Тема 1.3. Пам’ять як пізнавальний психічний процес

Пам’ять - це процес за допомогою якого відбувається закріплення, збереження та відтворення людиною інформації, досвіду та вражень.

Вивчення пам'яті з'явилося одним з перших розділів психологічної науки, у якому було подано опис експериментального методу.

Г. Еббінгауз також встановив, що при пильній увазі до події буває достатньо його одноразового переживання, щоб надалі точно його відтворити. Інший висновок полягав у тому, що ппід час запам'ятовування довгого ряду інформації, краще відтворюється матеріал, що знаходиться на початку повідомлення і в кінці («ефект краю»).

Одним з найважливіших досягнень Г. Зббінгауза було відкриття закону забування. Цей закон базувався на основі результату досліду із запам'ятовуванням безглуздих складів. Під час нього було встановлено, що після першого безпомилкового повторення серії таких складів забування відбувається досить швидко. Вже протягом першої години забувається до 60% усієї отриманої інформації, а через шість днів у пам'яті залишається менше 20% від загального числа на початку вивчених складів.

Паралельно з дослідженнями Г. Зббінгауза проводилися дослідження інших вчених. Зокрема, відомий німецький психіатр Е. Крепелін вивчав, як відбувається процес запам'ятовування у психічно хворих. Інший відомий німецький вчений - психолог Г.Е. Мюллер здійснив фундаментальне дослідження основних законів закріплення і відтворення слідів пам'яті у людини.

Слід зазначити, що на ранніх етапах дослідження процесів пам'яті у людини, в основному, зводилося до вивчення спеціальної свідомої мнемичної діяльності (процесу навмисного заучування і відтворення матеріалу), а значно менше уваги приділялося аналізу природних механізмів фіксації слідів запам'ятованого матеріалу, що однаковою мірою виявляються як у людини, так і у тварини.

Фізіологія пам’яті. В даний час існує майже повна одностайність думки про те, що постійне зберігання інформації пов'язане з хімічними або структурними змінами в мозку. Практично усі вчені погоджуються з думкою, що запам'ятовування здійснюється за допомогою електричної активності, тобто хімічні або структурні зміни в мозку повинні впливати на електричну активність і навпаки. Ви можете запитати: який взаємозв'язок електрики і мозку? У багатьох джерелах наголошується на тому, що нервовий імпульс за своєю природою є електричним. Якщо припустити, що системи пам'яті є результатом електричної активності, то у результаті, ми маємо справу з нервовими ланцюгами, які реалізовують сліди пам'яті.

Уявимо, що електричний імпульс від активованого нейрона проходить від тіла клітини через аксон до тіла наступної клітини. Місце, де аксон стикається з наступною клітиною, називається синапсом. На окремому клітинному тілі можуть знаходитися тисячі синапсів, і всі вони поділяються на два основні види: збудливі й гальмівні.

На рівні збудливого синапсу відбувається передача збудження до наступного нейрона, а на рівні гальмівного - воно блокується. Для того, щоб відбувся розряд нейрона, потрібна досить велика кількість імпульсів, - одного імпульсу, як правило, недостатньо. Тому механізм збудження нейрона і передача збудження іншій клітині сам по собі досить складний. Уявимо, що нервовий імпульс, який надходить на збудливий синапс, зрештою викликав відповідь клітини. Куди піде імпульс від знову збудженої клітини? Цілком логічно припустити, що йому найлегше повернутися до того нейрона, імпульсом якого була активована нова клітина. Тоді простий ланцюг, що забезпечує пам'ять, є замкненою петлею.

Отже, сенсорний сигнал (сигнал від рецепторів), що надходить, викликає послідовність електричних імпульсів, який зберігається невизначено довгий час після того, як сигнал припиниться. Проте необхідно розуміти те, що на практиці нервовий ланцюг, що містить сліди пам'яті, набагато складніший. Підтвердженням цього слугує той факт, що певну інформацію ми забуваємо. Мабуть, реверберуюча активність, викликана сигналом, насправді не може продовжуватися нескінченно. Що ж призводить до припинення реверберації?

По-перше, справжній реверберуючий ланцюг повинен бути набагато складнішим. Групи клітин організовані складніше, ніж зв'язок між двома нервовими клітинами. Фонова активність цих нейронів, а також дії з боку чисельних, зовнішніх по відношенню до даної петлі входів зрештою порушують характер циркуляції імпульсів.

По-друге, ще один можливий механізм припинення реверберації - це поява нових сигналів, які можуть активно загальмувати попередню реверберуючу активність.

