Види діяльності та форми їх виконання

У процесі довгої історії становлення людства сформувались різні види діяльності, які розрізняються за своїм предметом. Традиційно ви­різняють такі види діяльності, як гра, учіння, праця.

Перший вид діяльності, що з’являється в онтогенезі, — гра. Її спо­нукає потреба в активності, її джерело - наслідування і досвід. Мета гри — сам процес її виконання, а не предметний результат. У грі дитина оволодіває способами застосування речей і взаєминами між людьми. Засвоєння суспільного досвіду в грі є результатом научіння, при якому відсутня мета навчитись будь-чому. Засвоєння досвіду в процесі гри - це ніби побічний результат досягнення ігрових цілей.

Слід розрізняти близькі за звучанням поняття научіння, учіння та навчання. Научіння - це будь-яке (цілеспрямоване і нецілеспрямоване) розширення досвіду індивіда. Стихійне нецілеспрямоване научіння не становить самостійної та специфічної діяльності. Воно притаманне і людині і тварині.

Учіння (навчальна діяльність)виявляється там, де дії людини скеро­вуються свідомою метою засвоїти певні знання, навички, вміння, фор­ми поведінки; коли суб’єкт діє заради засвоєння нового досвіду. Зміст учіння - гностична (пізнавальна) діяльність на основі пізнавальних психічних процесів за допомогою перцептивних, мнемічних, інтелекту­альних, імажинативних дій. Учіння відбувається шляхом навчальних дій.

Вироблення нових форм і способів діяльності та поведінки людини становить одну з провідних задач освіти. Це настільки важлива задача, що суспільство спеціально організовує процес научіння підростаючого покоління в освітніх закладах. Цілеспрямовану організацію научіння називають навчанням.

Навчання - процес взаємодії між тим, хто навчає (вчитель), і тим, хто навчається (учень), у результаті якого в останнього формуються пе­вні знання, вміння, навички. Навчання спрямовується на те, щоб підго­тувати молодь до кваліфікованої праці.

Праця — діяльність, спрямована на виробництво суспільно- корисних продуктів (матеріальних або ідеальних). Мета праці визнача­ється не особистими потребами, а задається суспільством. Так, сьогодні у нас немає заводів з виробництва карет, бо суспільство замінило їх на автотранспортні засоби. Праця - діяльність соціальна за природою (ці­лями) і за характером (неможлива без розподілу праці). Праця - пер­ший вид діяльності, який з’явився в історії людства, вона є необхідною умовою появи і розвитку свідомості особистості.

Застосування і виготовлення знарядь відрізняє працю від простого при­власнення продуктів природи. У праці людина керується об’єктивними якостями предметів, а не їх біологічним значенням. Завдяки цьому вини­кають потреби пізнати якості предметів, з якими людина діє, розвиваються вищі процеси переробки інформації: мислення і уява.

Проблематичним залишається питання про віднесення до видів дія­льності спілкування та мовлення.

Діяльність може виконуватись у двох основних формах: індивідуа­льній та спільній (груповій чи колективній). Суб’єктом індивідуального виконання виступає особистість, яка забезпечує реалізацію всіх струк­турних компонентів діяльності - від постановки мети до отримання ре­зультату. Спільну діяльність виконує група людей. При цьому спільна форма виконання діяльності має такі ознаки:

1) єдина, але не однакова мета. Коли учні в класі виконують певну вправу - це приклад діяльності індивідуальної, бо їх мета однакова. Єдина мета передбачає, що для її досягнення необхідна участь кожного з учнів;

2) мотивація спільного виконання. Учасники діяльності розуміють необхідність і доцільність саме спільного, а не індивідуального вико­нання;

3) розподіл та узгодження дій між учасниками;

4) взаємооцінка та взаємоконтроль у групі;

5) спільний простір і час виконання.

Прикладами спільної діяльності учнів є постановка театральної ви­стави, брейн ринг, спортивні ігри в команді.

5.