Типологія характерів

Прикладів типології характеру відомо багато, але жодна з них не є до­статньо обгрунтованою та завершеною. Причина полягає у високій індиві- дуалізованості характеристик різних людей, класифікувати які в обмеже­ній незначною кількістю типів класифікації не вдається.

Початок пошукам типології характерів покладено у працях давньог­рецького філософа Теофраста (Ш ст. до н.е.), який дав опис тридцяти одного різновиду характерів.

Платон розробив типологію за перевагою типів душі: 1) нормальний (переважає розум); 2) темокритичний (мужність); 3) олігархічний (ску­пість); 4) демократичний (прагнення до насолоди); 5) тиранічний (праг­нення до влади).

Й.К.Лафатер(1741-1801) у створеній ним фізіогноміці спробував ви­ділити, типи за будовою та виразом обличчя.

Ф.Й.Галль (1758-1828)відомий як автор френології - вчення, що на­магалось визначити властивості індивідуальності за поверхнею черепа.

Т.Рібо (ХІХ ст.) розрізняв типи характеру за співвідношенням по­чуттів та волі.

У Росії засновником типології характеру був О.І.Галич (1783-1848), який виділив погані, добрі, визначні його типи.

У ХХст. пропонувалось визначати типи характеру за конституцією та будовою тіла (Е.Кречмер, У.Шелдон); за вродженою спрямованістю осо­бистості на певну сферу культури (Е.Шпрангер). Останній вирізнив типи практика, теоретика, естета, релігійного, владного, соціального характеру.

У сучасній психології також відомі численні спроби класифікації типів характеру. Останнім часом популярні типології характеру, що враховують, насамперед, особливості соціальних якостей людини: осо­бливості її спілкування, сумісності, ставлення до інших. Американсь­кий психолог Е.Шостром поділяє людей на маніпуляторів та актуалі- заторів.

Французький психолог Ле Сенн пропонує типологію на основі інди­відуального поєднання таких властивостей, як емоційність, активність, міра імпульсивності. Ним виділено чотири пари типів, різниця між па­рами полягає у співвідношенні емоційності та активності. У межах па­ри типидиференційовані за ознакою імпульсивності (див. табл. 6).

Таблиця 6

Типологія характеру за Ле Сенном

Німецький психолог Карл Леонгард розробив типологію акцентуа- цій характеру. Акцентуація - це надмірне виявлення, загостреність ок­ремих рис характеру. Виникають на грунті природжених особливостей нервової системи при наявності несприятливих соціальних умов, при поглибленні акцентуацій вони переходять у патологічні розлади.

Типи акцентуацій

Застрявання - стан збудження поєднується з впертістю, недовірли­вістю, нетерпимості до критики і заперечень.

Педантизм - надмірний, невиправданий формалізм у справах, хво­робливий острах перед нестандартними діями та рішеннями, прагнення до схематизації, спрощення, стандартизації складних ситуацій.

Демонстративні - амбіційність, хизування, хвалькуватість, зухва­лість, прагнення будь що підкреслити свою значущість, здатні до непе- редбачуваних дій з метою привертання до себе уваги оточуючих.

Екзальтовані - легко збуджуються та піддаються навіюванню, схи­льні до афектів, до надмірно яскравого виявлення емоцій, захопленості, здивування, натхнення, суму, розпачу.

Тривожні - постійно очікують небезпеку, боязкі, сором’язливі, не­рішучі, поступливі, властива реакція втечі, а не подолання скрутних об­ставин.

Інтравертовані - замкнуті, некомунікабельні, у полоні власних пе­реживань і думок, погано орієнтуються в ситуаціях, не цікавляться зов­нішніми подіями.

Екстравертовані — комунікабельні, контактні, хвалькуваті, самов- певнені, безтурботні й легковажні.

4.