По-третє, не виключається можливість деякої ненадійності самих нейронних ланцюгів: імпульс, що поступає в одну ланку ланцюга, не завжди здатний викликати активність в наступній ланці, і врешті-решт потік імпульсів згасає.

Четверте це те, що реверберація може припинитися унаслідок якого-небудь «хімічного» стомлення в нейронах і синапсах.

З іншого боку, ми володіємо інформацією, яка зберігається впродовж всього нашого життя. Отже, повинні існувати механізми, що забезпечують збереження цієї інформації.

Згідно однієї з популярних теорій багаторазова електрична активність в нейронних ланцюгах викликає хімічні або структурні зміни в самих нейронах, що приводить до виникнення нових нейронних ланцюгів. Це зміна ланцюгу називається консолідацією. Консолідація сліду відбувається протягом тривалого часу. Таким чином, в основі довготривалої пам'яті лежить постійність структури нейронних ланцюгів.

Проте слід зазначити, що, не дивлячись на багаторічні дослідження, повної картини про фізіологічні механізми пам'яті ми поки не маємо.

Основні види пам’яті (Див. додаток Рис. 7).

Існує декілька основних підходів до класифікації пам'яті. В даний час найбільш загальною характеристикою різних видів пам'яті та її залежність від особливостей діяльності із запам'ятовування і відтворення. При цьому окремі види пам'яті виокремлюють відповідно до трьох основних критеріїв:

1) за характером психічній активності, яка переважає у діяльності. Розрізняють пам'ять: рухову, емоційну, образну і словесно-логічну;

2) за характером цілей діяльності - на мимовільну і довільну;

3) за тривалістю закріплення і збереження матеріалу (у зв'язку з його роллю і місцем в діяльності) - на короткочасну, довготривалу і оперативну.

Класифікація видів пам'яті за характером психічної активності була вперше запропонована П.П. Блонським. Хоча всі чотири виокремлені ним видів пам'яті (рухова, емоційна, образна і словесно-логічна) знаходяться в тісній взаємодії. П.П. Блонському вдалося визначити відмінності між окремими видами пам'яті.

Розглянемо характеристики цих чотирьох видів пам’яті [15].

Рухова (або моторна) пам’ять являє собою запам'ятовування, збереження і відтворення різних рухів. Рухова пам'ять є основою для формування різних практичних і трудових навичок, так само як і навичок ходьби, листування тощо. Без пам'яті на рухи ми повинні були б кожного разу вчитися здійснювати відповідні дії. Але під час відтворення рухів, ми не завжди повторюємо їх з точністю, у тому ж вигляді, як і раніше. Деяка мінливість їх, відхилення від первинних рухів, є поза сумнівом. Але загальний характер рухів все ж таки зберігається. Наприклад, така стійкість рухів незалежно від обставин характерна для рухів листування (почерк) або наших деяких рухових звичок: як ми подаємо руку, вітаючи свого знайомого, як ми користуємося столовими приладами тощо.

Найточніше рухи відтворюються в тих умовах, у яких вони виконувалися раніше.

Неважко повторити рухи, якщо ми звикли виконувати їх, користуючись певним інструментом або за допомогою інших людей, а в нових умовах ми позбавлені цієї можливості. Також дуже складно повторити рухи, якщо вони раніше були частиною певної складної дії, а зараз їх треба відтворити окремо. Все це пояснюється тим, що рухи відтворюються нами не ізольовано від того, з чим вони були раніше пов'язані, а тільки на основі зв'язків, що вже утворилися раніше.

Рухова пам'ять у дитини виникає дуже рано. Її перші прояви стосуються першого місяця життя. Спочатку вона виражається тільки в рухових умовних рефлексах, що виробляються у дітей у цей період часу. Надалі запам'ятовування і відтворення рухів починають набувати свідомий характер, тісно пов'язуючись з процесами мислення, волі та ін. Особливо слід зазначити, що до кінця першого року життя рухова пам'ять досягає у дитини такого рівня розвитку, який необхідний для засвоєння мовлення.

Слід зазначити, що розвиток рухової пам'яті не обмежується періодом дитячого віку або перших років життя. Розвиток пам'яті відбувається пізніше. Так, рухова пам'ять у дітей дошкільного віку досягає рівня розвитку, що дозволяє вже виконувати чітко зкоординовані дії, пов'язані з оволодінням письмовою мовою. Тому на різних етапах розвитку прояв рухової пам'яті неоднорідний.

