу. Головна легітимаційна підстава влади в таких монархіях — обожнювання харизматичного лідера-монар-ха, наділення його особливими рисами, сакралізація, непорушний авторитет його сили.

Абсолютна монархія характерна для останнього етапу існування феодальних держав, де відбувається політична і економічна централізація влади, яка концентрується в руках монарха.

В обмежених монархіях (різновиди: станово-представницька і конституційна) влада монарха обмежена повноваженнями інших державних органів, що може закріплюватися в конституціях.

Станово-представницька монархія — форма правління, при якій влада глави держави обмежена станово-представницькими органами (наприклад, Земськими Соборами в Росії)'. Такі монархії характерні для феодальної держави.

Конституційні монархії поділяються на два підвиди: дуалістичні і парламентські.

Дуалістична монархія (перехідний тип монархії) характеризується такими ознаками: формальна належність законодавчої влади парламенту; здійснення монархом функцій глави виконавчої влади; право монарха формувати уряд, відповідальний перед ним; право накладення абсолютного вето на закони парламенту; право монарха видавати укази, що мають силу закону. Дуалістичні монархії характерні для держав Близького Сходу і в XX столітті. В історії становлення конституційних монархій відомі періоди дуалізму в перебігу становлення конституційної буржуазної державності в європейських державах (Англія XVII століття). Дуалістична монархія характерна для періодів переходу від

87

І'ОЗДІЛ VI

феодальних відносин і абсолютизму до капіталізму і є відбиттям спроби монархії примирити інтереси феодалів і буржуазії.

Парламентська монархія має такі ознаки: монарх лише формально зберігає функції глави держави і має виключно представницькі повноваження; законодавча влада належить парламенту, виконавча — урядові, який формується парламентом і повністю йому підзвітний; монарх позбавлений права самостійно здійснювати функції глави держави; всі акти, які видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалені міністрами (так званий інститут контрасігнатури).

Монархії парламентського типу характерні для багатьох держав Європи (Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін.).

Республіка — форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються громадянами-виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими (виборними) установами.

Основні юридичні ознаки республіки:

влада вищих органів обмежена строком, закріпленим у конституційних законах;

виборність і періодична змінюваність складу вищого органу законодавчої влади та глави держави (президента); відповідальність глави держави;

верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

Республіканське правління в сучасному світі поділяється на парламентські, президентські та змішані республіки.

До основних ознак парламентських республік належать:

формальне верховенство парламенту, перед яким уряд несе

відповідальність за свою політичну діяльність;

вибори до парламенту одночасно передбачають_питання

формування ним уряду;

' 3)~урЩ^о?^1ться^[ар_ламентом (головним чином з числа депутатів парламенту, які належать до правлячої партії або партійної коаліції, яка отримала більшість депутатських місць);

виконавча влада існує окремо від президента: на нього по

кладені номінальні представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду (прем'єр-міністру, канцлеру тощо);

уряд користується підтримкою парламентської більшості і

відповідає перед парламентом, який може відправити уряд у

відставку і сформувати новий;

Ф01>МА ДЕРЖАВИ

розвинена багатопартійна система, що виключає концентрацію влади в руках парламенту;

особливості виборів президента: він може обиратися пар

ламентом за правилами парламентської процедури (наприклад, у

країнах Східної Європи — Албанії, Угорщині, Чехії, Словаки) і

нести відповідальність згідно з конституціями перед парламентом; крім того, у нарламентських республіках президент може

обиратися двома шляхами: парламентом за участю представників

адміністративно-територіальних (автономних) одиниць і спеці-

ально-створеним органом, який складається з парламентарів та

представників суб’єктів федерації.

Позитивні якості парламентських республік звичайно вбачають у їх здатності частіше встановлювати стабільну демократію і надавати політичному процесу певної гнучкості. Недоліки пов'язуються з нестабільністю виконавчої влади, що виражається в частих урядових кризах за умови відсутності стабільної правлячої більшості в парламенті.

Президентська республіка.

президент об'єднує повноваження глави держави і глави

уряду (виконавчої влади);

позапарламентський метод обрання президента: він обирається шляхом загальних виборів;

позапарламентський спосіб формування уряду (його очолює або призначає президент);

відсутність інституту парламентської відповідальності уряду (він несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом). У зв'язку з цим парламент (наприклад, Конгрес США)

не має права відкликання уряду: можливий навіть протилежний

партійний склад парламенту й уряду;

5)Президент не має права розпустити парламент і призначити нові вибори;

6) президент має право накладати вето на законодавчі рішення парламенту, однак воно може бути скасоване (переборене) більшістю голосів у парламенті (як правило, двома третинами голосів).

Однак цей тип республік має і недоліки (президент не залежить від вотуму довіри парламенту, не несе відповідальності перед ним; часто виникає загроза конфліктів між парламентом і президентом).

Напівпрезидентська республіка. Республіки не завжди відповідають ознакам їх «чистих» парламентських і президентських форм. Можуть бути створені й інші моделі республікан-

89

РОЗДІЛ VI

7

ського правління, що поєднують ознаки як парламентських, так і президентських республік. Головним показником при цьому стає співвідношення обсягу повноважень глави держави і парламенту в механізмі формування уряду. Специфіка цього механізму і дозволяє вирізнити вид президентсько-парламентської республіки. Тут президент відіграє більш важливу роль, аніж у парламентській республіці: він обирається прямими виборами, істотно впливає на формування уряду Однак уряд, з одного боку, залежить від президента, а з другого — відповідальний перед парламентом, може бути замінений президентом (наприклад, Веймарська республіка або П'ята французька республіка) і, навпаки, не може бути відкликаний ним (наприклад, у Швейцарії).

Співвідношення повноважень вищих органів влади може бути різним:

а) президент призначає голову уряду і за його пропозицією

одночасно призначає склад уряду (наприклад, -у Польщі);

б) глава держави (президент) пропонує кандидатуру глави

уряду, парламент його обирає, а президент призначає на посади

і звільняє членів уряду за пропозицією голови уряду (наприклад, у ФРН);

в) глава держави призначає главу уряду і за його пропозицією —

склад уряду, а парламент його схвалює (наприклад, в Італії).

В Україні парламент дає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України). Щодо складу українського уряду, то згідно з п. 10 ст. 106 Конституції України Президент України_дди_значає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України.