Емоційна пам’ять - це пам'ять на емоції та почуття. Даний вид пам'яті полягає в нашій здатності запам'ятовувати і відтворювати почуття. Емоції завжди сигналізують про те, як задовільняються наші потреби та інтереси, як налагоджуються наші стосунки з оточуючим світом. Тому емоційна пам'ять має дуже важливе значення в житті і діяльності кожної людини. Пережиті й збережені в пам'яті почуття виступають у вигляді сигналів, які або спонукають до дії, або стримують від дій, які викликали у минулому негативні переживання.

Слід зазначити, що відтворені, або вторинні, почуття можуть значно відрізнятися від первинних.

По силі відтворене почуття може бути слабкіше або сильніше первинного. Наприклад, горе змінилося печаллю, а захоплення або сильна радість - спокійним задоволенням; у іншому випадку, образа, перенесена раніше, при спогаді про неї загострюється, а гнів - посилюється.

Істотні зміни можуть відбутися і в змісті нашого почуття. Наприклад, те, що раніше переживалося нами як прикре непорозуміння, з часом може відтворюватися як курйозний, або та подія, яка було зіпсована дрібними неприємностями, з часом починає згадуватися як вельми приємна.

Перші прояви пам'яті у дитини спостерігаються до кінця перших півріччя життя. В цей час дитина може радіти або плакати при одному лише вигляді того, що раніше приносило їй задоволення або страждання. Проте початкові прояви емоційної пам'яті істотно відрізняються від тих, що з'являються згодом. Така відмінність полягає у тому, що якщо на ранніх етапах розвитку дитини емоційна пам'ять має умовно-рефлекторний характер, то на вищих ступенях розвитку емоційна пам'ять є свідомою.

Образна пам’ять - це пам'ять на уявлення, картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки та ін. Суть образної пам'яті полягає в тому, що сприйняте раніше відтворюється потім у формі уявлень. Характеризуючи образну пам'ять, слід мати на увазі всі ті особливості, які характерні для уявлень, і перш за все, їх не чіткість, фрагментарність і нестійкість. Ці характеристики властиві і для даного виду пам'яті, тому відтворення сприйнятого раніше нерідко розходиться зі своїм оригіналом. Причому, з часом ці відмінності можуть істотно проявлятися.

Відхилення уявлень від первинного образу сприйняття може відбуватися двома шляхами: змішування образів або диференціація образів.

У першому випадку образ сприйняття втрачає свої специфічні риси і на перший план виступає те загальне, що притаманне об'єкту, з іншими схожими з ним предметами або явищами.

У другому випадку, риси, які характерні для даного образу у спогадах посилюються, підкреслюючи своєрідність предмету або явища.

Особливо слід зупинитися на питанні про те, від чого залежить легкість відтворення образу. Відповідаючи на нього, можна виокремити два основні чинники.

По-перше, на характер відтворення впливають змістовні особливості образу, емоційне забарвлення образу і загальний стан людини у момент сприйняття. Так, сильне емоційне потрясіння може викликати навіть галлюцинаторное відтворення побаченого.

По-друге, легкість відтворення багато у чому залежить від стану людини у момент відтворення. Пригадування побаченого спостерігається в яскравій образній формі, найчастіше, під час відпочинку після сильної втоми, а також, у стані дрімоти, який передує сну.

Точність відтворення значною мірою визначається ступенем задіювання мовлення під час сприйняття. Те, що сприйнятте було названо, описане словом, відтворюється точніше.

Слід зазначити, що багато дослідників поділяють образну пам'ять на: зорову, слухову, дотикову, нюхову, смакову. Подібний розподіл пов'язаний з переважанням того або іншого типу відтворюючих уявлень.

Образна пам'ять починає виявлятися у дітей приблизно в той же час, що й уявлення, тобто у період раннього дитинства. Якщо зорова і слухова пам'ять, зазвичай, добре розвинені й відіграють провідну роль в житті людини, то дотикову, нюхову і смакову пам'ять у відомому сенсі можна назвати професійними видами пам'яті. Як і відповідні відчуття, ці види пам'яті особливо інтенсивно розвиваються у зв'язку зі специфічними умовами діяльності, досягаючи високого рівня в умовах компенсації або заміщення відсутніх видів пам'яті, наприклад, у сліпих, глухих тощо.

Словесно-логічна пам’ять виражається у запам'ятовуванні та відтворенні наших думок, які виникають у процесі роздумів, пам'ятаємо зміст прочитаної книги, розмови з друзями тощо.

Особливістю даного виду пам'яті є зв'язок думки з мовленням, тому така пам'ять називається не просто логічною, а словесно-логічною. При цьому словесно- логічна пам'ять виявляється в двох випадках:

а) запам'ятовується і відтворюється тільки сенс даного матеріалу, а точне збереження виразів не потрібне;

б) запам'ятовується не тільки сенс, але й буквальний словесний вираз думок (заучування думок).

Якщо в останньому випадку матеріал взагалі не піддається смисловій обробці, то буквальне заучування його виявляється вже не логічним, а механічним запам'ятовуванням.

Обидва цих види пам'яті можуть не співпадати один з одним. Наприклад, є люди, які добре запам'ятовують сенс прочитаного, але не завжди можуть точно і міцно завчити матеріал на пам'ять, і люди, які легко заучують на пам'ять, але не можуть відтворити текст «своїми словами».

Розвиток обох видів словесно-логічної пам'яті також відбувається не паралельно один одному. Заучування на пам'ять у дітей відбувається легше, ніж у дорослих. В той же час в запам'ятовуванні смислу дорослі, навпаки, мають значні переваги перед дітьми. Це пояснюється тим, що при запам'ятовуванні смислу, перш за все, запам'ятовується те, що є найбільш істотним, найбільш значущим. У цьому випадку стає очевидним, що виокремлення важливого у матеріалі залежить від розуміння матеріалу, тому дорослі легше, ніж діти, запам’ятовують смисл. І навпаки, діти легко можуть запам’ятати деталі, але набагато гірше запам’ятовують смисл.

У словесно-логічній пам’яті головна роль відводиться другій сигнальній системі, оскільки словесно- логічна пам’ять - специфічно людська пам’ять, на відміну від рухової, емоційної і образної, які в простих формах властиві тваринам. Спираючись на розвиток інших видів пам’яті, словесно-логічна пам’ять по відношенню до них є провідною, тому від рівня її розвитку значною мірою залежить розвиток усіх інших видів пам’яті.

Ми вже говорили, що всі види пам’яті тісно пов’язані між собою не можуть проявлятися окремо. Наприклад, коли ми опановуємо певний рух, цим спираємося не тільки на рухову пам’ять, але й на всі інші її види, оскільки в процесі оволодіння діяльністю ми запам’ятовуємо не тільки рухи, але й подані нам пояснення, наші переживання і враження. Тому в кожному конкретному процесі всі види пам’яті взаємопов’язані.

Проте існує такий розподіл пам’яті на види, який щільно пов’язаний з особливостями діяльності, яка виконується. Так, залежно від її цілей пам’ять поділяють на мимовільну і довільну. У першому випадку йде мова про запам’ятовування і відтворення, яке здійснюється автоматично, без вольових зусиль людини, без контролю з боку свідомості. При цьому відсутня спеціальна мета щось запам’ятати або пригадати, тобто не ставиться спеціальне мнемічне завдання. У другому випадку таке завдання присутнє, а сам процес вимагає вольового зусилля.

Мимовільне запам’ятовування не обов’язково є слабкішим, ніж довільне. Навпаки, часто буває так, що матеріал, що мимоволі запам’ятовується, відтворюється краще, ніж матеріал, який навмисне запам’ятала людина. Наприклад, мимоволі почутий вислів або сприйнята зорова інформація, часто запам’ятовується надійніше, ніж якби людина намагалися запам’ятати її навмисне. Мимоволі запам’ятовується матеріал, який опиняється в центрі уваги, і особливо тоді, коли з ним пов’язана певна розумова робота.

Необхідно зазначити, що існує розподіл пам’яті на короткочасну і довготривалу. Короткочасна пам’ять - це вид пам’яті, що характеризується дуже коротким збереженням інформації, яка сприймається. З однієї точки зору, короткочасна пам’ять чимось схожа на мимовільну. Так само як і у випадку з мимовільною пам’яттю, при короткочасній пам’яті не використовуються спеціальні мнемичні прийоми. Але на відміну від мимовільної, для використання короткочасної пам’яті з метою запам’ятовування ми прикладаємо певні вольові зусилля.

Прикладом прояву короткочасної пам’яті є випадок, коли досліджуваного просять прочитати слова або надають для їх запам’ятовування обмаль часу (близько однієї хвилини), а потім просять відразу відтворити те, що вона запам’ятала.

Люди розрізняються за кількістю слів, які запам’ятали. Це відбувається тому, що вони володіють різним обсягом короткочасної пам 'яті, який є індивідуальним. Він характеризує природну пам’ять людини і зберігається, як правило, протягом усього життя. Об’єм короткочасної пам’яті характеризує здатність механічно, тобто без використання спеціальних прийомів, запам’ятовувати сприйману інформацію.

Короткочасна пам 'ять відіграє значну роль в житті людини. Завдяки їй переробляється значний об’єм інформації, відразу ж відсіюається непотрібна і залишається потенційно корисна. Внаслідок чого не відбувається перевантаження довготривалої пам’яті. Короткочасна пам'ять відіграє роль в організації мислення, і в цьому вона дуже схожа на оперативну пам'ять.

Поняттям «оперативна пам 'ять» позначають мнемічні процеси, які обслуговують безпосередньо здійснювані людиною актуальні дії, операції. Коли ми виконуємо складну дію, наприклад арифметичну, то здійснюємо її по частинах. При цьому ми утримуємо «в думці» деякі проміжні результати до тих пір, поки маємо з ними справу. По мірі просування до кінцевого результату конкретний «відпрацьований» матеріал може забуватися. Аналогічне явище ми спостерігаємо під час виконання будь- якої складної дії. Частина матеріалу, яким оперує людина, може бути різною (наприклад, дитина починає читати зі складання букв). Об'єм цих частин, так званих оперативних одиниць пам'яті, істотно впливає на успішність виконання тієї або іншої діяльності. Тому для запам'ятовування матеріалу має велике значення формування оптимальних оперативних одиниць пам'яті.

Без розвиненої короткочасної пам'яті неможливе нормальне функціонування довготривалої пам'яті. До неї належить і долучається та надовго відкладається лише те, що колись було в короткочасній пам'яті. У зв'язку з чим, короткочасна пам'ять виступає у вигляді своєрідного буфера, який просуває лише потрібну, відібрану інформацію у довготривалу пам'ять.

При цьому перехід інформації з короткочасної в довготривалу пам'ять пов'язаний з рядом особливостей. Так, в короткочасну пам'ять в основному потрапляють останні п'ять-шість одиниць інформації, отриманої через органи чуття. Переведення з короткочасної пам'яті в довготривалу здійснюється завдяки вольовому зусиллю. Причому в довготривалу пам'ять можна перевести значно більше інформації, ніж дозволяє індивідуальний об'єм короткочасної пам'яті. Це досягається шляхом повторення матеріалу, який треба запам’ятати. В результаті відбувається накопичення загального об’єму матеріалу, який запам’ятовується.

Основні процеси і механізми пам’яті [18].

Розрізняють наступні процеси пам'яті:

запам’ятовування, збереження, забування, відтворення.

Запам’ятовування. Пам’ять, як і будь-який інший пізнавальний психічний процес, володіє певними характеристиками. Основними її характеристиками є: об’єм, швидкість відображення, точність відтворення, тривалість збереження, готовність до використання збереженої інформації.

Об'єм пам'яті - це найважливіша інтегральна характеристика пам’яті, яка характеризує можливості запам’ятовування і збереження інформації. Кажучи про об’єм пам’яті, як показник, використовують кількість одиниць інформації, що запам’ятали.

Такий параметр, як швидкість відтворення, характеризує здатність людини використовувати в практичній діяльності інформацію, якою вона володіє. Як правило, зустрічаючись з необхідністю вирішити певну задачу або проблему, людина звертається до інформації, яка зберігається в пам’яті. При чому одні люди достатньо легко використовують свої «інформаційні запаси», а інші, навпаки, відчувають серйозні труднощі при спробі відтворити інформацію, необхідну для вирішення навіть знайомого завдання.

Інша характеристика пам’яті - точність відтворення. Ця характеристика відображає здатність людини точно зберігати, а найголовніше, точно відтворювати відображену в пам’яті інформацію. В процесі збереження в пам’яті частина інформації втрачається, а частина - спотворюється, і при відтворенні цієї інформації людина може припускатися помилок. Таким чином, точність відтворення є вельми значущою характеристикою пам'яті.

Найважливішою характеристикою пам'яті є тривалість, яка відображає здатність людини утримувати певний час необхідну інформацію. Дуже часто на практиці ми зіштовхуємось з тим, що людина запам'ятала необхідну інформацію, але не може її зберегти протягом потрібного часу. Наприклад, людина готується до іспиту. Запам'ятовує одну навчальну тему, а коли починає вчити наступну, то виявляє, що не пам'ятає те, що вивчила перед цим. Іноді буває по-іншому. Людина запам'ятала всю необхідну інформацію, а коли потрібно було її відтворити, то вона не змогла цього зробити. Проте через деякий час із здивуванням відзначає, що пам'ятає все, що змогла вивчити. У даному випадку ми говоримо про іншу характеристику пам'яті - готовність відтворити відображену в пам'яті інформацію.

Як було згадано, що пам'ять - це складний психічний процес, який об'єднує цілий ряд психічних процесів. Вище зазначені характеристики пам'яті тією чи іншою мірою властиві всім процесам, які об'єднує поняття «пам'ять». Знайомство з основними механізмами і процесами пам'яті ми почнемо із запам'ятовування.

Запам 'ятовування - це процес відображення і подальшого збереження сприйнятої інформації. За ступенем активності протікання цього процесу прийнято виокремлювати два види запам'ятовування: ненавмисне (або мимовільне) і навмисне (або довільне).

Ненавмисне запам 'ятовування - це

запам'ятовування без заздалегідь визначеної мети, без використання певних прийомів і без прикладання вольових зусиль. Це просте відображення того, що впливало на людину у минулому і зберегло слід від збудження в корі головного мозку. Наприклад, після прогулянки лісом або після відвідин театру, ми можемо пригадати багато з того, що побачили, хоча навмисне не ставили мету на запам’ятовування.

На відміну від мимовільного запам’ятовування довільне (або навмисне) характеризується тим, що людина ставить перед собою мету запам’ятати певну інформацію і використовує для цього спеціальні прийоми. Довільне запам’ятовування є особливою і складною розумовою діяльністю, підпорядкованою завданню запам’ятати. Крім того, довільне запам’ятовування включає різноманітні дії, що виконуються для того, щоб краще досягти поставленої мети. До таких дій, або способів запам’ятовування інформації, відноситься заучування, сутність якого полягає у багато разовому повторенні навчального матеріалу до повного та безпомилкового його запам’ятовування. Наприклад, заучуються вірші, визначення, закони, формули, історичні дати тощо. Слід зазначити, що за інших, однакових умов, довільне запам’ятовування помітно продуктивніше ненавмисного запам’ятовування. Для того, щоб запам’ятати якнайкраще, треба обов’язково ставити мету - не тільки сприйняти і зрозуміти матеріал, а дійсно намагатися запам’ятати його.

Отже, запам’ятовування, включене у певну діяльність, є найбільш ефективним, оскільки залежить від діяльності, в ході якої воно здійснюється.

Запам’ятовується, як і усвідомлюється, перш за все те, що входить до мети нашої дії. Проте те, що не стосується мети дії, запам’ятовується гірше, ніж при довільному запам’ятовуванні, яке спрямоване саме на дану інформацію. При цьому все ж таки необхідно враховувати, що переважна більшість наших систематичних знань виникають в результаті спеціальної діяльності, мета якої - запам’ятати відповідний матеріал, з тим, щоб зберегти його в пам’яті. Така діяльність спрямована на запам’ятовування і відтворення утриманого матеріалу, називається мнемичною діяльністю.

Мнемічна діяльність є специфічно людським феноменом, бо тільки у людини запам'ятовування стає спеціальним завданням, а заучування матеріалу, збереження його в пам'яті і пригадування - спеціальною формою свідомої діяльності. При цьому, людина повинна чітко виокремити той матеріал, який їй було запропоновано запам'ятати, від усіх не значущих вражень. Тому мнемична діяльність завжди має вибірковий характер.

Слід зазначити, що дослідження мнемичної діяльності людини є однією з центральних проблем сучасної психології. Основними завданнями вивчення мнемічної діяльності є визначення доступного людині об'єму пам'яті і максимально можливої швидкості запам'ятовування матеріалу, а також часу, протягом якого матеріал може утримуватися в пам'яті. Ці завдання не є простими, тим більше, що процеси запам'ятовування в конкретних випадках мають ряд відмінностей.

Іншою характеристикою процесу запам'ятовування є ступінь осмислення матеріалу, що запам'ятовується. Тому прийнято виокремлювати осмислене і механічне запам’ятовування.

Механічне запам 'ятовування - це запам'ятовування без усвідомлення логічного зв'язку між різними частинами сприйнятого матеріалу. Прикладом такого запам'ятовування є заучування статистичних даних, історичних дат тощо. Основою механічного запам'ятовування є асоціації за суміжністю. Одна частина матеріалу пов'язана з іншою тим, що слідує за нею у певному періоді часу. Для того, щоб встановився такий зв'язок, необхідне багаторазове повторення матеріалу.

На відміну від механічного, осмислене

запам'ятовування засноване на розумінні внутрішніх логічних зв'язків між окремими частинами матеріалу. Два положення з яких одне є продовженням іншого, запам'ятовуються не тому, що йдуть один за одним в один і той самий час, а тому, що пов'язані логічно. Таким чином, осмислене запам'ятовування завжди пов'язане з процесами мислення і спирається, головним чином, на узагальнені зв'язки між частинами матеріалу на рівні другої сигнальної системи.

Доведено, що осмислене запам'ятовування є на багато продуктивнішим від механічного, яке неекономне й вимагає велику кількість повторень. Механічно завчену інформацію людина не завжди може пригадати відносно місця і часу. Осмислене запам'ятовування вимагає від людини значно менше зусиль і часу, але є дієвішим. Проте практично обидва види запам'ятовування - механічне і осмислене тісно переплітаються один з одним.

Під час заучування на пам'ять, людина опирається на смислові зв'язки, але точна послідовність слів запам'ятовується за допомогою асоціацій за суміжністю. З іншого боку, заучуючи навіть не пов'язну між собою інформацію, так або інакше, людина намагається вибудувати смислові зв'язки. Так, один із засобів збільшення об'єму і міцності запам'ятовування не пов'язаних між собою слів, полягає у створенні умовного логічного зв'язку між ними. У певних випадках цей зв'язок може бути безглуздим за змістом, але яскравим з погляду уявлень. Наприклад, вам треба запам'ятати ряд слів: кавун, стіл, слон, гребінець, ґудзик тощо. Для цього побудуємо умовно-логічний ланцюжок наступного вигляду: «Кавун лежить на столі. За столом сидить слон. У кишені його жилета лежить гребінець, а сам жилет застібнений на один гудзик». І так далі. За допомогою такого прийому протягом однієї хвилини можна запам'ятати до 30 слів і більше (залежно від тренування) при одноразовому повторенні.

Якщо ж порівнювати ці засоби запам’ятовування матеріалу - осмислене й механічне, то можна зробити висновок про те, що осмислене запам’ятовування є набагато продуктивнішим. Під час механічного запам’ятовування в пам’яті через одну годину залишається лише 40% інформації, а ще через декілька годин - усього 20%, а під час осмисленого запам’ятовування 40% матеріалу зберігається у пам’яті, навіть, через 30 днів [26].

Вельми виразно виявляється перевага осмисленого запам’ятовування над механічним під час аналізу витрат, необхідних для збільшення об’єму інформації, яку необхідно запам’ятати. Механічне заучування зі збільшенням об’єму матеріалу вимагає збільшення кількості повторень. Наприклад, якщо для

запам’ятовування шести безглуздих слів потрібне тільки одне повторення, то заучування 12 слів вимагає 14-16 повторень, а для 36 слів - 55 повторень.

Отже, при розширенні кількості інформації у шість разів необхідно збільшити кількість повторень до 55 раз. В той же час при збільшенні об’єму осмисленого матеріалу (вірш), щоб його запам’ятати, потрібно збільшити кількість повторень від двох до 15 разів, тобто кількість повторень зростає у 7,5 раз, що переконливо свідчить про більшу продуктивність осмисленого запам’ятовування.

Детальніше розглянемо умови, які сприятимуть осмисленому й міцному запам’ятовуванню матеріалу. Осмислення матеріалу досягається різними прийомами, і перш за все, виокремленням в інформації, яка заучується, головних думок та угрупування їх у вигляді плану. Використовуючи даний прийом людина, запам’ятовуючи текст, розкладає його на окремі розділи, або групи думок.

Корисним прийомом осмислення матеріалу є порівняння, тобто знаходження схожості та відмінності між предметами, явищами, подіями тощо. Одним з варіантів даного методу є порівняння інформації, яка засвоюєтся вивчається, з отриманою раніше. Аналогічно здійснюється співставлення інформації з іншою, тільки що отриманою.

Осмисленню матеріалу допомагає конкретизація - пояснення загальних положень і правил прикладами, вирішення задач відповідно до правил, проведення спостережень, лабораторних робіт тощо. Існують інші прийоми осмислення.

Найважливішим методом осмисленого запам’ятовування матеріалу і досягнення високої міцності його збереження є метод повторення. Повторення - найважливіша умова оволодіння знаннями, уміннями, навичками. Але, щоб бути продуктивними, повторення повинні відповідати певним вимогам.

Окрім вказаних вище закономірностей використання методу повторень існують умови, які сприяють підвищенню ефективності запам’ятовування. Дуже важливо, щоб повторення було активним і різноманітним. Для цього перед тим, хто запам’ятовує ставлять різноманітні завдання, на зразок: придумати приклади, відповісти на запитання, накреслити схему, скласти таблицю, виготовити наочність тощо. При активному повторенні відбувається активізація зв’язків на рівні другої сигнальної системи, оскільки розмаїття форм повторення сприяє утворенню нових зв’язків вивченого матеріалу з практикою, у результаті чого запам’ятовування стає змістовнішим. Пасивне повторення не дає такого ефекту. У одному з експериментів учні заучували тексти шляхом п’ятиразових повторень. Аналіз ефективності кожного читання показав, що як тільки повторення набуває пасивний характер, заучування стає не продуктивним.

Дуже важливо також правильно розподілити повторення у часі. В психології відомо два способи повторення: концентроване і розподілене. При першому - заучується в один прийом, повторення слідує одне за одним без перерви. Наприклад, якщо для заучування вірша потрібно 12 повторень, то учень 12 разів підряд читає його, поки не вивчить. При розподіленому повторенні, кожне читання виокремлене від іншого певним проміжком часу.

Дуже близький до методу розподіленого заучування метод відтворення під час заучування. Його суть полягає у спробах відтворити матеріал, який повністю не вивчений.

Наприклад, вивчити матеріал можна двома засобами:

1. обмежитися тільки читанням і читати до тих пір, поки не виникне упевненість, що він вивчений;

2. прочитати матеріал один-два рази, потім спробувати його відтворити, після чого знову прочитати його кілька разів і знов спробувати відтворити і т.д. Результати досліджень доводять, що другий варіант набагато продуктивніший і доцільніший. Заучування відбувається швидше, а збереження стає міцнішим.

Продуктивність запам’ятовування залежить і від того, як здійснюється запам’ятовування: в цілому або частинами. У психології відомо три засоби заучування великої за об’ємом інформації: цілісний, частковий і комбінований. Перший спосіб (цілісний) полягає в тому, що матеріал (текст, вірш тощо) читається від початку до кінця кілька разів, до повного засвоєння. При другому способі (частковому) матеріал поділяється на частини і кожна частина заучується окремо. Спочатку кілька разів прочитується одна частина, потім друга, потім третя і т.д.

Комбінований спосіб - поєднання цілісного і часткового. Матеріал спочатку прочитується цілком один або кілька разів, у залежності від його об’єму і характеру, потім важко засвоєні уривки виокремлюються і заучуються нарізно, після чого, знову «важкий» текст читається в цілому. Якщо текст віршований та великий за обсягом, то він поділяєься на строфи, логічно закінчені частини. Тоді заучування відбувається наступним чином: спочатку текст прочитується один-два рази від початку до кінця, з’ясовується його загальний зміст, потім заучується кожна частина окремо, після чого, матеріал знову читається в цілому (див. рис. Механізм процесу запам’ятовування).

Дослідження М.Н. Шардакова довели, що із вказаних способів найбільш доцільним є комбінований. Він забезпечує рівномірне запам’ятовування всіх частин матеріалу, вимагає глибокого осмислення, уміння виділити головне. Така діяльність здійснюється при більшій зосередженості уваги, від чого підвищується її продуктивність. У дослідах М.Н. Шардакова учням, які заучували вірш комбінованим способом, було необхідно усього 9 повторень, при заучуванні в цілому - 14 повторень, а заучування частинами - 16 повторень [16].

Слід зазначити, що успіх запам’ятовування багато в чому залежить від рівня самоконтролю. Проявом самоконтролю є спроби відтворити матеріал під час його заучування. Такі спроби допомагають встановити, що людина запам’ятала, яких помилок припустилася під час відтворення і на що слід звернути увагу під час подальшого читання. Крім того, продуктивність запам’ятовування залежить і від характеру матеріалу. Наочно-образний матеріал запам’ятовується краще, ніж словесний, а логічно пов’язаний текст відтворюється повніше, ніж розмежовані пропозиції.

Таким чином, для успішного запам’ятовування необхідно враховувати особливості механізмів процесу запам’ятовування й використовувати різноманітні мнемічні прийоми.

Запитання для самоперевірки.

1. Дайте загальну характеристику відчуттям.

2. Які існують види відчуттів?

3. Що таке сприйманням?

4. Дайте характеристику властивостей сприймання.

5. Як впливає аперцепція на сприймання предметів і явищ?

6. Порівняйте відчуття і сприймання.

7. Що називається увагою?

8. Дайте характеристику видів уваги.

9. Перелічіть властивості уваги.

10. Дайте визначення поняттю «пам'ят».

11. Які Вам відомі функції пам'яті?

12. У чому полягає класифікація видів памяті?

13. Дайте характеристику процесам пам'яті.